Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №12, 2020-03-22

Сьогодні ми гортаємо маловідомі сторінки життя та наукової діяльності геніального вченогоприродознавця, просвітника, громадського діяча Володимира Вернадського.

Володимир Вернадський. Фото з Вікіпедії

Нині серед істориків та науковців точаться дискусії щодо приналежності Вернадського до України в контексті розміщення його портрету на 1000-гривневій банкноті, випущеній Національним банком у минулому році. Справді, постать Володимира Вернадського як національного героя доволі суперечлива, адже українську державу, культуру, мову він розглядав лише як складову російської і не був прихильником відокремлення України від Росії.

Однак коло його професійних інтересів було надзвичайно широким: перший президент Української академії наук, засновник першої наукової бібліотеки в Україні, академік Російської академії наук, член Паризької і Чехословацької академій, почесний член Академії наук Великої Британії. Володимир Вернадський заклав фундамент нових наук про Землю, таких як гідрогеологія, генетична мінералогія (геохімія), радіогеологія. Дослідження науковця випереджали свій час, він зумів влучно і навіть пророчо визначити закони розвитку земної цивілізації ще задовго до появи космічних кораблів. Ретельно вивчав атомну енергію і вже тоді зауважував, що ця енергія здатна суттєво впливати на людей і одночасно бути зброєю в їхніх руках. Питання спрямування атомної енергії на добро, а не на знищення неабияк хвилювало вченого.

Також він досліджував питання екологічно безпечного користування природними ресурсами, оскільки господарська діяльність «змінює вічний біг геохімічних циклів». Нині і ця тема – на часі. Народився Володимир Вернадський 12 березня 1863 року у СанктПетербурзі. Батьки належали до представників київської інтелігенції. Змалечку виховували його в атмосфері любові та поваги до України, її історії, традицій та культури. Коли хлопчику було 5 років, родина переїхала до Харкова. Дитячі та юнацькі роки Володимира пов’язані з родинним маєтком на Полтавщині, куди згодом він повертався у нелегкі періоди свого життя для відпочинку та наукової праці.

З дитинства відчував свою приналежність до України і писав про це у щоденнику (1878 рік), будучи ще 15-річним гімназистом: «У Росії зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах я із всім завзяттям візьмуся за неї. У Києві, якщо в якомусь будинку побачать портрет Шевченка, то його відбирають». У більш зрілому віці вчений називав себе «росіянином, життя якого тісно пов’язане з Україною і визвольним рухом у ній». Згодом сім’я повернулася до СанктПетербургу, де Вернадський здобував освіту на природничому відділенні фізико-математичного факультету Петербурзького університету.

Особливо цікавився історією розвитку наукової думки, фізичною географією, біологією, ґрунтами, природними водами. Він опанував усі мови слов’янської групи, а також англійську, німецьку, французьку, що дуже допомагало йому під час наукових поїздок до Європи. Після закінчення університету проходив стажування в Австрії, Німеччині, Франції, Італії. В період політично нестабільний і хиткий (1917 р.) Вернадський приймає пропозицію свого давнього друга Сергія Ольденбурга, на той час міністра народної освіти, обійняти посаду його заступника.

Слід зауважити, що влада як самоціль ніколи не цікавила Вернадського, його приваблювала лише можливість удосконалити систему освіти і науки. І знову Вернадський демонструє свою активну громадянську, а тепер і державницьку позицію, переконуючи у необхідності відкриття університетів нового типу, де існували б факультети прикладних наук. І доводить, що можливість отримання вищої освіти вчителями, лікарями, інженерами, агрономами сприятиме економічному і культурному розвитку країни.

Прогресивні та далекоглядні ідеї втілював науковець в гуманітарній царині. Саме Володимиру Вернадському належить провідна і керівна роль у заснуванні Української Академії наук як самостійної державної інституції, де сконцентрована історична та культурна пам’ять нації. В листі до свого однодумця і друга Миколи Василенка, який був одним з ініціаторів заснування Академії наук, Вернадський писав: «Коли б у Києві витворилася така Академія, то тим неначе було б здобуто визнання рівноправної з іншими народами ваги за українською культурною працею в одному з найвищих виявів духовної діяльності людства – в науковій праці». У жовтні 1918 року Вернадського обирають першим президентом Української академії наук. При академії також за його ініціативи відкрито Національну бібліотеку та Національний музей. 1920 року Вернадський став ректором Таврійського університету.

Наукові досягнення вченого, що випереджав час, беззаперечні. Володимир Вернадський залишив нам велику наукову спадщину (понад 400 праць, багато з яких не оприлюднювались у повному обсязі до 90-х років) як історик, організатор науки, мислитель, у центрі уваги якого були не лише питання природознавства, а й гуманітарного розвитку суспільства.

Нині ім’я Володимира Вернадського носять Національна бібліотека України, інститут загальної та неорганічної хімії Національної академії наук (НАН) України, найвища нагорода за видатні досягнення в галузі природничих наук – Золота медаль НАН України, а також – Українська антарктична станція, Таврійський національний університет, вулиці, проспекти та станції метро в різних містах країни.

Поділитися:

Категорії : Україна, Історія

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*