Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №8, 2020-02-23

У середині лютого з’явилося опрацювання вашинґтонського дослідницького центру «Pew Research Center» стосовно ставлення до НАТО у низці держав Альянсу. Окрім членів НАТО, у дослідженні взяли до уваги також Швецію, Україну та Росію, котрі не є учасницями цієї структури. І вийшли дуже цікаві для польськоукраїнського пограниччя дані.

У польських медіа активно обговорювався лише один епізод цього дослідження: поляки підтримують НАТО найбільше за всіх (82 відсотки суспільства), ця підтримка зростає – тоді як у Німеччині чи Франції неухильно падає (57 і 49 відсотків відповідно). Цікавішим є інший аспект – попри бездискусійну підтримку НАТО в Польщі, більшість поляків відмовляється від виконання союзницьких зобов’язань – лише 40 відсотків погоджуються вислати власні війська у випадку нападу Росії на іншу країну НАТО.

Найбільш неохоче висилатимуть своїх солдат нідерландці (64 відсотки), канадці (56 відсотків), британці (55 відсотків) чи литовці (51 відсоток). Водночас респонденти хочуть, аби на їхній території їх захищала армія США у випадку можливого конфлікту. Якщо перекласти простіше – поляки сподіваються, що американці захистять ПольТест ревізіоністського хаосу щу у випадку атаки Росії, проте якщо Росія нападе на балтійські держави, то поляки не хотіли б висилати власні війська на підтримку литовців, латвійців чи естонців.

Водночас у Європі суспільства усе більше хочуть «балансування» політики власної держави між США та Росією. У східній частині Європи збільшується кількість відповідей на підтримку однаково добрих відносин зі США та з Росією. У країнах Вишеградської групи та Болгарії приблизно половина опитаних наголошують на підтримці однакових хороших відносин з Вашингтоном та Москвою. В Італії, Греції чи Литві четверо з десяти респондентів поділяють подібну точку зору. Польща тут не надто відрізняється від сусідів: 29% поляків віддають пріоритет відносинам із США та 12% – на користь Росії, тоді як більшість, тобто 53 відсотки респондентів, вважають важливим підтримувати добрі взаємини з обома країнами.

Політику «розумного балансу» в Україні багато років робили Кучма чи Янукович, а в Білорусі – Лукашенко. Кожен із цих трьох прикладів засвідчує, що раніше чи пізніше позірний «баланс» доводить до ультиматуму Кремля. Кожен успіх стає тимчасовістю – навіть якщо вдається виторгувати якісь уступки з Москвою, вони раніше чи пізніше заводять у глухий кут. Першу роль у Євросоюзі починає відігравати Франція, у якій Макрон уже готує ґрунт під «розумне перезавантаження» із Росією. Про це обережно теж задумуються в Польщі – 11 лютого міністр відповідальний за зовнішню політику, міністр польського президента Кшиштоф Щерський заявив виданню «Dziennik Gazeta Prawna»: «чи ви припускаєте, що Росія не може бути нормальною європейською країною? Така країна віддала б Крим. Я хотів би європейської Росії».

У ці самі дні в Німеччині від головування в найбільшій партії хадеків відмовилася Аннеґрет Крамп-Карренбауер – котра мала бути наступницею Анґели Меркель. Проблема виборів канцлера наступного року і лідерства в Німеччині – під знаком запитання, можна проте з великою вірогідністю сказати, що в найближчі місяці Німеччина займатиметься переважно власними внутрішніми проблемами. А отже, зважаючи теж на вихід Британії з ЄС, Франція Макрона виходить на чільне місце в грі за зовнішню політику ЄС.

– Стара проблема міжнародних відносин полягає в тому, – твердить у згаданому вже інтерв’ю Кшиштоф Щерський, – що тепле ставлення до Росії збільшується в міру віддалення від її кордонів. Росія може подати Європі свою руку лише над головою її сусідів.

І має рацію – от тільки Макрон використовує різні можливості, щоб взятися за протягнуту Кремлем руку: обережно, з застереженнями, але все ж узяти. Велика гра на перезавантаження триває, і хоч головні гравці зараз – у Москві та Парижі, то її результати будуть досить відчутними на польсько-українському прикордонні.

«Pew Research» поставив останнє, досить цікаве запитання, котре можна вважати тестом на ревізіоністський хаос. У жителів країн НАТО запитали, чи вірять вони, що існують території за межами їхньої країни, які насправді належать їм. Зверну увагу: не «існували», а «існують», не «колись належали», а «насправді належать». На це питання «Так» відповіли аж 67 відсотків угорців та 48 відсотків поляків. В Україні позитивно відповіли на це питання 47 відсотків українців. Дослідники з американського аналітичного центру також поставили допоміжне питання про політичні погляди респондентів, і виявилося, що серед тих, хто підтримує подібну ідею, більшість є «правими популістами» (це визначення самого центру).

«[На відміну від країн Центральної та Східної Європи], у країнах Західної Європи настрої зазвичай інші. У Швеції (82%), Нідерландах (74%), Великобританії (72%), Німеччині (62%), Іспанії (60%) та Франції (59%) більшість не погоджується із твердженням, що є частини інших країн, які їм належать. А в США і в Канаді респонденти категорично не згодні з тим, що частини інших країн можуть належати їм (відповідно 73% і 65%)», – йдеться в коментарі до дослідження. На відміну від Західної Європи, на сході континенту немає незгоди на поставлене таким чином ревізіоністське питання.

Ці процеси – ревізіоністські настрої в країнах Вишеградської групи, та процеси у французько-російському перезавантаженні – віщують чорні хмари над справами українців у Польщі. Геополітику дуже чутливо сприймають українські пам’ятники Підкарпаття та й загалом настрій медіа щодо української меншини. Москва гратиме зараз на порізнення сходу і заходу Європи – а питання національних меншин для цього російська політика використовує уже кількасот років.

Проте одна справа – це гра Кремля, а інша – стан наших суспільств. Висока підтримка НАТО серед поляків тішить – проте усі інші відповіді польського суспільства змушують задуматися, чи не плутає більшість поляків НАТО (військовий союз з власними цінностями, де ревізіонізм неприпустимий) із приватною охоронною компанією, де охоронцями є солдати США? Якщо так, то важко говорити про яку-небудь безпеку континенту: жодні охоронці не захистять Вашого обійстя, якщо його власники самі відчиняють злочинцям замки.

Поділитися: