Ірина Шевченко ■ КУЛЬТУРА ■ №7, 2018-02-18

Про виставку праць українських художників «Nawzajem» («Взаємно» – ред.) у Варшаві в Українському домі (січень 2018) від її учасниці.

Український митець Сергій Захаров вийшов з донецької землі. Він вважає, що його місто до трагічних подій 2014 р. набрало обертів національного масштабу в культурному сенсі.
– Між реґіонами, – говорить Сергій, – дуже велика різниця. Нині типовий житель Донбасу – це, скоріше, не роботяга, а якийсь підприємець. Проте рівень культури не надто високий, бо навіть володіючи великими грошима, людина не завжди має хороший смак.
Своєрідна, мало кому зрозуміла територія, з плутаною долею і синтетичним териконовим ландшафтом, над якою парують такі самі дивні істоти – місцеві лідери, – так показує свою змучену землю митець, який сам зазнав полону й катувань. Карикатурне зображення персонажів, які захопили владу в Донбасі 2014 р. До речі, саме Захаров є автором епічного зображення російського офіцера й одного з керівників самопроголошеної «ДНР» Стрєлкова з піднесеним до скроні пістолетом і написом «Just do it» («Просто зроби це», – з англ. Тут – гра слів, оскільки такий самий слоган має відома спортивна марка одягу).
Загалом виставка праць українських митців «Nawzajem» – результат довготривалого мистецького проекту Fundacjї Związku Polaków m. Kijowа (Фонду Союзу поляків м. Києва – ред.) – польського фонду, який робить свій вклад у розвиток добросусідських відносин України та Польщі. Починаючи з середини грудня аж до кінця січня виставку приймала ґалерея Українського дому у Варшаві.
Мистецький проект фонду виник на фоні освітніх програм. У кількох школах Люблінського воєводства з 2014 р. навчаються українські діти, які планують пізніше вступати до польських вишів. Вони вивчають польську мову, звикають до термінології, адаптуються до особливостей життя на побутовому рівні.
– Працюючи з дітьми в невеликих містах, – розповідає Ольга Бочкар, координатор проектів фонду-організатора, – ми відчули надто стереотипне ставлення до представників з України. Щоб зруйнувати таке сприйняття на локальному рівні і сформувати образ сучасного, освіченого та всебічно розвиненого українця в Європі, ми проводили різноманітні культурні заходи з нашими учнями, а 2016 р. фонд поляків з Києва започаткував у Польщі резиденцію для українських митців. Художники створюють роботи на підґрунті власного досвіду, але завжди відчутні особливості контексту і вражень від середовища.
Базується художня резиденція на території Комплесу шкіл агробізнесу ім. Мацєя Ратая в Клементовицях. Владислав Зварич, голова правління фонду, обґрунтовує:
– Розташування резиденції не було випадковим. Ми маємо не один майданчик освітніх програм, але саме Клементовиці є типовим для Люблінського воєводства місцем, де українець у сприйнятті місцевого жителя – це заробітчанин, що працює на землі. Ще один важливий момент – тут художників не відволікає жодна соціальна активність чи розваги. Митець лишається сам-на-сам з тим, що навколо нього.
У Клементовицях півтори тисячі мешканців, поля, покреслені рівними рядками ягідних кущів, собор XIV ст. і повністю розібрана на два роки залізниця в масштабному оновленні. Тільки будівлі вокзалів, де-не-де семафори і старі таблиці з назвами станцій обіцяють повернення сюди блискучих потягів. І цікаво виходить, як сільські простори і камерний формат містечка впливають на кожного учасника резиденції.
Микола Сологубов, учасник літньої резиденції «Двадцять-сімнадцять», надзвичайно продуктивний київський художник і просто дивовижно захоплена життям людина. Його творче зацікавлення – стародавні народи й кавери добіблійних сюжетів, маскулінність і фемінність епохи. Величний настрій південних містечок з білого грубуватого каменю над Віслою, повних сонця і лунких дзвонів, дав ряд портретів великих королів і королівен, а також трохи фантастичних сюжетів їхнього королівського життя.
– У нас не було відчуття, що ми знаходимося в іншій країні. Та це й не дивно, бо історично й ментально ми дуже близькі. За два тижні резиденції, навіть не знаючи мови, Микола встиг викликати симпатію місцевої громади і навіть залишити трохи робіт у подарунок. «Демони Клементовиць» – так називається ряд створених ним образів, збірних портретів, настроїв, місця.
До проекту «Nawzajem» резиденти виставляють свої праці для місцевої громади, що й дає зворотний зв’язок, показує вподобання і реакції жителя Люблінщини. Десь це відклалося у виборі робіт для фінального проекту. Вийшов такий собі мікс «польського періоду» українського художника. Бо головною метою все ж є не стільки мистецька складова, скільки соціальна. Учасники проекту – це дуже різні за жанровими пріоритетами, досвідом, техніками і географією митці.
Володимир Гуліч, наприклад, не лише відомий в Україні живописець, а й визнаний куратор. Асоціативну графіку представили харків’янки Анна Мананкіна та Ольга Лісовська, киянки Аліна Якубенко і Ксенія Гнилицька, відомі в Україні своєю мистецькою філософією «життя у теперішньому часі», а Миколу Маценка в народі кличуть адвокатом Малєвіча. Львів’янин Юрій Коваль є художником надреалістичного атлетичного людського тіла у його пластиці. Олексій Сай – автор трохи топографічних версій люблінського пейзажу.
У нас різна мова, історія і культура. У нас різні герої меча, слова, нотного ряду чи пензля. Але ми маємо однакову будову клітини з вакуолями ока чи, наприклад, серця. Як не крути… ■
_________________

* Терикон — відвали, штучний насип з порожніх порід, витягнутих при підземній розробці покладів вугілля й інших корисних копалин. Поширені на Донбасі та Луганщині.

Поділитися: