Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ 2009-09-17
{mosimage}
Хоч основні заходи цьогорічних Європейських днів добросусідства проходили в Крилові (Польща) та Кречеві (Україна), проте польсько-український кордон був відкритий вже 28 серпня між селами Корчмином і Стаївкою, де люди зібралися, щоб прославляти Богородицю в день її свята. Основні урочистості відбувалися на українському боці, але перед ними в корчминському храмі традиційно відправлено молебень, після чого всі процесією пішли до кордону, несучи копію чудотворної корчминської ікони.
Святкування відіграють важливу роль для збереження пам’яті та для зближення українського і польського народів. Люди спільно моляться, п’ють воду з чудодійного джерела, освячують зілля, зрештою слухають музику, розмовляють та віддаються спогадам. Колишні односельчани та сусіди – поляки й українці, розігнані війною на чотири сторони світу, завдяки відкритому кордонові та спільній молитві знову можуть бути разом: “Таке свято – це чудова ідея, такого роду зустрічей на кордоні повинно бути якнайбільше”, – говорить Степан Служала, а його сестра Юлія Панас додає, що найкраще було б, якби польсько-український кордон зовсім відкрили. Вони до Стаївки приїхали вперше з друзями-українцями з Кентшина, однак дехто забув паспорт і мусив залишитися на польському боці. С. Служала відзначає, що любить ці землі, але не треба цьому дивуватися, адже він народився в селі Диниськах неподалік Корчмина. Не приховує, що любить також відвідувати Перемишль, однак особливим напрямком його сентиментальних подорожей є село Ліски, де знаходиться могила о. Мирослава Ріпецького, якого він називає “нашим священиком із Хшанова”.
За відкриття кордону, який цього разу зупинив не лише кентшинян, постійно бореться організатор корчминсько стаївських святкувань о. Стефан Батрух, працю якого оцінили не лише словами щирої подяки, але також нагородою від голови Львівської обласної ради Мирослава Сеника за вагомий внесок у розвиток польсько-українських відносин. Війт Ульгівка Лукаш Клембек відзначав, що такі щорічні зустрічі повинні вплинути на представників вищої державної влади: “Вони повинні врешті побачити, якими є потреби людей по обидва боки кордону і наскільки сильним виявляється прагнення до взаємовідкритості та взаємопроникнення”, – говорив Л. Клембек і скаржився, що на території ґміни Ульгівок досі немає жодного пункту перетину кордону. Наскільки вагомою є ця справа для звичайних людей, свідчать слова громадянина України Петра Возняка: “Корчмин у Польщі – це моя батьківщина, тому я тут сьогодні. Мені було 12 років, коли мене з батьками вигнали з рідного села, і ми поїхали аж на Тернопільщину. Тут батько мав господарство, молотилку, коні, плуг, а як вигнали, то все це треба було залишити. Пам’ятаю взаємні польсько-українські напади і підпали, пам’ятаю, як лише в одній сорочці стояв я з батьками на вокзалі й чекав на вивозку. Коли я був у церкві в Корчмині, то цілував там підвал і був щасливий, що Мати Божа дозволила мені сюди повернутися”. П. Возняк радіє також і тому, що “сюди приходять поляки і тепер ми можемо вільно спілкуватися. Воєнні часи, коли всі один одного вбивали, були дурні й безрозумні. Але тепер це все налагодилося, і ми маємо такі гарні зустрічі, аж приємно стає на душі”, – тішиться П. Возняк, який до Стаївки приїхав з дітьми, онуками та у великому колі близьких і знайомих. Як і багато інших, вони після молитви сіли на траві, витягнули щось смачне поїсти і дещо випити, найчастіше підносячи тост за “Україну, волю, незалежність”.
У цьому колі були також Євген Бродюк з Ельблонґа та Михайло Карп’юк із Хойниць, який сказав: “Для мене бути тут – це велика річ, тому що я тут народився і був охрещений у корчминській церкві. Мій розум зафіксував місцеві передвоєнні, воєнні й післявоєнні події, тому зустріч у Стаївці з колишніми мешканцями села відтворює для мене оту панораму. Нині мене приємно вражає те, що в тих людей залишаються сильні патріотичні погляди і свідомість своєї ідентичності. Це мене надихає, а факт, що ці вартості передаються черговим поколінням, які також беруть участь у цьому святі, додає віри, що наша нація не загине”.
Дивлячись на організаторів та учасників, можна сміливо сказати, що довго ще не загине традиція святкувань у Корчмині/Стаївці, а чудодійність цього місця, можливо, доведе до відкриття, а колись і зникнення нікому непотрібного польсько-українського кордону…
“Наше слово” №38, 20 вересня 2009 року {moscomment}
