Театр – це не хобі і не праця

(пл)ГРОМАДА№14, 2017-04-02

П’ять років тому на шевченківському концерті у Ґданську українська молодь показала виставу «Заховані у новій скрині». Студенти у формі комедії презентували творчість Кобзаря. Хоч публіка обережно і стримано прореаґувала на їхній експеримент, але загалом була задоволена з інновації. Так народився театр «Навпаки», який поставив уже десять вистав.

Любимо сумувати

Фото Дарія Котовського
Фото Дарія Котовського

Театр «Навпаки» народився 1 квітня 2012 р. Тоді молоді українці з Ґданська виступили зі своєю першою прем’єрою.
– Український народ любить сумувати. Всюди, де ми проживаємо, роковини Шевченка відзначають у доволі подібний спосіб – сумний. П’ять років тому назад ми сіли й почали читати маловідомі вірші Кобзаря. На їхній основі придумали коротку історію, події якої відбуваються в наш час, – розповідає Оксана Терефенко, засновник і режисер театру, яка разом з Катериною Комар-Мацинською поставила першу виставу «Заховані у новій скрині».
Саме така нова форма подачі Шевченка притягнула до домівки у Ґданську кільканадцять молодих осіб.
– Такого раніше не було. Це мені тільки усвідомило, що молодь зацікавиться поезією, якщо вона буде для неї привабливою. Молодь почала приходити в домівку на репетиції, які інколи тривали по 6–8 годин, – продовжує розповідь О. Терефенко. – Багато хто з них є досі членами театру «Навпаки».
Протягом п’яти років театр поставив десять вистав і показав їх в українських осередках Західнопоморського, Поморського і Вармінсько-Мазурського воєводства, а також у Вроцлаві, Перемишлі та Кракові. Репертуар театру базується на творах українських письменників, зокрема Тараса Шевченка, Миколи Куліша, Івана Драча, Богдана Бойчука, Маріани і Тараса Прохаськів. Від початку свого існування члени театру підготовляють шоу, які відкривають «Українські молодіжні ярмарки» у Ґданську, а також знімаються у відео-роликах, що рекламують захід. Саме на «ярмарку» 2014 р. свою прем’єру мала музична вистава «Світ за очі». Вона розповідала про учасників Майдану, а єдиним реквізитом акторів була шина автомобільного колеса.
– Цією виставою я хотіла перевірити глядача, наскільки він себе почуває патріотом, наскільки ця проблема його торкається. Знаю, що дехто почував себе тоді в певних моментах некомфортно. Це дуже добре, що вистава розбудила різні почуття. Саме таке має бути завдання театру, – говорить режисер.

Чому театр?
Коли я приїхав до Ґданська на навчання, то як і всі інші молоді українці, хотів інтеґруватися з середовищем. Сталося так, що почав ходити на репетиції театру «Навпаки». Спочатку не стільки важливим був театр, скільки сама зустріч. Після першої чи другої вистави я зрозумів, що праця над роллю дає мені велику приємність, – розповідає про свій початок у театрі Андрій Попович, студент архітектури.
Особливе значення для Андрія та інших членів театру мав виїзд в Україну 2013 р., де актори виступали перед українськими студентами.
– У Львові я побачив, що публіка серйозно поставилась до того, що робимо, хоч ми – аматорський театр. Це мене переконало залишитися в театрі і більш серйозно зайнятися справою, – говорить студент.
Про подібні враження з виїзду до Львова розповідає режисер «Навпаки».
– Після однієї вистави у Львові підійшла до мене молода людина і плакала, як дитя. Нічого не сказала. Притулила мене і відійшла. Я помітила, що ця публіка зовсім по-іншому ставиться до нашої вистави, аніж глядачі в Польщі. Можливо, тому що вони виросли на цій літературі і глибше її розуміють, – ділиться спогадами О. Терефенко, якій після спектаклів запропонували вступити у Львівський університет на режисерський факультет.
Коли театр починав працювати, майже всі його члени були студентами. Сьогодні більшість з них працює і в них помінявся підхід до професії актора.
Кожний має свої зацікавлення. Я люблю творити сценічні постаті, крім того, мені потрібна якась інша активність. Думаю, що кожна людина потребує якогось паралельного світу, в якому відпочиває. Для мене це театр, тому хочу в ньому бути, – заявляє Ольга Шкраван, яка є в театрі від першої вистави.
– Я та, певно, інші мої колеґи, вперше декламувала вірші в пунктах навчання української мови, оскільки навчалася в українській школі в Білому Борі, де була членом поетично-літературного гуртка «Калиновий міст», – розповідає Оля, підкреслюючи, що театральної імпровізації на сцені вона вчилася на майстер-класах театру, тому зараз їй важко було б покинути «Навпаки». – Ніхто, крім Оксани, у театрі не має акторської освіти. Але тепер я сама відчуваю, що я на іншому рівні, ніж була п’ять років тому.

Розвиток і місія
Члени театру «Навпаки» щороку беруть участь у майстер-класах, у яких допомагають їм актори і театральні режисери інших театрів Триміста. Останній тижневий табір театру відбувся у вересні торік, під час якого його члени ставили виставу «Куди зникло море?». З огляду на те, що від 2014 р. режисер театру «Навпаки» живе і працює у Вроцлаві, новий матеріал в основному готується під час майстер-класів.
– Я так планую своє життя, щоб було місце для театру і щоб я могла приїхати на репетиції. Приїжджаю, бо бачу, що люди дуже зацікавлені. Інколи вони вже завершили навчання і працюють. Вони теж часто відсувають багато приватних справ на другий план, щоб бути в театрі, – заявляє О. Терефенко.
Крім акторів, у театрі є люди, які займаються сценографією, підготовкою технічного обладнання, та інструменталісти, які акомпанують при музичних виставах. Режисер та члени театру «Навпаки» також самі організовують театральні майстер-класи для дітей і молоді. Зокрема в лютому цього року відвідали українську школу в Ґурові-Ілавецькому.
Театр «Навпаки» 2015 р. взяв участь у Міжнародному фестивалі українського театру «Схід-Захід» у Кракові. Вони самі проголосили в Інтернеті збірку грошей і завдяки такій допомозі поїхати на фестиваль.
– Що нам потрібно? Придалася б якась фінансова підтримка. Але, певно, подібне бажання мають теж інші українці, які ініціюють різні форми діяльності, – говорить Оля.
Щоб розвиватися, члени театру нині працюють у напрямку покликання фонду театру «Навпаки». Невдовзі він почне діяти. Завдяки фондові зможуть збирати кошти на свою діяльність. А благодійники, які пожертвують гроші організації, допоможуть не лише в розвитку театру, але з зібраних грошей у майбутньому мала б бути підтримана здібна молодь, яка потребує допомоги, щоб могла розвивати свої таланти. Зібрані кошти могли б бути виділені на стипендії, проїзди, сплачення вступних іспитів до театральних шкіл тощо.

<strong>Під час майстер-класу з дітьми в Ґданську</strong>. Фото Павла Лози
Під час майстер-класу з дітьми в Ґданську. Фото Павла Лози

Вони намагаються наладнати співпрацю з іншими театрами у Тримісті.
– Своєї сцени, певно, не будемо мати. Але у спів-праці з іншими театрами, можливо, могли б користуватися їхніми приміщеннями, – міркує О. Шкраван. – Багато років ми існували майже без жодних фінансів. Усе вдавалося і вдається, оскільки дуже підтримує нас голова Поморського відділу ОУП Єлизавета Кремінська. Все одно розвиток вимагає фінансового вкладу.
Театр «Навпаки» – це один з небагатьох українських молодіжних театрів у Польщі. Крім створення фонду, ґданська молодь у майбутньому планує організувати в місті театральний фестиваль. Вони хотіли б також робити вистави польською мовою, щоб популяризувати українську літературу серед польської публіки.
– Театр – це не хобі і не праця. Здається, що це вже місія. Коли починаєш розуміти літературу, починаєш думати крізь її призму. Це, напевно, суть театру. Серед нас є люди, які хотіли б цим ділом займатися професійно, щоб піднести український театр у Польщі на високий рівень, – говорить Оксана Терефенко, яка закінчила Державну вокально-акторську студію у Ґдині.
Варто згадати, що 2012 р. вона зіграла головну роль у фільмі «Олена», яка розповідає про долю молодої пари українців, що подорожують через Польщу до Швеції. Стрічка 2013 р. боролася за нагороду в категорії короткометражних фільмів на одному з найвідоміших кінофестивалів світу в Канн.

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*