{mosimage} Графіті на камені й залізі…

Коли проходжу повз будинок Народного дому (НД) в Перемишлі, мені, буває, згадуються слова зі старого звіту Товариства “Народний дім” (ТНД): “Збудовано дім монументальний – камінь та залізо…” Ця будівля насправді ж споруджена також і з психологічного матеріалу, згідного з принципами впливу архітектури на психіку спостерігача. Будинок стоїть майже над Сяном, але ж його міцно посаджений купол стрімко знімається вгору. І не приміщений він посередині даху – купол є наріжним і врізається в просторову структуру ринку, збирає погляди прохожих та більш або менш настирливо “заохочує” їх поставити собі запитання про ту ж проблему, яка вписана у “вугольний камінь” НД: він там названий “храмом воскресенія Руси- України”…

Враження храму зникає за його порогом. Мене вітають різноманітні графіті, яким і до графіті зась – це фломастерові постаті з якоїсь жахливої казки (якщо це була еманація психіки дітей з їхньої недавньої домівки на ІІІ поверсі, то їм не заздрю…). Розумінню постатей служать підписи чи коментарі, які своєю родильною здатністю могли б легко оживити будівлю, нутро якої чекає на поштовхи задля нового життя. Згідно з духом часу: насамперед – технологічного.
Сходами вгору. Правда, під сходами залишаю невидний вхід у підвал. Від нього віддає пекучо-вологим запахом сечі й тухлої цегли, мішанини тиньку та людських відходів. Підвал – таємниця, яку мало хто досі розгадав.
Сходи не такі погані, хоч нерівні, легко зісковзнутися з находжених сходинок. Правда, поручень ще сякий -такий. У мізерному світлі скляного в цій частині даху подаюся праворуч – у приміщення, де знаходиться бюро ОУП, майбутнього власника НД. Зліва минаю двері до помешкання пані Барилової, імовірно, дочки старого сторожа Францишека Барили, потім двері у три кімнати від вулиці Костюшка, які сьогодні порожні або виконують завдання складських приміщень.

Пані на руїні?..
У бюро вітає мене його директор, Анна Дрозд. Без цієї людини, як швидко переконуюся, усі мої походеньки НД були галицькою “шпаціркою” глухого з німим. Ця не дуже великого росту жінка сьогодні володіє найбільшим знанням про технічний стан НД. Отож разом з нею, сидячи в бюро та інколи виходячи для погодження сказаного з побаченим, я відбуваю більш або менш захопливу мандрівку техстаном НД. Починаємо віднизу.
Характеристика підвальних приміщень, немалих, проста: вражені грибком фундаменти, вологий мур. Там проходять рури центрального опалення, які годяться не для проводження тепла, а для заміни новими. Тут є і стара газова кочегарня – настільки стара, що без модернізації може підірватися. Туди раніше засипали вугілля. Відкриті зсипні віконця, якими проникають гризуни, чомусь не сприяють циркуляції свіжого повітря. Десь тут є також рури водоканалу, який під час великого дощу виявляється “неводоканалом” – і заливає все на своїй дорозі.
Наш галицький партер – або великоукраїнський перший поверх. Праворуч двері, що ведуть на т.зв. “сліпе подвір’я”. Це наче чорна діра крізь весь будинок. Туди мешканці роками виливали помиї, десь там хтось тримав вугілля, стіни чорні від пилюки, якої не відмиває дощова вода.
Приміщення колишнього ресторану. Порожні, звичайно, але ж якою не була б концепція майбутнього використання цих приміщень, то й тут має бути новою вся інфраструктура: від електрики по туалети й покриття стін фарбами, що пропускають повітря і не приховують під собою вологості. Спершу скрізь треба зняти старий тиньк… Ага, і всюди – нові вікна, безперечно, дерев’яні та в стилі з початку ХХ ст., тому що НД є архітектурною пам’яткою і весь ремонт на кожному етапі треба погоджувати з воєвідським реставратором.

Не лише Ющенкові галюцинації
– От і знаменитий великий зал, – каже директор А. Дрозд. – Тут був ремонт, результати якого сьогодні видно голим оком, але під сподом на деяких ділянках підмиті дощівкою, що спливала туди з дірявого даху, заволожена, зокрема, стеля…
– У якій президент Ющенко побачив зразки… українського бароко, – нагадую пані директор слова відомого знавця народної архітектури.
– Бароко не бароко, але тут потрібна сучасна техніка для перепливу звуку, світла, повітря… Навіть підлогу варто змінити, тому що під цією нагромаджується неймовірна кількість пилюки, якої ніколи не можна змити і яка сідає на стіни та на ложу.
Сьогодні в найкращому стані є чотири приміщення на ІІ (українському) поверсі. Там працює тепер бюро, відбуваються засідання відділу та гуртка ОУП, у залі влаштовує зустрічі “Бесіда”, там також можна прийняти Схетину або Семоняка. І ґардероба.
– Третій поверх – це стіни. Іншого нічого нема. Порожні приміщення, що залишилися після дитячої домівки та її сусідки, яка на старому паркеті рубала сокирою дрова прямо в себе “вдома”. Звідси неодноразово лилася вода на ІІ та І поверхи… Важко тут щось осушити, тому що туди не сягає центральне отеплення.
Вище піднятися годі. Залишається інформація не ока, а вуха. Піддашшя, виявляється, цілком порожнє. На підлозі – тодішня австрійська теплова ізоляція: мішанина тирси, глини та соломи. Ходити треба обережно, а то нога кудись тобі полізе. Звідти добре видно дах – єдине, що на сьогодні Народний дім має нове і безаварійне. Цей дах перемиське ОУП завойовувало кілька років. І завоювало.
Виходимо на вулицю, звідки краще видно купол НД. Під ним таємничий нерозбірливий не лише для мого ока герб. А. Дрозд не знає, що він колись зображав. Чи хтось навмисне його знищив? А. Дрозд каже, що радше ні, тому що матеріал – це гіпс, покритий фарбою, яка не витримала років та атмосферних змін і почала відпадати. З іншого ж боку, ніхто досі не старався герб дослідити, бо це вимагає коштів.
– НД у майбутньому має виконувати всі функції будинку важливого громадянського призначення. Його технічний стан і технічне оснащення обов’язково має відповідати вимогам безпеки та т.зв. полегшеного доступу: тут повинні бути, скажімо, ліфт, моніторинґ, прохідна, бо не отримаємо фінансування та дозволів на велелюдні заходи, які плануємо тут проводити, – підсумовує А. Дрозд і повертається у свою холодну кімнатку.
НД мав би здійснити технологічний стрибок завдовжки в 30-40 років. Тепер, мабуть, придасться не камінь і залізо – на сторожі НД стане, імовірно, Інтернет, камери, охоронці та, може, якась віртуальна парасоля, укомплектована надсучасною технікою. Цей технологічний стрибок відбудеться заодно на віддаль та вгору, адже для нього треба мати добре налагоджену працю голови, у міру гнучкий хребет, чудові м’язи…

“Наше слово” №12, 20 березня 2011 року {moscomment}