Кася Комар-Мацинська ■ КУЛЬТУРА ■ №14, 2020-04-05

У лютому виповнилось три роки від першої репетиції загальнопольського танцювального колективу «Студенти танцюють». Це був період тяжкої праці, підготовки репертуару та формування основної команди. Зараз ансамбль виходить на новий етап, в якому вже є що презентувати і хочеться робити це якомога частіше. На порозі четвертого року діяльності про свої найбільші досягнення, мотивацію та плани розповідають четверо активних членів колективу: Ксеня Комар (керівниця колективу) з Перемишля-Кракова, Анна-Марія Бунзило з Лігниці-Вроцлава, Андрій Кравченко з Києва-Берліна та Ярко Камінський з Білого Бору-Познані.

«Студенти танцюють» після репетиції у Вроцлаві в лютому цього року. Фото з архіву колективу

Якщо взяти до уваги лише статистичні показники, якими є найбільші здобутки цих трьох років?

Ксеня Комар: Перш за все, ми вивчили аж сім танців. Маємо запрошення до різних країн на танцювальні фестивалі, хоча на них важко вибратись. Поки що на цей рік плануємо чотири концерти у Польщі і чекаємо на наступні запрошення. Крім того, через наш колектив пройшло (тобто було хоча б раз на репетиції) 92 особи. Загалом за ці три роки відбулися 24 репетиції, а виступили ми п’ять разів. Це і багато, і небагато, беручи до уваги, що люди в ансамблі постійно змінюються, бо навчаються в різних містах, не всім підходять дати наших зустрічей. Одним словом, складнощів у роботі гурту багато.

Концертів у вас не надто багато, що ж вас мотивує брати участь у репетиціях?

Анна-Марія Бунзило: Я приєдналася до «Студентів» в листопаді минулого року, була поки що на чотирьох репетиціях. Мене надихає чудове поєднання української культури зі «своїм» середовищем. Танець – це фізична робота (але під час неї треба думати), а також праця над собою, подолання своїх меж, діяльність  в команді, направлена на зростання нашого спільного рівня.

Ярко Камінський

Ярко Камінський: Я виріс у Білому Борі, де змалку танцював у шкільному ансамблі «Вітрогон». Зараз живу у Познані, де, на жаль, немає організованого українського середовища, тож участь в ансамблі «Студенти танцюють» для мене нагода побути зі своїми. Моя перша репетиція – це була четверта репетиція гурту і відбувалася вона в Ґданську. Проте якби ми не танцювали, а просто зустрічалися – я б певно не приїжджав. Танець – це те, що мене заохочує і приваблює, дає мені радість.

Андрій Кравченко: Я доволі «свіжий» мігрант. Як ансамблю три роки – так і я три роки тому переїхав з України в Німеччину. І ще до того, як виготовлялась моя віза, я вже шукав танцювальний ансамбль у Берліні. Писав до українських організацій, але нічого не знайшов. Мені треба було щось, що буде мене хоч якось зв’язувати з Україною, з моїм рідним. В Києві я танцював, тому й тут найбільш слушними мали стати танці. І от завдяки товаришу навесні 2018року я дізнався про цей проект, який зараз для мене, якщо казати чесно, – найбільш очікувана подія кожного місяця. Танці для мене – це життя номер два, що дає можливість з новими силами повернутися до побутових справ. Там у мене робота, сім’я – а тут зовсім інше життя. Я маю нагоду змінити оточення, змінити те, що я роблю, що відбувається у мене в голові – це просто повне перезавантаження.

Андрію, а в тебе великий досвід танцюриста?

Андрій: Так, я танцював в Києві з 2007-го, тобто 10 років. Перервав заняття, бо поїхав до Німеччини. Рік не робив нічого, бо про ансамбль не знав, думав – ну, якось буду жити. Але ні, не вдалось. І через рік після переїзду, на щастя, я знайшов «Студентів».

Оскільки ти вже дорослий чоловік, в тебе сім’я, робота, тобі не дивно танцювати з молоддю? Для них ти не «дідусь»?

Андрій: В таких ансамблях це нормально. В Києві в нас були і 45-річні, а мені в той час було 25. Це гарно, коли люди зовсім різного віку можуть танцювати разом і комфортно почуватися при цьому. Якого розвитку бажали б ви «Студентам» у наступні три роки?

Андрій: Було б чудово, якби в нас було одне місце зустрічей, база та сильний основний склад танцюристів.

Ксеня Комар

Ксеня: В принципі, ми вже маємо основний склад, тільки деякі особи міняються. Це  біля 20 осіб,  дівчат більше, ніж хлопців. Є також група учасників, які не мають танцювального досвіду, але зараз активно тренуються і намагаються наздогнати інших. Тобто через кілька репетицій основний склад ансамблю повинен збільшитись. Але нам бракує хлопців – у найкращому випадку їх семеро, тобто ми можемо ставити танці лише для шести пар. Хіба що дівчата можуть мінятися.

З огляду на вік більшості танцюристів, чи не побоюєтесь ви, що через два-три роки люди почнуть покидати ансамбль, бо в них з’являться «серйозні справи» – сім’ї, діти, кредити?

Андрій: Думаю, що в якийсь момент люди будуть залишати ансамбль завжди, тому треба залучати молодь. Людей з перших курсів вишів чи останніх років у школі. В нас у Києві так було: сильний основний склад, ми нікого нового не набирали – і через два роки все розвалилось. Отже, має бути притік молоді в ансамблі, тоді буде все в порядку.

А скільки нових людей в цьому навчальному році поступило в «Студенти»?

Ксеня: Чотири особи. Думаю, так мало, тому що ми небагато концертуємо та не показуємо наш ансамбль в українських школах. Обставини так склались, що в «Студентах» танцюють в основному люди з нацменшини, а в українських школах навчаються здебільшого учні з України, тож знайомства між одними та другими немає.  У нас є план –  виступити у кожній українській школі в Польщі, щоб показати себе та запросити молодих людей приєднуватися. Також треба збільшити кількість виступів взагалі, бо мрія кожного танцюриста – виступати на сцені і показувати результати своєї тяжкої праці.

Троє з вас є випускниками українських шкіл у Польщі, всі ви танцювали в шкільних колективах. Чи знаєте, як ці колективи працюють зараз?

Анна-Марія: Наскільки мені відомо, в Лігниці (школі, яку закінчувала я, а зараз навчається моя сестра) танцювальний гурт діє нормально. Але те, в чому я мала можливість брати участь у школі, виявилося лише підготовкою до того, з чим маю справу тепер. «Студенти танцюють» відрізняються професійним ставленням до танців, на репетиціях ми готуємося дуже ретельно. Це щось більше за шкільний колектив, безумовно.

Анна-Марія Бунзило

Ярко: Коли я був малим, то дуже не хотів танцювати і йти на перші репетиції молодшого складу «Вітрогону». Але коли закінчував гімназію і почав танцювати в старшому «Вітрогоні», то сприймав це вже як виклик. Згодом в ліцеї мені дуже сподобалось танцювати  і так лишилося до сьогодні. А як зараз виглядає ситуація в школі в Білому Борі з «Вітрогоном», чесно кажучи, не знаю, бо окрім мене, ніхто звідти зараз з нами не танцює.

Яка атмосфера в гурті «Студенти танцюють»?

Ксеня: Перш за все, у нас гарні, дружні відносини між хореографами і танцюристами. Втім маємо усталену дисципліну, наприклад, ніхто не запізнюється на репетиції. Зараз відбувається зміна хореографів, з нами почала працювати  нова постановниця Наталія Стецюн. Варто згадати, що наші постановки були створені хореографами-студентами, це також щось особливе для нашого гурту.

Хлопці, як працюється з жінкою-хореографом?

Андрій: Мені дуже подобається. Якщо порівнювати з першими хореографами, то вона найкраща. І по тому ефекту, який ми від неї маємо, це видно. Ми витрачаємо час більш адекватно, на те, що нам потрібно. До цього десь 60% репетиції це були фізичні вправи, а якщо брати до уваги, що ми зустрічаємося раз в місяць – зрозуміло, що не можемо собі таке дозволити. Наталія до цього танцювала в ансамблі «Козаки Поділля» в Хмельницькому, переїхала з України в Польщу декілька років тому, живе у Вроцлаві і працює в Центрі української культури та розвитку у Вроцлаві. Нам дуже приємно з нею співпрацювати.

Ярко: Наталія підходить до роботи з нами дуже професійно. Фізичні вправи нам потрібні, але маємо їх робити вдома, протягом місяця. А на репетиції нам треба  вдосконалювати ті сім танців, які вже маємо, та вчити нові.

Як організовуєте репетиції та звідки берете кошти на їх проведення?

Ксеня: Відколи ми є ансамблем, внесеним до списку гуртів Об’єднання українців у Польщі, то нам часто повертають гроші, витрачені на подорожі та оренду зали. Буває, що цих коштів не вистачає, і під кінець року треба затягати пояси, тому завжди намагаємося економити. Кожного місяця також трохи скидаємося грошима, а на концертах глядачі складають пожертви «до капелюха» – з цього оплачуємо хореографа.

Чи думаєте міняти назву ансамблю?

Ярко: Якщо видумаємо щось коротке (бо професійні ансамблі переважно мають короткі назви, які легко запам’ятати), то думаю, що варто поміняти.

Андрій Кравченко

Андрій: Погоджуюся з Ярком. «Студенти танцюють» – це оригінальна назва, але нам потрібна більш сценічна.

Ви вкладаєте в цей ансамбль багато часу і праці. Хочеться частіше бачити вас на сцені.

Ксеня: Інколи виходить, що нас запрошують на концерти в той час, коли студенти мають іспити. Тоді, на жаль, ми відмовляємо. Але, чесно кажучи, із запрошеннями з боку наших громад ситуація не найкраща. Зараз плануємо виступ у Білому Борі та пробуємо організувати додаткові концерти поблизу. Досі ми виступили лише на Ярмарку в Ґданську (це був наш перший концерт), в Варшаві на «International Festival of Warsaw», на двох Маланках (в Перемишлі і Варшаві), а також на фестивалі в Празі.

Анна-Марія: Звичайно, нам треба їздити і показувати себе де тільки можна. Навіть по малих заходах, щоб було нас видно. Серед моїх ровесників ніхто не знав, що існує цей ансамбль. А я особисто дізналася про це з «Нашого слова», після першої репетиції у цьому навчальному році, яка відбулася у Вроцлаві. Тому я й вирушила в листопаді до Ґданська. Коли їхала, дуже переживала, чи мене приймуть, мала сумніви, бо всі один одного знають, а я їду сама. Але виявилося, що танцюристи ансамблю дуже відкриті та приязні люди. Важко поєднувати танці з навчанням, але якщо добре організуватися, то все виходить. Хоча після репетицій буває страшенна крепатура (сміється), але це все одно радує. Це як укол ендорфінів!

Охочі вступити до лав колективу «Студенти танцюють», можуть подзвонити за номером 666-951-037 або написати листа на: studentytanciujut@gmail.com.

Сторінка ансамблю в мережі Фейсбук

Фотографії надані учасниками.

Поділитися:

Схожі статті

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*