У Ґіжицьку пройшов фестиваль «Свято дитячої творчості 2018». Триденна програма, близько 100 дітей з десяти пунктів навчання української мови Мазурського реґіону і двох міст України, чотири концерти, чотиригодинна головна подія, двадцять танцювальних, вокальних і театральних номерів.

Головне свято відбулося 22 квітня (у неділю) в Ґіжицькому будинку культури. Виступалидіти з усього Мазурського реґіону: Ґіжицька, Видмін, Венґожева, сіл Будрів, Собєхів та Вєнцок, Бань-Мазурських, Ґавліків-Великих, Круклянок, Позезджа, а також гості з українських міст – Дубна і Клевані Рівненської області. Фестиваль організовувала голова Мазурського відділу Об’єднання українців у Польщі (ОУП) Катерина Полевчак.

Це свято відбувається в Ґіжицьку вже понад двадцять років. Катерина Полевчак займається його організуванням третій рік поспіль. Ще в 1995 р. вчителька української мови Ірина Патра вперше провела для ширшого ґрона дітей не тільки з Ґіжицька, але й з околиць, конкурс декламування. На подію приїхало дуже багато школярів. Учасникам це так сподобалося, що І. Патра організувала декламування віршів наступного року, а потім ще і ще.

«Ці зустрічі так розвинулися, що аж дотепер проводимо „Свято дитячої творчості”. Але я думаю, що треба радіти, бо в час комп’ютерів побачити дитину на сцені – це приємність», – говорить пані Полевчак.

Концерт вели дві учениці Оксана та Мартина Пелішко. Серед почесних гостей були міський голова Дубна Василь Антонюк з дружиною, ґіжицький староста Вацлав Стражевич, бурґомістр Ґіжицька Войцех Івашкевич, війт Видмінської ґміни Радослав Круль, віце-маршалок Вармінсько-Мазурського воєводства Мирон Сич з дружиною, війт ґміни Позездже Богдан Могила, заступник війта ґміни Клевань Володимир Мокляк та інші.

Раніше свято відбувалося у спортивному залі школи, а цього року діти вперше виступали на професійній сцені – з підвищенням та зручними червоними кріслами для глядачів у залі.

«Сцени були різні та різненькі. Ми завжди шукаємо якогось місця, кожного року бачимо, що зал замалий, щоб помістити в ньому всіх глядачів. Приємно, що так багато охочих, бо присутність публіки – це велика подяка організаторам і тим, що виступають», – зазначає К. Полевчак.

Програма концерту, звісно, мала українську тематику і була тісно пов’язана з українською культурою, ба навіть дещо патріотична. Танцювальний колектив Дубенського міського будинку культури «Надія» виступав переважно під музику пісень, що несли основний переказ – «Я люблю Україну». Учасники були одягнені в народні костюми та в костюми блакитно-жовтих кольорів. Вони затанцювали номери: «Моя земля», «Поліська полька», «Гуцульські візерунки» та «Щастя вам, українці». Урізноманітнив програму японський танець «Коли цвіте сакура» у яскравих різнокольорових костюмах, з віялами та гілками сакури, а також танець баранят і двох пастухів.

Венґожево представило на сцені біблійну історію зустрічі Воскреслого Ісуса з його апостолами (підготувила сестра Олена Манькут); діти з Видмін – «Шлях до Тараса» (під. Єва Царик); Бані-Мазурські – «Наш Тарас Шевченко» (під. Стефанія Урбанська); Ґіжицько – танець з рушниками та пісні: «Ой зелене жито, зелене…», «Червона рута» (під. Анна Филяк,
Мирослава Хоховська та сестра Франциска Саламашек); танцювальний колектив «На вищому Левелі» з Ґіжицького центру культури (під. Ельжбєта Буратинська); Ґавліки-Великі та Видміни – «Мої найрідніші батьки» (під. Світлана Сковрон); Будри, Собєхи і Вєнцки – дітки виконали пісні: «Одна земля», «Чотири пори року», «Червона калина» (Ірина Тимо);
Венґожево – номер, присвячений всім мамам (під. Олександра Денека); Круклянки і Позездже – «Польща і Україна – це одна слов’янська родина» (під. Вікторія Петюк).

Малі артисти з України привезли до Ґіжицька щось нове. Адже культура української меншини в Польщі дещо герметична; основне, чого навчають молоде покоління, – це історична спадщина української культури: народні пісні, вірші Тараса Шевченка тощо. А діти з Дубна привезли трохи інший репертуар: народні танці у поєднанні з попсовими піснями штибу
«Моя рідна земля Україна» чи «Одна калина» Софії Ротару.

Такий вибір в репертуарі для Ґіжицька керівник зразкового танцювального ансамблю «Надія» Людмила Харіна пояснює: «Ми намагаємося іти в ногу з часом, у нас постійно з’являється щось нове. Ми вже знаємо ті соціальні мережі, де можна постійно щось почерпнути. Щороку приїжджаємо сюди, привозячи абсолютно нову програму, тобто в середньому шість-вісім танців. Цього року в нас їх дев’ять. Ми завжди привозили більшість номерів народного плану, але цього року ми взяли і наші «Баранці», бо пані Катерина казала, що ваші дітки ще такого не бачили, і от японський таночок, щоб урізноманітнити».

Колектив «Надія» приїхав виступати до Ґіжицька вже ушістнадцяте! Майже стільки, скільки років існує сам фестиваль. Цей культурний обмін відбувається в рамках партнерства між містами-побратимами, договір про який підписано ще 2002 р. Від того часу делеґації з України приїжджають на дитячі свята, дні української культури та свято духовної музики. А до Дубна (Україна) українські діти з Мазурського реґіону приїжджають на святкування Дня незалежності, Дня міста, а також у табори на відпочинок улітку.

Л. Харіна каже: «Цей 16-річний обмін дуже корисний, по-перше, для дітей, які в дубенських школах вивчають польську мову (це обов’язковий предмет). Приїжджаючи до Польщі,
вони поглиблюють свої знання, тому що чують навколо польську мову. Танцювальний номер, який ми готували разом, дуже здружив діток. Звичайно, що це корисно, бо вони пізнають щось нове».

Крім того, Л. Харіна брала участь також у майстер-класі, що пройшов у січні цього року, де вона займалася танцем з дітьми з української меншини в Ґіжицьку. Вона вчила їх танцювальних рухів та ставила хореографічну постановку, яка мала бути представлена на святі. Таким чином діти з Ґіжицька і Дубна відкривали концерт спільним танцем «Рушники».

Серед юних артистів варто відзначити 9-річного співака Іллю Гавриленка з України. Він володіє надзвичайно гарним і сильним голосом, який зачарував у залі багатьох. Ілля виступав у блакитному костюмі з нашитими жовтими квітками, що підкреслювало патріотичність його пісень. До Ґіжицька приїхав уже втретє. Його всюди супроводжував батько, який є також його музичним наставником. Він допомагав синові переодягатися, проводив репетиції, а під час виступу стояв у кінці зали за спинами глядачів і підтримував хлопчика, виразно дириґуючи здалека. Ілля дуже сором’язливий, співає з п’яти років, займається у львівському мистецькому центрі «Фора», його вчитель – Володимир Кудовба. Тато – музикант, займається з ним удома.

Серед останніх виступав вокальний колектив «Жайвір» під керуванням Іванни Сапожник з Клевані на Рівненщині. Цьому ансамблеві уже
понад сім років. Вони працюють в академічному стилі, родзинкою їхнього колективу є спів а капела. На концерті «Жайвір» представив пісні
на авторські твори та українські пісні у власній обробці.

«Ми вдячні за запрошення, за те, що маємо можливість тут бути. Звичайно, нам дуже сподобалося на цьому святі. Нам взагалі подобається працювати разом, ми тут розвиваємося і, здається, маємо успіх. Сьогодні нам зробили комплімент українці, які раніше знали українську мову, але з роками її забули. Ми бачили сльози в їхніх очах. Нам було надзвичайно приємно», – з усмішкою зазначає Іванна Сапожник.

Колектив приїхав до Польщі вперше в рамках нещодавно розпочатої співпраці між містами-побратимами Клевань та Видміни.

Закривав концерт ансамбль «Надія» танцем під пісню «Ми є Україна».

Катерина Полевчак після закінчення концерту ще схвильована, та позитивно стомлена. На питання про те, як вона оцінює цьогорічний фестиваль, відповідає: «Я можу тільки похвалити, я дуже задоволена. Вчителі, справді, інтенсивно працюють, наче це невідомо який фестиваль. Я всім пояснюю, коли запрошую, що це звичайне дитяче свято. Та зрозуміло, що кожен вчитель хоче показати якнайкраще свою працю з дітьми. Сьогодні ми гостинно приймали всі пункти навчання української мови Мазурського реґіону. А їх у нас десять і всі вони приїхали сьогодні презентувати свої програми. Крім того, у нас на Мазурах нема танцювальних колективів, тому ми завжди запрошуємо якийсь ансамбль з України, і він дуже прикрашає наше свято. На мою думку, свято дуже-дуже гарне. Але все-таки люди говорять, що занадто довго. Довго, але кожен хоче виступити, кожен хоче себе показати. Тому зробити, щоб це було коротко (усміхається), не вдасться. Десять пунктів по п’ятнадцять хвилин, то вже маємо дві з половиною години. Але я дуже задоволена і дуже вдячна вчителям і дітям. Дітям за те, що виступали, а вчителям за те, що підготували. Надіюсь, що це не було обов’язком, а суцільною приємністю. Я так оптимістично на це дивлюся».

На питання, яке значення має цей фестиваль для української громади в Польщі, голова Мазурського відділу ОУП К. Полевчак відповіла: «Ми працюємо задля нашого майбутнього.
Ми, українці в Польщі, стараємося підтримувати культуру і традиції своїх батьків та дідів і передавати їх молодшому поколінню. Дуже важливо, щоб вони хоч щось запам’ятали з цього. По-різному буває з дітьми, одні охоче, другі неохоче беруть участь, але пізніше пригадають собі ці приємні хвилини. Думаю, вони будуть з радістю згадувати ті часи, коли були дітьми, коли виступали на сцені, співали, танцювали, декламували віршики».

К. Полевчак розповідає, що її мрією є також створити в Ґіжицьку дитячий танцювальний колектив. Проте додає, що важко знайти професійного хореографа: «Знайшлися б аматори, але нам потрібен професіонал. Охочих танцювати поки що назбиралося вісім дівчат».

Крім головного виступу, юні артисти з Дубна мали надзвичайно інтенсивну програму на три дні. Вони додатково давали концерти у Видмінах у суботу, а також мали два виступи в початковій школі № 7 у Ґіжицьку з нагоди 25-річчя від початку вивчання там української мови.

Але у них також знайшовся час, щоб відпочити. В рамках розважальної програми діти брали участь у майстер-класі в ґіжицькій домівці, відправилися в рейс кораблем по озері Мамри, ввечері запалили вогнище, яке мало об’єднати всіх молодих учасників «Свята дитячої творчості». Крім того, у неділю вранці відправлялася Божественна літургія у
греко-католицькій церкві Пресвятої Трійці.

Діти між репетиціями і перевдяганням у нові костюми бігали усміхнені та щасливі. На питання про те, чи їм подобається в Ґіжицьку та на фестивалі, вони відповідали одностайно: «Подобається, дуже подобається. Ми приїхали потанцювати і відпочити. А ще тут красиво: багато всяких озер, яхт і рівні дороги».

На запитання про втому Людмила Харіна впевнено відповідає: «Ні. Ви знаєте, діти приходять увечері в номер наче стомлені, але ранок починається з нових сил і нових вражень. Цього року ми приїхали в четвер увечері, а додому поїдемо аж у понеділок по обіді. Дуже інтенсивна програма».

Варто зазначити, що незважаючи на втому, брак часу для спілкування між українськими дітьми з Польщі та України і стрес через виступ, діти виглядали цілком задоволеними зі свого перебування у Ґіжицьку. «Дуже приємно, коли на тебе звертають увагу, цінують, хвалять, що людям подобається те, що ти робиш», – каже старшокласниця із колективу «Надія». Тож тепер уже можна починати готуватися до наступного року! ■

Поділитися: