Анна Вінницька ■ ПОДІЇ ■ №33, 2020-08-16

Плетення вінків, купання, стрибки через вогнище, пошук цвіту папороті – це знайомі нам атрибути свята Івана Купала. Традиції, пов’язані зі святом, настільки сподобалися товариству «Майстерня», що воно вирішило вперше організувати у Манові, що неподалік Кошаліна, Івана Купала. З огляду на пандемію свято проведено з урахуванням карантинних обмежень, тому відрізнялося від традиційного Івана Купала.

Ідея організації свята належить голові товариства «Майстерня» Дарії Антошко та одній з його членкинь Вікторії Федотовій, яких згодом підтримала управа товариства, а також батьки дітей, що беруть участь у майстер-класах «Майстерні».

– Все, що відбувається у товаристві, ми робимо з думкою про наших дітей, яких хочемо познайомити з українською культурою, а свято Івана Купала – це ж одне з найчудовіших у нашій традиції, – каже Дарія Антошко. – Звісно, воно має проходити біля річки, однак з огляду на безпеку дітей та з урахуванням карантинних обмежень ми вирішили провести Івана Купала на закритій території у Манові.

Цьогорічне свято з огляду на пандемію вийшло «кошиковим», тобто кожен приносив свою їжу та напої, а на місці можна було підсмажити ковбаски – все це об’єднувало гостей.

Попри те, що Івана Купала пройшло за дещо нетрадиційним сценарієм, але атрибутів свята не забракло, про них подбала Вікторія Федотова, яка до Кошаліна переїхала з України.

– Івана Купала – це одне з моїх найбільш улюблених свят, – розповідає вона. – У Чечельнику, звідки я родом, у цей день було прийнято носити вишиванки, і їх одягало набагато більше людей, ніж, скажімо, у День Незалежності. До речі, на державні свята наші люди вбиралися у більш сучасні вишиванки, а на Івана Купала – у старовинні. Я, наприклад, вдягала бабусину сорочку.

Їдучи до Польщі, Вікторія привезла із собою цю сорочку, яка є для неї оберегом. У цей раз її не вдягнула, каже, на це ще прийде час. Цього року тут перевагу віддавали більш сучасним сорочкам.

Традиційно на Івана Купала виплітають вінки, так робили і на святі у Манові. Виплітанню вінків вчила Алла Лазуткіна, яка в «Майстерні» веде різні майстер-класи.

– Я дуже люблю згадувати свято Івана Купала. З самого ранку я йшла з мамою і збирала різні квіти та траву, а мама, коли ще квіти були тверді від роси, виплітала мені вінок, і він був найгарніший з усіх. Вінок був настільки великий, що інколи не було видно мого лиця, але завдяки цьому всі бачили його здалека і хотіли в ньому фотографуватися. Інколи в кінці дня в мене аж шия боліла від нього, – сміючись, каже Вікторія Федотова.

Атрибутом Івана Купала була теж верба. У Чечельнику її закопували, і на неї було потрібно повісити вінок. Бабуся Вікторії казала, що після повернення до хати обов’язково треба кинути вінок на огірки, щоб вродив їх великий врожай. Після того, як вінок висушився, його вішали як оберіг або в хліву над дверима, або біля входу в дім. У чечельницькій хаті Вікторії біля вхідних дверей і до сьогодні висить вінок, якому вже сім років. У Чечельнику для всіх учасників свята Івана Купала варили у величезному казані узвар, щоби люди могли посмакувати його разом.

Організатори кошалінського Івана Купала сподіваються, що за рік, коли вже мине пандемія, вони зможуть провести автентичне Івана Купала з усіма його атрибутами. Тим не менш цьогорічне свято принесло велику радість як дітям, так і дорослим. Особлива атмосфера, спільні забави та розмови зігрівали душу всіх учасників. Гості свята кажуть, що нарешті українці з Польщі та України мали можливість поспілкуватися одні з одними.

– На мою думку, найбільша цінність свята саме в об’єднанні українців, – каже Дарія Антошко. – Тому тішить, що на Івана Купала захотіли приїхати двоє хлопців аж зі Слупська. Ми змогли поспілкуватися, поспівати пісень, просто побути разом. Радує також, що до товариства «Майстерня» приєднуються саме українці з України, яких у Кошаліні дуже багато. Сьогодні у хорі «Майстерня Пісня» співає більше приїжджих українців, ніж місцевих.

Під час цьогорічного святкування виступив дитячий та дорослий хори «Майстерня Пісні» та сім’я Миньо, яких готувала Вікторія Федотова.

– Я з самого дитинства брала участь у подібних масових заходах, а на професійній сцені почала співати у сім років, – розповідає Вікторія. – Тому коли приїхала до Кошаліна, то вирішила, що мушу обов’язково займатися музикою. Дізналася, що тут існує український хор і конче захотіла у ньому співати. Сьогодні я диригентка цього хору і членкиня товариства «Майстерня».

Фото: Хор «Майстерня Пісні». Фото надано організаторами заходу

Поділитися:

Схожі статті

«Білорусь сьогодні звучить яскраво»

Анастазія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ №39, 2020-09-27 Розмова з музикантом-імпровізатором Олексієм Ворсобою. Олексій Ворсоба – композитор, аранжувальник, виконавець (клавішні, акордеон), імпровізатор, педагог, двічі стипендіат...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*