Степан Заброварний ■ ПОДІЇ ■ №44, 2012-10-28
Сто років тому, 23 жовтня 1912 р., попрощався з цим світом організатор і перший директор Перемиської чоловічої гімназії, д-р Григорій Цеглинський. Він був не тільки заслуженим для Перемишля громадсько-культурним діячем та визначним педагогом, але й публіцистом, театральним діячем і драматургом, редактором і депутатом віденського парламенту. Прожив неповних 60 років, а залишив по собі глибокий слід багатосторонньої діяльності.
Народився 9 березня 1853 р. в Калуші, у сім’ї простого міського чиновника. Коли хлопцеві було десять років, помер його батько, але завдяки допомозі дядька Григорій закінчив гімназію в Коломиї і вступив на філософський факультет Віденського університету. Після навчання, 1879 р.,став учителем, а відтак – професором Академічної гімназії у Львові. Завдяки своїм глибоким знанням і педагогічним здібностям швидко здобув пошану й щиру любов гімназійної молоді та визнання й довіру шкільної влади. Незабаром Г. Цеглинський став одним з найбільш авторитетних громадських діячів у львівському середовищі української інтеліґенції. З його думкою рахувалися на зборах усіх політичних та освітньо-культурних установ.
З 1881 р. займався публіцистичною і письменницькою діяльністю. На сторінках газети «Діло» та в журналах «Правда» і «Зоря» виступав зі статтями на теми актуальних питань українського шкільництва та суспільно-політичного й культурного життя Галичини. Там друкував і свої оповідання, нариси, переклади, публіцистичні й літературно-критичні статті. Став редактором двотижневика «Зоря» 1887 р., але невдовзі, уже через рік, йому довелося покинути Львів.
Паралельно педагогічній діяльності, з 1882 р. як театральний референт Товариства «Руська бесіда», віддано зайнявся питаннями сценічного репертуару. Тоді ж і сам почав писати п’єси, переважно комедії – на побутові теми з життя місцевої інтеліґенції. За словами історика галицького театру Степана Чарнецького, публіка прихильно сприйняла п’єси Г. Цеглинського, у яких точно передані незвичайно близькі родинні, товариські, громадські і політичні відносини краю. На сценах Львова та інших міст Галичини виставлено, зокрема, такі комедії, як: «На добродійні цілі» (1883), «Тато на заручинах» (1884), «Соколики» (1884), «Шляхта ходачкова» (1886), «Лихий день» (1886), «Аргонавти» (1889). Під час першої вистави «Аргонавтів» у Перемишлі стався інцидент – присутні на виставі священики, почуваючи себе ображеними, демонстративно залишили зал. У дійсності автор висміяв випускників семінарії, кандидатів на священиків, які шукали для себе багатих жінок. Та всетаки після цього п’єсу знято з афіші.
Для перемишлян залишив гімн «Де срібнолентий Сян пливе» (музика Максима Копка). Перемиський період життя Г. Цеглинського почався 1888 р. з відкриттям першого класу з українською мовою навчання при польській гімназії в місті над Сяном. До того часу в Галичині була тільки одна українська школа – Академічна гімназія у Львові – з-посеред 21 польської гімназії. Українська громадськість вирішила, що другим містом, де слід було б відкрити українську гімназію, повинен стати Перемишль. Численні клопотання в цій справі приносили до того часу тільки частковий успіх, бо замість повної гімназії Сейм Галичини погодився відкрити тільки паралельні українські класи при польській гімназії, при чому кожного року прибував один паралельний клас. Управителем цих класів призначено саме д-ра Г. Цеглинського, а коли вже в 1895/96 навчальному році було повних вісім українських класів, він став директором «ц. к. ІІ Гімназії в Перемишлі» (від 1915 р. – «з українською викладовою мовою», від 1919 р. – «з руською викладовою мовою», а від 1923 р. – «з руською мовою навчання»).
Праці для управителя паралельних класів, як і пізніше для директора повної школи, було немало. Перш за все він мусив подбати про приміщення для класів й організувати вивчання різних предметів, комплектувати вчительське ґроно й налагодити співпрацю з батьківським комітетом. Спочатку навчання відбувалося в будинку колишньої колеґії (пізніше гімназії) на вул. Чацького (сьогодні прибудівка до архикафедрального собору Св. Івана Хрестителя), а від 1895 р. – у новому будинку на вул. Словацького. Кількість учнів кожного року зростала (першого року до І класу прийнято 52 учнів), більшість яких походила з сіл або з дальших околиць. Отже, необхідно було організувати бурсу для приїжджих учнів, матеріальну допомогу для них. Саме завдяки старанням Г. Цеглинського вже першого року його діяльності створено Бурсу ім. Св. о. Николая, 1892 р. вона купила у власність дім, а 1898 р. збільшила його через добудову. Бурса давала повне утримання спочатку 32 учням, а пізніше – 97 учням; запевнювала харчування десяткам «доходячих». Слід додати, що директор не був у цій праці самітний – завжди знаходив підтримку місцевих мешканців і громадських організацій. Це були: Церковне братство ім. Cв. о. Николая, Товариство ім. Cв. Кирила (засн. 1896 р.), Товариство руських (пізніше українських) жінок (засн. 1901 р.) і врешті Селянська бурса (від 1907 р.). Для заможнішої молоді 1905 р. створено Український гімназійний інститут.
Неабияке значення для піднесення культурно-національного рівня перемиського населення мало згуртування в гімназії високоосвіченого професорського колективу. Усі призначені на вчительські посади кандидати закінчували університети у Львові, Кракові, Відні або в інших містах, а деякі з них мали вже добру практику в громадській або письменницькій діяльності. Саме директор Г. Цеглинський зумів створити з них пружний колектив, де всі добре розуміли свою роль у школі й поза нею. Завдяки цьому молодь перемиської гімназії не тільки одержувала глибокі знання з різних предметів, але й виховувалася на чесних громадян і патріотів свого народу. Професорів гімназії ніколи не бракувало там, де треба було підтримати якесь суспільне товариство або важливий захід. Серед 27 засновників товариства «Народний дім» у Перемишлі було 10 професорів гімназії на чолі з директором і нерозлучним «касиром» майже всіх українських товариств у Перемишлі – проф. Олексом Яремою.
За весь час перебування в Перемишлі Г. Цеглинський, завдяки своїй працьовитості й чесності, був загально шанований громадянами міста, незалежно від їхньої національної та релігійної приналежності. Визнаючи політичний хист і вміння Г. Цеглинського представляти й обстоювати справи суспільства, населення не лише Перемищини, але й усієї Галичини висунуло його як кандидата у виборах до Державної ради у Відні. Хоч як важко було розлучатися директорові зі своєю школою, якій віддав майже 20 років щирої праці, почуття громадського обов’язку перемогло в його серці. Він став депутатом віденського парламенту. Та й тут своєю поставою й промовами з парламентської трибуни дав себе пізнати – гнучким і розважним політиком, а при цьому справжнім митцем слова.
Г. Цеглинський досить часто брав слово на форумі австрійського парламенту, виносячи найбільш пекучі питання з життя галицьких українців, яке знав дуже добре. Уже в першій промові на бюджетній сесії представив систему управління галицької адміністрації, яка довела народ до економічного та культурного занепаду. Услід за цим вимагав вирішення вже не перший раз порушуваного питання – поділу Галичини на Східну (з українською більшістю) і Західну (з польською більшістю). Наступного року український клуб прийняв пропозицію Г. Цеглинського як т.зв. «наглий внесок». Також у черговій бюджетній дискусії вимагав національної автономії для українців у Східній Галичині. Він 1910 р. виступив проти пропаґованого чеським політиком К. Крамаржем неославізму, метою якого було довести до нівеляції відмінності української мови, а вслід за цим і української нації. Вимагав при цьому від австрійського уряду активних дій проти деструкційної русифікаційної пропаґанди в Галичині.
Галицькі українці 1911 р. вдруге обрали Г. Цеглинського депутатом до Державної ради. На жаль, недовго прийшлося йому обстоювати національні справи галицьких українців на найвищому форумі Австро-Угорської держави. Невдовзі захворів на серце і помер 23 жовтня 1912 р. Подаючи цю вістку, голова української парламентарної репрезентації д-р Кость Левицький писав: «Помер у Відні наш посол і щирий товариш Григорій Цеглинський, один з найвизначніших діячів українських в Галичині, – знаменитий педагог, публіцист, автор драматичних творів та розважний парламентарист і діяльний громадянин». Тіло покійного перевезли до Перемишля і 27 жовтня того ж року, при численному натовпі його похоронили на головному цвинтарі міста на вул. Словацького, де й донині стоїть його пам’ятник. ■
