Василь Штокало ■ ІСТОРІЯ ■ №46, 2012-11-11

Ярослав Старух – провідний діяч Організації українських націоналістів (ОУН) у 1930–1940 рр. Він народився 17 листопада 1910 р. в с. Слободі-Золотій (тепер – Золота Слобода) Бережанського повіту на Тернопільщині. Батько (депутат парламенту у Відні) Тимотей (нар. 1860), мати – Анна (нар. 1879, з роду Петрицька). У подружжі було п’ятеро дітей. Анна Петрицька була другою жінкою Тимотея, перша – Юлія-Олена Топольницька – померла 1901 р., залишивши чоловікові двоє малолітніх дітей. Зі Слободи-Золотої сім’я Тимотея Старуха 1912 р. переїздить у місто Бережани.
У 1918–1919 рр., за часів ЗУНР, Ярослав Старух ходить до ІІІ класу Бережанської народної (початкової) школи. Науку І та ІІ класу, через лихоліття війни, він засвоював удома. Батько після повернення наймав учительку, сусідку Іванну Сендецьку. Останній клас, тобто ІV, закінчив Ярослав у 1919–1920 рр. Він ще змалку з­поміж дітей вирізняється поважністю, так, начебто був старший. З 1921 Ярослав навчається в Бережанській гімназії.
Удома Т. Старух нікому з дітей не приділяв стільки уваги, як синові Ярославу. За спогадами Ольги Старух, «татко читав газети, щось із Славцьом обговорював, вони диспутували». До останніх днів Т. Старух у муках вів щоденник – «Опис мого життя». Незадовго перед смертю він записав: «Тяжко-тяжко рабом жити, а ще тяжче рабом і невільником вмирати». Т. Старух помер 21 квітня 1923 р.
Життєві випробовування змушували Я. Старуха від дитячих років гартувати дух, дорослішати не за роками. Він вчився на «відмінно», однак польські вчителі не завжди справедливо оцінювали його знання – якщо виходило «дуже добре», ставили «добре». У вищих класах Ярослав вибивається на одного зі здібних провідників, а в VII класі його вибрали на кошового. З питомою енергією він надає організації динамічного росту, організовує нові курені (жіночі та хлоп’ячі), великий міщанський курінь і перший в Галичині «СелоПласт».
Ярослав 1928 р. закінчує гімназію та дістає свідоцтво зрілості з відзначенням. І 1929 р. записується на правничий факультет Львівського університету. Під час навчання у Львові він жив в Академічному домі на вул. Супінського. Це був своєрідний осередок нелеґальної ОУН.
З 1929 р. Ярослав – член Організації українських націоналістів. Зі вступом до ОУН його життя змінюється. Він вийшов на шлях справжньої боротьби українського народу за волю – жити вільним життям у власній державі. Окупаційна поліція незабаром отримала фальшиві дані: нібито в середині 1928 р. в Бережанах Я. Старух став членом Української військової організації (УВО). Василь Кук з власного досвіду роз’яснив, що Я. Старух уже в старших класах гімназії мав зв’язки з УВО.
За спогадами сестри, коло них у Бережанах, знизу вулиці, для поліції була збудована 2-поверхова кам’яниця, щоб функціонери спостерігали, що робиться на обійсті Старухів. За Я. Старухом, у місцях його постійного перебування, тобто в Бережанах і Львові, польська поліція вела таємний нагляд.
Я. Старух не залишився осторонь розробки атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Від Павла Музики особисто Старух забрав Гриця Мацейка, коли той мав виконати атентат… Сталося це 15 червня 1934 р. у Варшаві. Доказів участі Я. Старуха в замаху польська прокуратура не знайшла.
Слідчий відділ у Львові заарештував Я. Старуха 17 червня 1934 р., а 7 липня, на українське Різдво Івана Хрестителя, його відправили до концентраційного табору в Березі-Картузькій. При тому Я. Старух надалі вважався студентом університету Яна-Казимира у Львові.
з Берези-Картузької він вийшов 21 грудня 1934 р. (за час утримання мав шість покарань). Під арештом його повернули до Львова в розпорядження слідства IV Району окружного суду, бо був підозрюваний у порушенні 97 ст. Кримінального кодексу. Я. Старух проходив по старій-новій справі державної зради II Речі Посполитої за участь в ОУН; головний звинувачуваний – Володимир Коцюмбас.
Отак 23 грудня 1934 р. Я. Старух мав допит, його тимчасово арештували; звільнили навесні 1936 р. Відновлювати вдруге навчання не випадало. Пошматована ОУН вимагала перетворень. Я. Старуха призначено до складу Крайової екзекутиви ОУН на Північно-західні українські землі (ПЗУЗ) – заступником і політичним референтом.
За спогадами Володимира Макара, з бігом часу Я. Старух став чудовим співбесідником, як і його батько. В ОУН він зайняв почесне місце доброго організатора й виховника юнацтва. Виявив себе талановитим публіцистом, співпрацюючи зі студентськими націоналістичними часописами «Студентський шлях», «Наш клич», «Вісті», «Голос нації», «Голос». Під його редаґуванням був відділ політичних вісток у популярному тоді виданні Івана Тиктора «Народна справа» (так звана «коров’яча газета» з накладом 40 000 прим.), а згодом став головним редактором масового націоналістичного тижневика «Нове село».
У прикарпатському містечку Моршині 9 жовтня 1937 р. польська поліція таємно викрала Я. Старуха. Він заліковував хворий шлунок і нирки. Зчинився галас, пропала людина – та ніхто не знає куди. Про таке зникнення повідомляли навіть у США в газеті «Америка» (1937, ч. 123, 28 жовтня; № 136, 27 листопада). Львовом пішла поголоска, що коло води його викрали більшовики. Мати, Анна Старух, з допомогою Софії Король (у них проживав Ярослав) виявила, що син – у польській в’язниці аж у Холмі. Доказів не було, тож з огляду громадський розголос його незабаром звільнили.
Постійна боротьба поліцейського управління на Волині з ОУН, яка протистояла полонізації цього українського краю, спричинила наступне затримання Я. Старуха. Його й інших побратимів відвезли до в’язниці в Дубні. У слідстві військова контррозвідка застосовувала найбільш рафіновані садистичні методи допитів. У Богдана Старуха можна довідатися про їхню суть, а саме: «У Дубно поліція приготовила прилад для тортурування, в роді столярського варстату. Жертву прив’язували і корбою розтягували… Ярослав у ґрипсі писав, що це щось несамовите. Роздирання тіла повторяли щодня місяцями (!), пока жертва в гарячці вичерпана починала говорити, що їм було потрібне» (збережено ориґінальний стиль – ред.).
У Рівному 22–26 травня 1939 р. відбувся суд. Покарання Я. Старух відбув у в’язниці Кракова.
Та вже 1 вересня 1939 р. почалася II Світова війна. В’язні пробиралися на волю. Я. Старух змушений був заглянути «смерті у вічі». Як виявилося, польські студенти Кракова чинили самосуд: ходили по тюремних келіях і розстрілювали українців, засуджених за політичні справи. Залишити заґратовані мури Ярославові допоміг наглядач.
Старух після виходу з тюрми з підірваним здоров’ям приступив до праці в ОУН й організування української політичної еміґрації. Він був активний у пропаґандивній референтурі Проводу, який очолював Степан Ленкавський. В. Кук часто зустрічався з Я. Старухом у різних організаційних справах, питаннях виховання та вишколу кадрів.
З ініціативи Старуха постав перший Український допомоговий комітет (УДК) у Кракові, пізніше перетворений на Український центральний комітет. Голова УДК – доктор Володимир Горбовий, секретар – Ярослав Старух (установа містилася на вул. Зеленій, 26). Як очевидець, В. Кук відзначив, що Я. Старух допоміг багатьом отримати дах над головою, їжу, влаштуватися на роботу.
Я. Старух уклав «12 Прикмет характеру українського націоналіста» спільно з «44 Правилами життя українського націоналіста» (пера Зенона Коссака) доповнювали «10 Заповідей українського націоналіста» (Декалог) С. Ленкавського (1929). У сукупності вони складали «правильник», якого повинен дотримуватися український націоналіст ОУН(Б). Їх вивчатимуть старшини і стрільці Української повстанської армії.
У Кракові 10 лютого 1940 р. ОУН розкололася. Утворився Революційний провід ОУН (Бандери). Я. Старух підтримав Степана Бандеру, а не Андрія Мельника.
Ось і 1–3 квітня 1941 р. в Кракові відбувається II Великий збір ОУН, на якому С. Бандеру обрано головою проводу. Узаконюється діяльність українських націоналістів, які не погоджувалися з А. Мельником. У підготовці та проведенні заходу активну участь брав Я. Старух.
У ході II Світової, 22 червня 1941 р. спалахнула нацистсько-комуністична війна. З Польщі відправляються похідні групи ОУН – і Бандери, і Мельника. Я. Старух повернувся на Батьківщину. У світлиці «Просвіти» обрано посадника Львова, д-ра Юрія Полянського, та створено міську управу. Компетентним для цього був Я. Старух. Зібрання переросло в Національні збори, головування перебрав Я. Стецько. За дорученням Бандери, він проголосив відновлення державності України 30 червня 1941 р. Документ передано Я. Старухові та Леву Ребетові для негайного озвучення в радіостанції. Зенон Тарнавський, диктор Першої української радіостанції ім. Євгена Коновальця, зазначив, що пізно ввечері «прийшов Старух. (…) Усі були схвильовані. (…) Треба починати. (…) Старух… почав читати Декларацію. Читав поганенько, бо світло ледве блимало, він до того мав невиразну дикцію, не вимовляв „р”. Після нього Зенон Тарнавський читав звіт з Народних зборів» (збережено ориґінальний стиль – ред.).
Погрози з Берліна не могли зупинити довгоочікуваних подій. Я. Стецько затверджував Українське державне правління (уряд – ред.). За списком 5 липня, Я. Старух і Осип Позичанюк були призначені державними секретарями Міністерства інформації і пропаґанди.
Завдяки великій творчій жертовності Я. Старуха та героїчній працьовитості «Друкаря» 1942 р. побачила світ нова «Історія українського народу». На книжці, для конспірації, зазначено: «Лейпциґ, 1941». Своєму творінню Я. Старух підібрав промовисту назву – «Тисяча років життя й боротьби Українського народу. (Короткий нарис історії України)» (Лейпциґ [Львів], підпільно лінотипно складено в друкарні «Атлас» і надруковано в Підпільній друкарні ОУН «Прага» в селі Мокротині. – 1941 [1942]). У буремні 1941–1942 рр. Я. Старух написав розвідку «Боротьба з Москвою». Як і попередня, вона знову була підпільно видана, що здійснив Іван Король. Організаційний референт ОУН(Б) Я. Старух працював з Миколою Лебедем (голова Проводу ОУН(Б) на українських землях), Іваном Климовим («Леґендою», крайовим провідником ОУН(Б) Західних українських земель).
Нацисти 3 грудня 1942 р. заарештували Я. Старуха (псевдонім «Синій»). У нацистському повідомленні з окупованих територій Сходу № 33 написано, що «у вечірні години 4.12.1942 у Львові вдалося заарештувати керівника відділу пропаґанди головного Центру групи Бандери Старуха, якого називали Синій. Старух для організації розробив весь нелеґальний матеріал і виготовляв підбурювальні документи. Він… мав заховані серед одягу численні листи, написані на цигарковому папері, які містили важливі відомості про незаарештованих бандерівських функціонерів», – доповідають німецькі звіти (збережено ориґінальний стиль автора – ред.).
Я. Старух таки витерпів нелюдські знущання німецьких нацистів. Побратим Іван Шевчук засвідчив: «Старух увесь час планував утечу. [Як] перепа[ло] з тифом і тюремним шпиталем… ходження до фотографії, він постановив використати легшу атмосферу при творенні Української дивізії „Галичина”. Німці викликали вже на розмови Дмитра Грицая, також Я. Старуха… на тему проблем Сходу Європи, дивізії „Галичина”… Якраз Старух подав… для втечі викликання його та Грицая на підроблений папір з ґештапо» (збережено ориґінальний стиль – ред.).
План блискуче вдався. Німці щойно третього дня спохопилися, що в’язні втекли. Кость Цмоць з кількома українськими підпільниками – усі добре знали німецьку мову, – були перебрані в ґестапівські мундири, сам «Модест» у мундир офіцера ґестапо, вручав підроблений документ з уповноваженням забрати згаданих в’язнів на «спеціальне переслухання». Як тільки Д. Грицай і Я. Старух перетнули в’язничні кордони – від них пропав слід.

Далі буде

Поділитися: