Василь Штокало ■ ІСТОРІЯ ■ №48, 2012-11-25
УГВР 7 жовтня 1946 р. нагородила «Стяга» Золотим хрестом заслуги «За видатні заслуги для національно-визвольної революційної боротьби Українського народу проти окупантів».
Мирослав Прокоп засвідчив, що за кордон потрапили матеріали про терор на українських землях за Сяном, які переслав керівник ОУН і всього визвольного підпілля на Закерзонні Ярослав Старух. Документальну брошуру про це в листопаді 1946 р. уклала комісія, в якій працював М. Прокоп, її передали економічній і соціальній радам при ООН, також до преси (з офіційним зверненням Генерального секретаріату Закордонних справ УГВР).
Я. Старух, як стверджує д-р Петро Мірчук, керував фактично… «всією героїчною боротьбою ОУН і УПА на Закерзонню проти польських наїзників. Вони неспроможні були самі здавити опір українського підпілля і в 1947 р. заключили спеціальний військовий договір Польщі з СССР і ЧСР для знищення ОУН і УПА» (збережено ориґінальний стиль – ред.).
У розпал Акції «Вісла» «Орлан» (Василь Галаса) добивався відновлення зв’язку з провідником «Стягом». Чекав контакту від «Стяга» в домовленому місці, у Перемишлі, правдоподібно в помешканні «Ярослави» (Анни Кавузи). Десь у другій половині травня приїхала кур’єрка від «Стяга»… Я. Старух викликав «Орлана» до себе на зустріч, щоб обговорити і прийняти остаточне рішення – кому й куди відходити… Перехід «Орлана» до «Стяга» з Перемищини на Любачівщину тривав понад місяць (вийшов наприкінці травня чи на початку червня 1947 р.). На початку липня він дістався до провідника «Стяга». До основного осідку, криївки на терені присілка Монастиря, «Орлана» вже вели безпосередні охоронці – «Чорноморець» та інші.
«Орлан» прозвітував провідникові про ситуацію в південній частині Лемківщини, на Перемищині, доповів, що відправив рейдом чотири сотні УПА Закерзоння під командуванням «Громенка» (Михайла Дуди), «Бурлаки» (Володимира Щегельського), «Ластівки» (Григорія Янківського) та «Крилача» (Ярослава Коцьолка) в Західну Європу. Командувачі приступили до обговорення: як діяти далі. Домовилися, що «Орлан» повертається на Перемищину та передає інструкції тим, хто залишається. На місці вирішує, кого з провідних кадрів відправляти в Україну. Мають залишитися невеликі групи підпільників для утримання зв’язку між Проводом Закерзоння та Україною, закордонними представництвами, українськими підпільниками, леґалізованими в Західній Польщі; задля праці з дипломатичними представництвами західних держав, передусім посольствами США й Англії, західними журналістами, моряками в Ґданську. На закінчення провідник повідомив, що залишається з іншими членами Проводу – «Орестом», «Дальничем». Настала важка хвилина прощання. «Орлан» приготувався повідомити про свій відхід за прийнятою формою.
Я. Старух перешкодив цьому, він підійшов до Василя Галаси, узяв його руки у свої долоні та сказав: «Дорогий друже! Візьміть моє серце і віднесіть в Україну…»1
17 вересня 1947 р., 1600 і 1700 години, в районі 7472, за польським (комуністичним) донесенням, «викрито [криївку] з бандитами. Після [її] заблокування була спроба нав’язати… „переговори”. Бандити не хотіли залишити [криївку], за мить було чути… спів „українського гімну”, далі молитва та вибух міни. [Наступного] дня… видобуто загалом 5 [тіл]… „Стяг” – крайовий провідник, „Змійко” – стр[ілець] охорони „Стяга”, „Ігор” – секретар-машиніст, „Чорноморець”… „Донський”…»2. Порівнюючи зі звітом командира батальйону саперів підпоручика Скорупки, спостерігаємо деякі відмінності «17.09.1947 виявлено [криївку] керівника УПА в Польській країні – „Стяга”. Розміщення… на карті 1:100000 смуга М 34–71 на перехресті 76/73. При [її] розмінуванні знято одну комбіновану міну… Друга міна вибухнула. (…) Того ж дня зробили спробу ракетами та вибух[і]в[кою] змусити залогу… здатися, але вона цього не зробила, натомість двоє з них – [і] особистий секретар „Стяга” – намагалися втікати, як тільки вони вискочили… їх застрелили… 18. 09. 47 р. з [криївки] видобули рештки ще 3 згорілих на смерть, серед них і „Стяга” … витягнули також цілий мішок документів, списаного й чистого паперу, 2 радянські ркм, 1 ППШ, 2 десятизарядки й пістолети… 5 друкарських машинок, інше канцелярське та санітарне приладдя, кілька шматків білизняного матеріалу, постіль і кухарськогосподарське начиння тощо»3.
Старух, як наголошує М. Прокоп, оточений з усіх боків загонами польських комуністів, у зовсім безнадійному становищі, відкинув пропозиції ворога капітулювати. До останнього моменту, зі соратниками, захищався і врешті разом з ними загинув з піснею «Ще не вмерла Україна» на устах. Це, треба думати, у переконанні Старуха, було найбільш логічне завершення життєвої епопеї, до якої він ішов у повній свідомості, коли вичерпалися можливості й сили боротися з ворогом.
Від осені 1948 р. до 7 травня 1951 р. в містечку Товстому на обійсті родини Івана Мотичка (давнього діяча ОУН) працювала підпільна друкарня ОУН Подільського краю ім. Ярослава Старуха («Стяга»). ■
____________________________
1. Галаса Василь. «Дорогий друже! Візьміть моє серце і віднесіть в Україну». [Про останню зустріч «Стяга» (Ярослава Старуха) з «Орланом» (Василем Галасою)] // Українська ідея і чин. – Львів. – 1998. – № 3. – С. 89–91. Літопис Української повстанської армії… – Том 28. Савчин Марія («Марічка»). Тисяча доріг… – С. 142–154.
2. Розвідувальне донесення, польське (комуністичне), штабу Оперативної підгрупи К[омітету] В[нутрішньої] Б[езпеки] Любачів про знищення 17 вересня 1947 р. «Стяга» з охороною. № 0047. Від 18 вересня 1947 року // Centralne Archiwum Wojskowe. Warszawa. – 310. 09, t. 23, k. 59–61, польська мова. Місило Євген. Документи // Наше слово № 26 (1823) – 28 червня 1992.
3. Звіт польського комуністичного командира 20 самостійного батальйону саперів 9 Дивізії піхоти, начальника штабу підпор. Скорупки, за 8–20 вересня 1947 р.в тому числі й про виявлення та знищення криївки «Стяга». 22 вересня 1947 р. Дембиця. Передрук за польськомовним виданням. Akcja «Wisła». Dokumenty opracował Eugeniusz Misiło. Warszawa: Archiwum Ukraińskie, 1993.
