ПОГЛЯДИ ■ №45, 2018-11-11

Польські роботодавці почали побоюватися, що громадяни Українці виїдуть до Німеччини. Берлін саме оголосив про лібералізацію ринку праці для громадян з-поза ЄС, особливо для професіоналів. Експерти вже охрестили, що німці вирішили зробити зі своєї країни «європейську Канаду», тобто острів найбільш розвиненої, професійної і багатонаціональної економіки. А що ж Польща?

Проблема бідніших країн світу – не у відсутності природних ресурсів чи робочої сили. Головна проблема і причина їхньої бідності – у тому, що там належно не працює закон, тому мало хто готовий інвестувати в ці країни гроші. Більше того, навіть власні бізнесмени з цих країн втікають: вони бояться різних потужних груп впливу, що стають на перешкоді розвитку їхнього бізнесу. Виходом із кризи для таких країн є рішучі дії на політичному рівні і інновації. Саме брак рішучих дій у боротьбі з корупцією найчастіше закидають українській владі, адже це не дає можливості цілком вільно розвивати економічнуспівпрацю України із Заходом. Київ на такі закиди обурюється: мовляв, важливіші проблеми в нас зараз на сході.

Кожна з цих сторін, і Україна, і її критики, по-своєму мають рацію. Україні найважливіше зараз захистити кордон – а Заходові мати країну, що інтенсивно розвивається і процвітає.

Польща була першою державою ЄС, котра розгляділа величезний потенціал України. Ще десятиліття тому Польща спростила до мінімуму процедуру працевлаштування, зокрема, для громадян України – і лише в останні роки ми почали бути свідками результатів цього кроку. Величезна міграція нині рятує і Польщу, котра потребує рук до праці, і Україну, де високе безробіття і фатальна економічна ситуація.

Однак, після спрощення процедури працевлаштування, польський уряд не пішов далі і не вигадав нічого інноваційного з українськими мігрантами (на кшталт того, що в США є лотерея «зеленої карти», а в більшості віддалених від Європи країн, з Канадою і Австралією включно, спеціальні програми, привабливі для спеціалістів – починаючи від майстрів виробництва і закінчуючи геніями інформатики).

Попри очі польського уряду – не беручи до уваги кількох програм, якот аболіція 2011 року чи кілька інформаційних акцій – пройшли проблеми мігрантів. А це більш-менш ті самі проблеми, які стосуються всього польського ринку праці, тільки помножені вдесятеро: визиск робітників, неправильне працевлаштування і оподаткування, нехтування їхніми правами, невиплачування зароблених грошей врешті-решт.

Польський уряд, котрий нині хвалиться «ущільненням системи оподаткування на додану вартість», не взявся досі за захист прав працівників.

При цьому уряд повторює, що йому важливо, аби мігранти залишалися в Польщі, аби вони інтегрувалися і аби розвивали економіку. Які кроки у зв’язку з цим робить польський уряд? Він виганяє міністра, відповідального
за розробку нової концепції міграційної політики, не реагує на збільшення черг і щораз більшого абсурду в міграційних органах, не розвиває програми протидії визиску працівників (а вона допомогла б не тільки мігрантам з України, але і власним, польським громадянам).

Тому не дивно, що роботодавці голосно бояться втрати українських мігрантів. Усвідомлення цих проблем Польщі у працедавців існує. Спочатку працедавці боялися виїзду українців на Захід влітку 2017 року, коли ЄС скасував візи
для українців. Побоювання не спрацювали, але це було тому, що вони були абсолютно необґрунтованими: скасування віз не є відкриттям ринку праці.

Вже другий раз почали боятися цього року, коли сусідні країни, перш за все Чеська Республіка, «перехоплюють» українських мігрантів з Польщі. У випадку з Чехією, Словаччиною чи Литвою, де заробітна платня порівнювана
з Польщею, проте міграційні процедури працюють значно краще ніж у Польщі, дуже добре видно, що українські мігранти втікають не тільки через гроші (хоча вони теж – важливий фактор).

Відкриття Німеччиною, яка страждає від голоду на робочі руки, свого ринку праці, без сумніву, ставить Польщу в некорисному світлі для українських мігрантів. Єдиний козир, котрий залишаються у Варшави для українських мігрантів, – це географічна і мовна близькість. Однак, у той же самий час Варшава ледве ворушила пальцем, щоб
інвестувати в мовні курси для мігрантів і в розвиток прикордонної інфраструктури.

Звичайно, мігранти з України не виїдуть із Польщі в один прекрасний день, але це робота на перспективу. Пошук працівника в Польщі стане ще дорожчим, а отже – буде перешкоджати економіці. Польща змарнувала чудовий шанс, свою інновацію, – вона першою в ЄС лібералізувала ринок праці для українських громадян. І першою, імовірно, втратить – тому що також першою в ЄС розпочала величезну антиукраїнську риторику. Це не мине без сліду.

І от парадокс: навряд чи ті, хто зараз рахує втрати в гаманці Ковальського від міграції з України, зможуть порахувати скільки втратить Ковальський від того, що українці виїхали. А не тому, що вони приїжджали.

Поділитися: