Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №2, 2019-01-13

22 січня 1919 р. в урочистій святковій атмосфері на Софійському майдані в Києві було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Він засвідчив споконвічне прагнення українського народу до об’єднання в межах однієї національної держави. До його проголошення тодішні державні діячі провели ретельну підготовку, яка фактично розпочалась від утворень самих УНР та ЗУНР.

Проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі в Києві. 22 січня 1919 р. Знято з дзвіниці Софійського собору. Джерело: istpravda.com.ua

Про можливість входження західноукраїнських земель до складу Української Народної Республіки (УНР) вперше відкрито заговорили під час переговорів у Бересті у січні 1918 року. Саме тоді делегація УНР висловилась за проведення плебісциту серед українського населення Галичини, Буковини, Закарпаття щодо їх об’єднання із «Великою Україною». Однак на той час реалізувати подібну ідею було неможливо. В Бересті УНР визнали самостійною державою і відповідно підписали з нею мир країни Четверного союзу, серед них була і Австро-Угорщина. У складі останньої перебували і західноукраїнські землі, які мріяла приєднати УНР.

Однак ситуація змінилася уже восени. В умовах розпаду Австро-Угорщини, українці отримали можливість реалізувати своє право на самовизначення. 1 листопада 1918 р. проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР). Її лідери ініціювали переговори про об’єднання Yаддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація. Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на прохання галичан: надати ЗУНР зброю, продовольчу і фінансову допомогу, спрямувати в Галичину загін Січових стрільців Євгена Коновальця, який мав допомогти галичанам у боротьбі з поляками. Утім, в цей час владу в Україні перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її представниками.

Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 р. у Фастові передвступного договору між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3 січня 1919 р. Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання двох частин України в одну державу.

Над умовами щодо об’єдання українських земель у складі однієї держави активно працювали державні діячі з обох сторін. Одним з тих, хто найбільше доклався до їх реалізації був міністр внутрішніх справ ЗУНР – Лонгин Цегельський. Саме 3 січня 1919 р. йому випала місія офіційно проголосити текст Акта Злуки спочатку у Станіславові, а вже згодом і у Києві. Про атмосферу дня 3 січня він пізніше напише: «Українська Національна Рада у повному складі. Настрій святочний. На порядку денному справа злуки Західноукраїнської Республіки з Українською Республікою у Соборну Україну. Піднявся я з двома аркушами паперу у руці: один – оригінал договору у Фастові, а другий – проект резолюції, яку я маю запропонувати Українській Національній Раді до ухвалення. Обидва документи укладені мною. Я сам, признаюся, в урочистому настрої, свідомий того, що відбувається великий, пам’ятний акт з історії українського народу, що оце за якихось десять хвилин народиться соборна Українська держава».

22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У зачитаному на зборах «Універсалі соборності», зокрема, відзначалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка». Наступного дня Акт злуки майже одностайно був ратифікований Трудовим конгресом України.

За законом «Про форму влади на Україні» від 28 січня 1919 р. голова Української національної ради ЗУНР Євген Петрушевич мав увійти до складу Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної Республіки (далі – ЗОУНР). Їй гарантувалася територіальна автономія. Гербом ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української держави, повинні були спільні Установчі збори. Утім, завершити цей процес завадила окупація українських земель.

Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР питання єдності української нації в українській політичній думці вже не ставилося під сумнів.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*