Тадей Карабович ■ КУЛЬТУРА ■ №27, 2019-07-07

Андрій Саладяк у своїй книжці «Pamiątki i zabytki kultury ukraińskіej w Polsce» («Пам’ятки та об’єкти української культури в Польщі», Варшава, 1993 рік) пише про українські сліди на наших етнічних землях. Автор розглядає непростий історично-антропологічний дискурс, присвячений Лемківщині, Бойківщині, Надсянню, Холмщині та Підляшшю, пригадуючи історичну ідентичність наших рідних земель. І, хоча ця книжка призабулася і стала в нашому середовищі раритетом, до неї варто повертатися чи просто знати, що таке видання «колись» надрукував видавничний дім Об’єднання українців у Польщі «Тирса».

Чому після стількох років я згадую про це цінне за змістом, та водночас вже історичне видання Андрія Саладяка про пам’ятки української культури? Невже з’явилася потреба витягти книгу із запиленої бібліотечної полиці та заново нею захопитися? Повернутися до неї вже в часи існування інтернету, коли все можна побачити на екрані комп’ютера? На прикладі цієї книжки я хочу показати нашим читачам, що можна вибратися в подорож у минуле й оглянути якусь давню пам’ятку нашої історії. Особливо тепер, коли люди полюбляють мандри і екскурсії. До того ж у наших переселенських середовищах досі збереглася традиція відвідувати землі предків.

Ця давня пам’ятка нашої спадщини була споруджена за архівними даними наприкінці ХVІІІ століття, а саме – у 1795 році, в стилі дерев’яної української церковної архітектури бароко. До церкви прилягає одна невелика різниця з лівого боку – рідкісний архітектурний елемент в гармонійній назагал епосі українського бароко. Церкву увінчує живописний бароковий купол із дзвоном. Натомість на церковній території знаходиться також невелика двоярусна дзвіниця з початку ХІХ століття.

Я хочу навести приклад однієї з дерев’яних церков Холмщини, яка збереглася в селі Сверщів (Świerszczów). Це – давня Холмська єпархія, де можна вживу побачити знамениту українську пам’ятку церковної архітектури. Вона реально існує і збереглася неподалік природного заповідника Поліського національного парку (з осередком в Уршуліні), до якого приїздять туристи і захоплюються його первозданною природою. Церква у Сверщові розташована на пагорбі, з якого видно розлогу долину з невеликими лісами, що дає початок багнистому урочищу Бубнів (зараз це – частина Поліського національного парку). Потрапити до села Сверщів можна з головної траси Люблін-Володава, а також – з сіл Верещин та Борисик. Варто нагадати, що Верещин і Андріїв, які межують зі Сверщовом, також є історичними. Вони згадуються в Руському літописі з ХІІІ століття під час опису боїв, які княжа дружина галицько-волинського короля Данила Романовича (Галицького), що мав столицю в Холмі, вела з татарами за княжі угіддя. Певно, у тих боях за дерев’яний княжий замок в Андрієві воювали також воїни зі Сверщова, адже поклинанням молоді в ті часи було служити в княжій дружині і захищати рідну землю від чужинців. З новітньої історії вже ХХ століття варто нагадати, що тодішня православна церква у Сверщові чудом уникнула знищення, яке вів щодо церков санаційний уряд Польщі на Холмщині і Підляшші у 1938 році.

Церква в Сверщові має рідкісне патрональне покликання св. Василя Великого, одного зі святителів церкви, автора Святої Літургії (згідно з уставом, її проводять у церкві лише десять разів на рік). Пам’ять святого Василія (Кесарийського), церква вшановує 1 (14) січня (греко-католики та православні), 2 січня (римо-католики) та 30 січня (12 лютого) — на свято Собору трьох святителів. І хоча церкву в Сверщові в 1919 році перетворили на костел, її престольний празник св. Василя Великого зберігся. За даними, які наводить Андрій Саладяк, у 1872 році в церкві було 527 українських прихожан. За інформацією з сайту Люблінської римо-католицької архідіецезії, у 1945 році в Сверщові жило близько 60 родин православних українців, виселених потім в рамках акції «Вісла».

За даними з Вікіпедії, церкву в Сверщові фінансував у ХVІІІ столітті власник цієї місцевості, шляхтич Руліковський. Муровану усипальницю родини Руліковських, зведену в романтичному стилі, можна побачити біля костела у Верещині. Натомість у самому Сверщові зберігся лишень запущений великий парк з підмурівками поміщицьких маєтків Руліковських. Це – ознака повоєнних реалій Польської народної республіки.

Церковних пам’яток давньої святині у Сверщові збереглося небагато: час зібрав тут свою жорстоку данину. Інтер’єр святині облаштували відповідно до потреб римо-католицької літургії, коли саму церкву перетворили на костел. Проте в церкві збереглися старовинні вікна з кольоровими шибками у вигляді хрестів. Вони мали функцію вітражів, тому були популярні в церковній архітектурі Холмщини та Підляшшя. Збереглися також дві давні ікони: ікона патрона церкви св. Василя Великого та ікона Хрещення в Йордані. Варто також звернути увагу на центральний світильник, а саме – царське панікадило з ХІХ століття, яке досі прикрашає скромний інтер’єр сучасного храму в Сверщові. Захоплення викликає збережена зовнішня архітектура церкви з її витонченими бароковими пропорціями та великим церковним подвір’ям. Старовинні липи навколо дерев’яного храму говорять самі за себе. Серед швидкоплинності нашого сучасного світу тут, навколо церкви в Сверщові, час ніби зупинився. Це помітно на світлинах, які можуть спонукати наших читачів також  помандрувати рідними землями.

Фото автора статті

Поділитися: