Петро Курган ■ ГРОМАДА ■ 2008-12-19

Перерізування пилкою ксьондза, вкинутого в корито, обдирання зі шкіри, забивання цвяхів у голову, заливання жертв чорнилом(?!), рубання сокирами… Такі та інші подібні способи мордування поляків українцями на Волині й у Східній Малопольщі представляли в Ольштині ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський і деякі колишні мешканці Волині і Полісся. Ці та багато інших жахливих картин представлено на заході, що називався “Популярно-науковий симпозіум, присвячений людиновбивству, здійсненому ОУН-УПА під час ІІ Світової війни”, який відбувся останньої листопадової суботи в Ольштині.

Організатором симпозіуму, влаштованого у конференційному залі воєвідської державної адміністрації, був Реґіональний організаційний комітет з відзначення 65-их роковин винищення поляків на Волині й у Східній Малопольщі в 1943-1944 рр., який діє “pod patronatem Mariana Podziewskiego, Wojewody Warmińsko-Mazurskiego”, як це можна було прочитати в запрошенні.

“Добрі” поляки, “страшні” українці
Патронат місцевого представника уряду здивував депутата Мирона Сича і голову Ольштинського відділу ОУП Степана Мігуса. Вони зустрілися з Маріаном Подзевським за три дні перед симпозіумом і виявилося, як заявив сам воєвода, що ніякої згоди на патронат він не давав. Доказ цьому дає його лист до Яна Рутковського – голови ольштинського відділу Товариства любителів Волині і Полісся. У ньому написано (подаємо згідно з ориґіналом): “Ze zdziwieniem stwierdzam fakt, że myli Pan patronat nad działalnością Komitetu Honorowego powołanego w związku z obchodami rocznicowymi martyrologii ludności polskiej na Wołyniu i w Małopolsce Wschodniej – z patronatem nad sympozjum planowanym na dzień 29. 11. br. Z komitetem tym identyfikuję się jako jeden z jego członków, natomiast użycie wyłącznie mojego nazwiska do patronatu nad sobotnim sympozjum uważam za co najmniej niestosowne. Niestety, tak można interpretować tekst zaproszenia na to sympozjum, który zresztą nie był ze mną konsultowany. Jeszcze raz podkreślam, że jestem członkiem Komitetu Honorowego, który w całości może przyjmować patronat, a nie działa on pod moim patronatem. (…) Sympozjum jest inicjatywą, która zrodziła się podczas obrad wieloosobowego gremium. Dlatego też wymienienie mojej osoby jak patrona uważam za nadużycie”, – стверджує воєвода М. Подзевський. Опісля депутата М. Сича безпідставно звинувачено в тому, що воєвода відмовився від патронату, а за кілька днів перед симпозіумом і після нього дісталося всім – починаючи від президентів України й Польщі, посла України у Варшаві, польських політиків, ієрархів як Греко-католицької, так і Римо -католицької церков, і навіть уже покійних.
– Цей симпозіум був одним великим жахом, антиукраїнською істерикою, – сказав потім один із чотирьох українців (персоналії відомі редакції), які з цікавості прийшли послухати й подивитися на те, що відбувається. – Була лише мова про добрих і нещасних поляків та українських головорізів, які лише мордували. У жахливих звинуваченнях верховодив священнослужитель Тадеуш Ісакович Залеський. Не було кому з ним полемізувати, бо не запрошено нікого, хто б широко й об’єктивно глянув на історію та причини польсько-українських конфліктів. Лише д р Леон Попко з люблинського відділу ІНП глянув на причини волинської трагедії дещо ширше, але говорив так, щоб не образити “кресов’ян”, які, зрештою, й самі розповідали про жахіття 1943 р., зовсім не називаючи їхніх причин. Аж дивно було, що ніхто навіть словом не обмовився, що ці події відбувалися на споконвічно українських землях Волині й Галичини, а не під Познанню, Варшавою чи Краковом…
Ненависть до українців, їхнього національно -визвольного руху підсилювали летючки, копії статей, віршів, які розповсюджувалися серед учасників симпозіуму. Можна було теж придбати книжку ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського “Przemilczane ludobójstwo na Kresach”. Сам же священнослужитель представив ще доповідь “Ludobójstwo w Małopolsce Wschodniej w 1944 roku”.

Чорний монолог… двох в ефірі
Друковані засоби масової інформації, крім “Газети ольштинської”, яка на своїй інтернетній сторінці пропонувала відеофільм із симпозіуму, практично не займалися цим заходом. Натомість електронні, а передусім публічне реґіональне АТ Радіо Ольштин, і перед, і під час, і після заходу випустило в ефір чималий таки ряд звукових матеріалів. Головними їх героями були переважно ксьондз Тадеуш Ісакович- Залеський та голова товариства волинян і полісян Ян Рутковський.
Своєрідним курйозом є розмова Лукаша Адамського з ксьондзом Ісаковичем- Залеським, яка вийшла в ефір 19 листопада, за тиждень перед симпозіумом, де вислови “банди УПА”, “варвари”, “вбивці” появляються не рідше, як це було в комуністичні часи… Говорилося: “Такого варварства, як упівці, особливо у відношенні до ксьондзів, не застосовували навіть німці і росіяни”. Потім пішла мова про “очищення крові”, нібито ініційоване УПА, яка буцімто наказувала своїм членам зі мішаних родин вбивати поляків зі своєї сім’ї… Але ці пропаґандистські прийоми, родом з тоталітарної системи, добре всім відомі… “Кресов’ян вбито подвійно – раз ударами сокори, а вдруге – замовчуючи це людиновбивство”, – волав ксьондз Ісакович в ефірі, а його співрозмовник, продовжуючи цей монолог, запитував: “Чи пам’ять про тих майже 200 тисяч (?!) жертв менш важлива від будування добрих взаємин з Україною?”
– Один народ вимордував другий, – лунало у відповідь від священнослужителя. – Про це за комуни був фільм “Огньомістш Калень” і добра книжка “Червоні ночі” Генрика Цибульського… Найбільше розчарування, що після 1989 р. забуто про ті події… Одна з найбільших помилок президента Леха Качинського – це те, що він пам’ять жертв присвятив добрим відносинам з Україною… Чергові урядові команди не мають концепції східної політики, особливо у відношенні до України… Ми якнайбільше за те, щоб вирвати Україну з російських пазурів, але цього не можна будувати на брехні, а тим більше на замовчуванні. Польща боїться вжити слово “людиновбивство”, а страшний націоналізм, ґрунтуючись на фашистській ідеології Бандери, розквітає на Західній Україні. Львів кипить від націоналістичного антиполонізму й антисемітизму. І як у цьому місті вестимуться змагання ЄВРО-2012?
Відповідаючи на питання, чи поляки теж мордували українців, ксьондз Залеський… накинувся на двох українських ієрархів:
– Вони не шукають дороги історичної правди чи хоча б полеміки, лише, як це в часах ПНР бувало, намагаються “застрелити” автора (йдеться про Залеського – П. К.) – я це говорю у великих лапках. У листі (до кардинала Дзивіша – П. К.) єпископ Мартиняк принижує людину, атакує, копає… Найбільш скандальним є останнє речення, а радше риторичне питання, в листі архієпископа Мартиняка: чи такий ксьондз може далі виконувати обов’язки священнослужителя? Це мова не гідна єпископа. Він доходить до далеко посунутого втручання одного віросповідання до другого… Натомість єпископ Ющак ображає польські жертви, говорячи, що нібито поляки також різали жінок і дітей пилками. Це негідне єпископа. Пригадується прислів’я – вдар у стіл, а ножиці відізвуться. Найкращим способом оборони є атака…
Римо -католицький священнослужитель не щадив слів критики і на адресу митрополита Андрея Шептицького, якого назвав колаборантом. Натомість співрозмовник Адамський додав, що “…тимчасом представники української меншини в Польщі ставлять пам’ятники воїнам УПА, а в Ілаві одну з вулиць названо іменем кардинала Шептицького, який під час ІІ Світової війни слав вірнопідданські листи Адольфові Гітлеру і Йосипові Сталіну…”.

Касандра в рясі
– …Не протиставлятися злу, – продовжив монолог ксьондз, – значить дозволяти, щоб воно поширювалося. Боягузтво деяких державних службовців високого рівня роззухвалює… Вже не лише в Україні ставлять пам’ятники тим, хто мордував польських жінок і дітей, і жидівських також. Не хочу бути Касандрою, але якщо це так продовжуватиметься, то будемо змушені віддати українцям Перемишль, а потім й інші міста, – пророкує священнослужитель. – Президент Ющенко – головний український націоналіст, який возвеличує УПА, не прийшов на бал президента Леха Качинського, отже вкотре показав Леху Качинському, де його місце в шерензі…
– А українська меншина управляє вже більшістю в Польщі. Так? – розігнався співрозмовник Адамський, чекаючи на підтвердження і знаходячи його. – Думаю, що так само було би в Німеччині, якби німці не спротивилися нацизму, якби погоджувалися на спорудження пам’ятників Гітлеру чи Гіммлеру в Берліні. Тоді фашизм швидко би віджив. А в Польщі чергові поступки (українцям – П.К.) спричиняються до того, що діється так, як діється. Найбільше було це видно, спостерігаючи за маршалком сейму Броніславом Коморовським. Вистачило, що посол України в Польщі пішов до маршалка, а цей одразу сховав у шухляду постанову, присвячену 65-ій річниці людино вбивства. Вона “пішла” до так званого морозильника. Чим його шантажував амбасадор України? У даний момент лише гострий спротив громадськості може спричинитися до того, щоб польський президент і прем’єр узяли голос…
– Побоююся, що в майбутньому вибухнуть гострі конфлікти також із владою, – говорить ксьондз Ісакович -Залеський. – Напевно серед активних будуть і громадсько-патріотичні угруповання. Президент копає собі, мабуть, політичну яму. Ще до ЄВРО-2012 виникне польсько-український конфлікт в Україні, бо якщо вже споруджуються пам’ятники убивцям, якщо цькують полонійні організації, може дійти до насильства щодо поляків, які там живуть. І слабка Річ Посполита буде тільки придивлятися до того, що діється на схід за рікою Бугом…
Ксьондз Ісакович- Залеський виявився теж знавцем того, що можна, а чого не можна воєводі. У згаданому радіо він прокоментував факт відмови воєводи Маріана Подзевського від патронату над симпозіумом: “Воєвода є представником уряду і повинен брати до уваги різні погляди. Симпозіум відбувався згідно з правом і всі представлені там теми були згідні з історичною правдою. А отже належало б довести, що такого неґативного було, або які справи були не згідні з історичною правдою. Натомість заборона службовцям участі в леґальній конференції, яка проходила в воєвідському управлінні, нагадує часи ПНР, коли при владі були комуністи і всього боялися. Воєвода вільної Польщі не повинен боятися…”.

“Україна тільки для українців”
У подібному як і ксьондз Залеський стилі висловлювався в ефірі Радіо Ольштин голова Товариства любителів Волині і Полісся Ян Рутковський:
– Здавалося б, що правда одна, а виявляється, що кожен розуміє її по-іншому. Найгірше, якщо цією правдою нехтують, змінюють факти, або вважають, що їх не було. Саме так це є, коли йдеться про українську сторону. Скажу однозначно – величезний вплив на свідомість українців в Україні і тут, у Польщі, мають однак ті з банд УПА, і не тільки вони, кому вдалося втекти і після війни сховатися в Канаді, США, Англії. Саме вони творять історичну політику України. На початку заперечували, що такі злочини були. Говорили, що це поляки почали, поляки мордували, а вони – спокійні і бідні, були репресовані. У цю хвилину, коли вже всі журналісти, публіцисти, історики говорять про це, а важливою є книга шедевр Семашків, у якій однозначно представлено докази, що це була спланована акція, то правду вже знаємо… Історики з Канади й Америки твердять, що УПА воювала проти німців і росіян. Це неправда – вона воювала з безборонними поляками, мордувала їх. Бо згідно з кличем Донцова та його ідеоло гією, якою тепер просякнуті українці в Україні і в Польщі, “Україна тільки для українців” і не можна толерувати інших національностей… Знову прославляється УПА як героїв…
Ось приклад кількарічної давності з нашого терену. Коли ще директором української школи в Ґурові-Ілавецькому був М. Сич, на відкриття навчального року запросив він командирів УПА, які розповідали українській молоді про історію і визвольні змагання УПА. Можемо собі уявити, що вони цій молоді розповідали, і який викривлений погляд на польсько-українські взаємини має молодь, вихована в цей спосіб. І ця справа має бути вирішена, бо не можна возвеличувати тих, хто мордував поляків… В Україні ставлять пам’ятники героям УПА, Бандері, Шухевичу, Бульбі, а вже курйозним фактом є те, що у Львові на стіні польської школи є дошка, яка прославляє одного з найбільших катів поляків – Шухевича. І ця школа, польська школа, носить ім’я цього ката. І це факт…
Цей “факт”, як і чимало інших, наведених Яном Рутковським, делікатно кажучи, розминається з правдою. Польська школа № 10 у Львові не носить імені Шухевича. Вона знаходиться на вулиці ґенерала Чупринки (псевдонім Шухевича). Ян Рутковський роками закликає ліквідувати тижневик “Наше слово”. За те, мовляв, що “практично в кожному номері газети вихваляється ОУН, УПА, націоналістів і робиться це за польські гроші…”. Він теж радо бачив би ліквідацію “націоналістичного Об’єднання українців у Польщі”…
* * *
З такою ненавистю до українців та до України мені довелося зустрітися хіба що ще в комуністичні часи. Хоч на свій спосіб розумію стареньких кресов’ян, то аж ніяк не можна зрозуміти молодих співпрацівників Польського радіо Ольштин, а тим більше священика. Всі вони, засліплені ненавистю до України, проголошують свої правди і хочуть, щоб інші, а передусім українці, також прийняли їх як свої. Для них існує лише волинська трагедія, мордування у Східній Малопольщі. Не було пацифікацій українських сіл, руйнування храмів, убивства священиків. Для них святою є АК, ВіН, іноді навіть польські червоні партизани, т.зв. “істребітєлі”. Натомість українські національно визвольні формування називають “бандами”, “головорізами”, а змагання за волю держави “фашистською ідеологією”. І не важливо, що ті “святі” воювали з автохтонним українським населенням таки на споконвічно українських землях. І чого вони б не робили, то говориться, що змагалися за Польщу, яка й надалі мала сягати по Збруч, і це їх виправдовує. Вони герої, бо поляки, польські патріоти, а українці – це “бандити”, “націоналісти”, “мордерци”.
Але такої риторики їм мало. Вони вдаються і до прямої брехні. Не тільки публічно паплюжать українського президента, посла, але й Церкву, її ієрархів, діячів. Цього виявляється теж мало, то придумують історію про “бастіон націонал-фашизму” в Західній Україні, особливо у Львові, який нібито загрожує спільному проведенню європейських спортивних змагань 2012 року. І цього їм теж мало. Хочуть заодно дискредитувати й українців в Україні та Польщі. Перших за те, що нібито хочуть “України лише для українців” і знущаються над польською меншиною, а других – бо вони, хоч і меншість, то управляють більшістю, розповсюджують націоналістичні ідеї. Та це ще не все. Як Касандра, вони передбачають, що в Україні дійде до польсько-українських конфліктів, а в Польщі патріотично настроєні громадяни примусять президента та уряд зробити з українцями порядок. Що в цих словах звучить прямий заклик до національних та етнічних, а то й міжнародних конфліктів, вони не помічають, їх бо засліпила ненависть.
Шкода, що публічні електронні засоби масової інформації в реґіоні надали слово виключно таким людям. Беручи до уваги авторів, які вели розмови, та саме такий, а не інший спосіб представлення симпозіуму в Ольштині та його героїв, можна зробити висновок, що це було вчинено зумисно і хтось повинен за це відповісти, в реґіональному ольштинському телебаченні також – воно в інформаційній програмі помістило лише матеріали однієї сторони, навіть не пробуючи перевірити їх. Такий підхід, що викликає “упирів минулого”, може породити міжнаціональні конфлікти. Видно, комусь не до вподоби, що у Вармінсько Мазурському реґіоні досі міжнаціональних конфліктів не було.
Волинська трагедія – це жахливий фраґмент польсько-українських конфліктів, які відбувалися раніше і призвели до подій на Волині, Поліссі, в Галичині, на Закерзонні. Залишімо її ретельне розслідування справжнім, відповідальним історикам – і українським, і польським. Напевно не повинні цього робити люди, які ненавидять усе, що українське, і мають тільки свою правду. Епатування кількістю польських жертв від 100 до 200 тисяч, а при нагоді нехтування українськими, засвідчує про справжню вартість цієї “правди”.

“Наше слово” №51, 21 грудня 2008 року

Поділитися: