Юрій Гаврилюк ■ ГРОМАДА ■ №31, 2019-08-04

Села на Підляшші сформувалися під час аграрної реформи в середині XVI століття, відомої як «поміра на волоки». Це – «вулицівки» («села-вулицівки» – найчастіше з однією центральною вулицею – ред.) з густою забудовою та лавочками, що стоять збоку вулиці, попід самими хатами або попід огорожею.

Плетений тин вже давно відійшов у забуття – його замінили огорожі з вузьких загострених штахет, які на Підляшші назвали остроколами, а також різні сучасні металеві оздоби. Лавочок завжди набагато менше, ніж дворів, адже не йдеться про те, аби кожне обійстя мало свою, для відпочинку після роботи чи у свято, а про те, щоби ближчі й дальші сусіди могли сісти разом. Бо підляська лавочка це не просто «вуличний мебель» – це, по суті, важливий фактор громадського життя.

Тут можна процитувати Леокадію Саєвич, зараз – гайнівську міщанку, яка виростала у Витові, селі на окраїні Біловезької пущі: «Лавочки стоять пiд деревами: бузком, орабом (горобиною), грушею, щоб була тiнь вiд сонця. Хто знає село, той знає, як виглядає „лавочка” i в якому мiсцi стоїть. Знає також, що значить „лавочка” для тих, хто на ній сидить i для тих, хто проходить вулицею тодi, коли на лавочцi „сидять”. Сюди приходять відпочити, але і чогось довідатися, розказати про себе, про своїх близьких, поділитися якоюсь новиною, похвалитися, почути схвальну думку. Кожного, як на суді, осудять зі всіх боків, оцінять його і його поступки, дадуть присуд, чого він вартий. Тут і висміють і пошкодують. І нема пощади – ніхто нікого не оправдує: добро то добро, зло то зло. Хороший хто – то направду хороший, бридкий – то бридкий. Справедливі люди на „лавочці”!».

Люди, що сиділи на лавочках, любили й жарти, і розповіді про світ тих, хто його бачив, і тих, хто читав книжки та газети. Любили також пісні. Та й зараз співрозмовник «зі світу» буде цікавий для людей на лавочці, адже – сумної правди не приховаєш – на сільських лавочках людей щораз менше, а ті, що приходять, уже літні, часто самотні й спраглі контакту з живими людьми, а не лише з телевізором. Часто їм потрібно просто виговоритися. Від них можна багато довідатися про життя-буття, а коли ти «свій» – дізнатися й те, чого не розкажуть першому-ліпшому соціологу чи досліднику.

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*