Анастасія Канарська ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-09-16
{mosimage}
“Силу мистецтва” і “Український зріз” сучасного мистецтва, так званого contemporary art, побачили цього літа мешканці та гості Львова й Люблина. Проект “Сила мистецтва”, який “привезли” з Люблина до Львова, складається з двох взаємопов’язаних частин: виставки з колекції творів сучасного мистецтва люблинського Товариства заохочення мистецтва, а також симпозіуму, присвяченого колекціонуванню творів сучасного мистецтва й охороні культурної спадщини в Польщі та в Україні.
Місце дислокації – Львівський палац мистецтв, який якраз дуже надається до такого типу акції, з розмахом, коли потрібно багато вільної площі. Його пострадянська будівля й інтер’єри чудово приховуються під ультрасучасними формами інсталяцій, перформенсів, відео- арту – на кшталт тих, які привезли до нас зі збірки Товариства заохочення мистецтва. Колекція охоплює широкий і різноманітний спектр польського мистецтва останнього п’ятдесятиліття (а саме приблизно так датується початок contemporary art – після Другої світової війни). “Український зріз” є дещо молодшим. Беручи до уваги історичні реалії й молоду незалежність, це є цілком зрозумілим і доречним.
Але повернімося поки що до польської експозиції. Серед зібраних творів є роботи Влодзимежа Боровського, Міколая Смочицького, Станіслава Фіялковського, Славоміра Марца, що відображають “кордони” образу; Збіґнева Варпеховського, що становлять своєрідну реінтерпретацію теми мертвої природи; Томаша Татарчика, створені під впливом пейзажів, а також концептуальні праці Станіслава Дружджа, Ярослава Козловського, Даріуша Короля, навіяні закодованою мовою мистецтва. Люблинська колекція містить артистичні інсталяції, котрі розкривають актуальні пошуки митців – Мірослава Балки, Леона Тарасевича, Єжи Береся, Кої Камої, Томаша Цесерського.
Інша частина колекції, що постійно і невпинно поповнюється – відеозаписи, що стосуються перформенсів, записів просторових аранжувань, у тому числі – твори Ґжеґожа Ковальського, Яна Свідзинського, Збіґнева Варпеховського і Томаша Станька, Януша Балдиґи, Зиґмунда Пйотроського, Кшиштофа Зарембського, Еви Зажицької, Групи “Головний суддя”. Серед відеопроекцій і фотомонтажів важливе місце займають праці, що порушують питання спостереження за сучасним суспільним простором. Їхні автори – Юзеф Робаковський, Цезари Бодзяновський, Зофія Кулік, Домінік Лейман, Христофор Прушковський. Окрім згаданих осіб, у виставці взяли участь багато інших визнаних митців молодого та середнього покоління. Загалом 45 авторів, що презентують понад 90 картин, фотографій, об’єктів, інсталяцій, записів перформенсів, мультимедійних праць, а також концептуальних творів, що були створені спеціально для виставки у Львовіі.
Експозиція вийшла доволі великою й розлогою, аби усе детально подивитись і проникнутись змістом, можливо, варто було б і не раз пройтися залами Палацу мистецтв, бо серед цих, якби комусь так здавалося, беззмістовних на поверхні та дещо провокаційних робіт, можна було прочитати щось глибше, мудріше й щемливо- розпачливе, наче волання цього світу, розхристаного, змалілого, який втратив рівновагу й гармонію. Світу, наче рана, яку хтось зашиває руками митця, немов у фотороботі Ірени Наврот, котра зробила колаж з фраґментів чорно- білих фотографій, зшивши його кравецькою ниткою. Цікавим був об’єкт Леона Тарасевіча – своєрідний лабіринт в експресивних кольорах, який доповнювався дзеркалами й особисто в мене викликав думки про те, що від себе не втечеш. Загалом було багато відеоробіт, інсталяцій, менше більш традиційних форм, таких, як живопис. Якісно й конкурентоспроможно.
“Український зріз”, який поїхав до Люблина, є дещо молодшим за часовим охопленням, хоча й представляє широкий віковий діапазон учасників, а також географічно зачіпає всі важливі реґіони, де працюють представники сучасного мистецтва (Харків, Херсон, Миколаїв, Київ, Львів, Івано -Франківськ, Ужгород). Серед них: Макс та Олена Афанасьєви, Михайло Барабаш, Василь Бажай, Петро Бевза, Олекса Фурдіяк, Ілля Ісупов, Жанна Кадирова, Олексій Хорошко, Павло Ковач, Юрій Коваль, Віктор Лавний, Павло Маков, Микола Малишко, Микола Маценко, Віктор Мельничук, Ігор Перекліта, Сергій Петлюк, Віктор Покиданець, Сергій Радько, Влада Ралко, Євген Равський, Олександр Рідний, Андрій Сагайдаковський, Роберт Саллєр, Сергій Савченко, Анатоль Степаненко, Олександр Сухоліт, Олег Сусленко, Тіберій Сільваші, Олег Тістол, Володимир Топій, Руслан Тремба, Мирослав Вайда, Гліб Вишеславський, Стас Волязловський, Мирослав Ягода, Ігор Янович. Ця збірка є передусім кураторською відбіркою арт- директора мистецького об’єднання “Дзиґа” Влодка Кауфмана. Його селекція базувалася, у першу чергу, на аспектах мистецької актуальності та українськості. “Український зріз” досі ще ніколи не презентували одним проектом ні в Україні, ні за її межами, тому польським поціновувачам сучасного мистецтва випала нагода побачити своєрідну прем’єру.
На відміну від сучасного польського мистецтва, більшість українських художників надалі працюють з традиційними формами: живопис, графіка, інсталяція. Як зазначив куратор виставки, “Український зріз” – це спроба показати роботи за останні 20 років умовної незалежності: “Це “проект -проблема”, це спроба самоідентифікації, намагання з’ясувати, яким є сучасне “українське мистецтво України”, це перша спроба окреслити власне українськість в сучасному мистецтві”.
Серед представлених робіт – твори відомого абстракціоніста Василя Бажая, який у 1990 -х рр. очолив секцію експериментального мистецтва у львівському відділенні Спілки художників, киянина Гліба Вишеславського, який працює в живописі, графіці, фотографії, є автором інсталяцій, перформансів та енвайронментів; Сергія Савченка, який знає смак кольору; шокуючого Мирослава Ягоди… Загалом охоплений чималий пласт сучасного українського мистецтва, який дає можливість побачити й проаналізувати і нам самим, і нашим сусідам – яке воно, українське мистецтво, і яким є сьогодні український митець. Куратор виставки хоче, щоб він не був приречений на вибір: “або тиражування до безконечності “національних” образків, цих вишиванок, козаків з вусами та в шароварах, або “сучасні” жнива з колишнього європейського аванґарду, який на Заході тепер вже нікого не цікавить”, а щоб він пропускав цей аванґард через призму своєї ідентичності. Влодко Кауфман вважає, що вже з’явилася така формація українських митців і це є шансом для визначення нашого місця, – того, ким ми є насправді, – шансом для аналізу витоків нашої культури, нашої ментальності. І, власне, “Український зріз” намагається це показати.
“Наше слово” №38, 19 вересня 2010 року{moscomment}
