Катерина Семчук  ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №27, 2019-06-30

Як воно – брати безпосередню участь у важливих міжнародних процесах на рівні з лідерами наймогутніших країн світу? Питання наче просте, але відповідь складна, яка вимагає не кількох речень, а цілої книги. Адже за кулісами офіційних зустрічей та міжнародних самітів, приховано багато інтриг, титанічних зусиль і роботи, складні відносини між урядовцями тощо.

Радослав Сікорський, власне, й написав цілу книгу, яка описує часи його урядування на посаді міністра закордонних справ Польщі. Автор найдовше в польській політичній історії працював на цій посаді, а саме з 2007 до 2014 року – дві каденції поспіль.

Видання «Польща може бути кращою. Закулісся польської дипломатії» охоплює багато подій, які відбулися в цей проміжок часу. За сім років у Грузії вибухнув збройний конфлікт з Росією, Джордж Буш-молодший вів війну в Іраку, у США до влади прийшов Барак Обама, в Катині розбився літак із польськими державними діячами та президентом Лехом Качинським, в Україні відбулася Революція гідності. Але нас цікавить перш за все Україна, чи не так?

Починає Сікорський книгу з кінця своєї кар’єри в ролі міністра закордонних справ, а саме з того, як він допомагав стабілізувати політичну ситуацію в Україні в останні найбільш напружені дні Євромайдану. Він пише, що 19 лютого під час перебування з родиною у відпустці в Доломітах, на північному сході Італії, він побачив у Твіттері відео від «Громадського» про постріли в протестувальників. Радослав Сікорський вирішив перервати відпочинок і негайно урядовим літаком вилетів до Києва.

У розділі «Місія до Києва» автор описує, як між опозицією з Майдану (Тягнибок, Яценюк, Кличко, Парубій) і колишнім президентом України Віктором Януковичем йшли переговори про закінчення протестів та його відставку. Іноземна делегація, що складалася з міністрів закордонних справ Франції – Лорана Фабіуса, Німеччини – Франка-Вальтера Штайнмайєра та Польщі, була між ними посередником. Додатково за Януковичем стояла ще одна сторона, з якою він безперервно консультувався, – російська, в обличчі російського посла в Україні Володимира Лукіна.

Сікорський пише, що він докладав усіх можливих зусиль, щоб уникнути драматичного закінчення революції, допомогти Україні мирно пройти трансформацію, та описує, яким складним було це завдання. До того як Янукович утік із країни, він домовлявся з делегатами Євромайдану про владнання конфлікту. Однак, як зазначає сам автор книги, колишній президент брехав їм просто в очі та намагався виграти час, готуючи насправді свою втечу.

Українцям буде цікаво почитати книгу заради кількох розділів про Україну, щоб, власне, побачити погляд зсередини на те, що відбувалося в урядових будівлях у той час, коли на вулицях Києва протестувальники зіткнулися з правоохоронцями. Про те, які сили на чию сторону «перебігали», які слова звучали, хто як поводився, які важелі тиску і по відношенню до кого треба було тоді застосовувати, і таке інше. Ось як Сікорський одним реченням описав своє враження від того, що відбувалося в Україні: «Здається, я ніколи доти не мав відчуття, що настільки близький до творення історії, як у Києві в лютому 2014 року».

Окрім опису подій початку 2014 року, автор загалом говорить про відносини Польщі з сучасною Україною. Він стверджує, що його держава відігравала й відіграє ключову роль в інтегруванні України до Європейського Союзу і є її послом у ЄС. На думку автора, якби не Польща, Америка та ЄС у минулому легко б погодилися на ту чи іншу форму захоплення Росією України.

На питання, чи може Польща не перейматися таким чином українською долею, Сікорський відповідає, що не може, оскільки російська Україна – це «найпростіший шлях до загрози нашій [польській] суверенності». Більш того, автор робить крок далі й заявляє, що Польща (саме під час урядування команди Дональда Туска) реалізувала ідею Пілсудського та Гедройця, однак в адаптованій до актуальних міжнародних і геополітичних умов версії.

«Якщо в когось, хто протягом останніх років спостерігає за українською політичною сценою, склалося враження, що Польща часто сильніше за Україну прагне, щоб та стала нормальною західною країною, то він був дуже близький до правди».

Ця цитата добре ілюструє політику, яку вів Сікорський по відношенню до України в період свого урядування, а саме – політику старшого брата.

Заразом автор скаржиться, якою невдячною за таке ставлення бувала Україна та як важко часами мати її за партнера: не йшли назустріч, зривали двосторонні домовленості, не ставилися серйозно до польських інвесторів і не турбувалися про польську меншину. А з іншого боку, пізніше пише, що Україна вміла цінувати те, що Польща для неї робила, наприклад, не раз призначала Сікорському різного роду нагороди й подяки.

Тільки не зрозуміло, чому в кількох місцях у тексті про Україну Сікорський звертається до гіпотетичного сценарію, у якому Україна належала б до Польщі або ж була знову поділена між сусідніми країнами. Чому стверджує, що деякі території подаровані Україні Радянським Союзом практично просто так, невиправдано, так би мовити – «на виріст»? Нехай навіть і знаходить відповіді на свої ж питання на користь незалежної і цілісної України. В одному місці автор порівнює сьогоднішню політичну ситуацію в регіоні з тією, що панувала в ХVI столітті, коли Польща була європейська, а Україна поділена на менші державні угрупування не територіально, а за економічним чи іншим фактором.

Решта видання – не менш інформативна. Кілька розділів автор присвячує відносинам Польщі з Росією. І в контексті цих історій часто фігурує Україна. Окрім цього, у книзі ще можна прочитати про те, як проходили переговори між Польщею та Америкою про встановлення на території першої славнозвісного й контроверсійного американського протиракетного щита.

Не менш важливою є частина про внутрішню польську політику і роль у ній Сікорського, про його відносини з Дональдом Туском та Лехом Качинським. Адже за польських реалій це було наче працювати поміж двох вогнів. У Польщі, на відміну від України, закордонну політику визначає уряд, а президент її лише репрезентує. Як відомо, Качинський із Туском постійно змагалися за те, хто ж керівник у цій сфері. Також Сікорський не раз у книзі підкреслює різницю між минулим і теперішнім, у якому урядує партія «Право і справедливість». Сама назва книги вказує на те, що автор вбачає в праці нинішнього польського уряду багато помилок.

Отже, в усіх цих різних політичних контекстах «Польща може бути кращою» – це хороший посібник для політика чи міністра про те, як діють дипломатичні штаби, як організоване міністерство закордонних справ та як бути хорошим політиком і дипломатом.

У написаному чітко проявляються риси Радослава Сікорського як дипломата, політика: він до кісток прагматичний, прискіпливий, не любить непередбачуваних ситуацій та воліє десять разів перестрахуватися й підготуватися, перш ніж робити якісь кроки.

Нам відомо, що Сікорський зі своєї любові до України дуже прагне, щоб з’явився український переклад його книги, тому можна очікувати, що невдовзі її зможуть прочитати не тільки польські читачі.

Radoslaw Sikorski “Polska moze byc lepsza”, Społeczny Instytut Wydawniczy Znak, Krakow, 2018, 400 st.

Поділитися: