Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №7, 2016-02-14
Поразка національно-визвольних змагань у 1917–1921 рр. та нові політичні обставини на українській території призвели до масового виїзду. Серед еміґрантів значну частину становили студенти, які змінили методи і напрями діяльності українських осередків за кордоном у 1920–1930-х рр., а їх молоді лідери очолили боротьбу за відновлення держави. І саме молодь стала підґрунтям для нового типу борця-українця у І пол. ХХ ст.
Про початок масової еміґрації української молоді до Польщі можна говорити вже наприкінці 1920 р., коли Армія Української Народної Республіки (УНР), перейшовши р. Збруч, була інтернована в польських таборах. Серед військових було чимало молоді, що перервала навчання, або ж, навіть, не встигла вступити до університетів, чи й не мала змоги через недавні буремні події здобути вищу освіту.
Образ студента-еміґранта
Українські студенти-еміґранти у 1920–1930-х рр. – це люди з багатим життєвим досвідом, які переважно були учасниками І Світової війни і національно-визвольних змагань: «Тип українського студента за кордоном цих років зовсім не творив 18-літній юнак, то був вояк чи старшина української армії, а то й бойовик Української військової організації, себто оцей член покоління „наступу й тиску”, – писав військовий Армії УНР. – Це був студент-громадянин, який не тільки не обмежу-вався студіями, а й виявляв тенденцію грати в цьому житті провідну роль».
Опинившись після років потрясінь за кордоном, у скрутному матеріальному становищі та чужому оточенні, молодь була свідома поставлених завдань: здобути вищу освіту і долучитися до розбудови держави. Так, у меморандумі українського еміґраційного громадянства від 20 грудня 1920 р. у Ченстохові до уряду УНР наголошувалося на ролі студентства для нації: «через наукові сили, через пропаґанду державних ідей серед наших нащадків, через виховання фахових сил серед власного народу, аби наступні етапи державної роботи не потребували вже ні так званої малоросійської інтеліґенції, яка була зденаціоналізованою, байдужою до української державності, ні ворожих нам чужинців, які в критичні моменти зраджували нам в боротьбі й спричинялись до катастрофи. Ми гадаємо, що лише українська академічна молодь в найближчі роки може стати цим фаховим елементом в будуванню держави, якого дотеперішні керманичі так тяжко потребували, коли вона стане на ґрунт освіти і удосконалення в своїх наукових нахилах».
Студентський рух у таборах
Найперше, говорячи про джерела українського студентства у міжвоєнній Польщі, варто звернути увагу на військових Армії УНР, інтернованих у польських таборах. Від самого початку інтернування в таборах проводилась освітня, культурна і видавнича діяльність. Молодь брала дієву участь у культурно-освітніх заходах, створюючи власні організації, головно – студентські громади. Їх основне завдання – допомога військовим вступити до вищих навчальних закладів (ВНЗ).
Наприкінці 1921 р. кількість членів українських студентських громад у польських таборах становила понад 1 тис. чоловік. І це не рахуючи молоді, що не була організована у громадах. Наприклад, за даними на липень 1921 р. в таборі у Ланцуті студентська громада становила 56 членів, 45 з яких виявили бажання продовжувати навчання. Громада за сприяння Союзу українських студентів-еміґрантів у Польщі допомагала своїм членам вступити до ВНЗ Варшави, Кракова, Познані. А в таборі у Стшалкові 1921 р. була заснована та діяла Українська студентська громада, мета якої полягала у «вихованні наукових кадрів української інтеліґенції, що перебуває в таборі, а також організації каси взаємодопомоги студентам». Форми діяльності: лекції, реферати, дискусії, видання часописів і брошур, виставки, концерти, вечірки тощо. Подібні студентські громади діяли в усіх таборах перебування українців на початку 1920-х рр.
Від військового до студента
Які ж були умови та особливості переходу з військової категорії до студентської? Крім таборових студентських громад, уряди УНР і Польщі також сприяли вступові колишніх військових до університетів. Так, за даними Української ліквідаційної комісії (утворена для ліквідації таборів інтернування військ Армії УНР) на 1922 р. налічувалося близько 450 чоловік, які хотіли навчатись у вишах Польщі. Умови для викреслення польською владою зі списку інтернованих були наступними: а) коли студент буде зарахований до однієї з вищих шкіл Польщі; б) коли студент виїде за межі Польщі.
Студентам з таборів інтернування надавалися відпустки (до 22 місяців) для вступу до ВНЗ. Такі відпустки могли продовжити, якщо людина не встигла вступити до вищої школи або виїхати за кордон. Відпустка скасовувалась, якщо студент не зміг або не захотів вступити до вишу в зазначений термін. У такому разі, він повертався до табору.
Під час відпусток передбачалася виплата матеріальної допомоги тим студентам-військовим, які прагнули вступити до вишів. Однак уряд УНР, з огляду на обмеженість фондів, не завжди міг повною мірою задовольнити всі звернення і надати кошти всім охочим.
Повний зміст статті: 14 березня 2016
Багато студентів із середовища військових не мали при собі ориґіналів документів про освіту. А це могло ускладнити їм вступ до вишів. Тому Міністерство освіти УНР збирало відомості щодо освітнього рівня кожного студента і на підставі цих даних та документів видавало сертифікати. У сертифікатах містилась інформація про середню школу, яку закінчила дана особа, або вищу школу, де навчалася, але не зазначались оцінки за екзамени. Таким чином, ті українські студенти, які не мали ориґіналу матури (сертифікат про середню освіту), не мали можливості вступу, до тих вишів, де був конкурс атестатів. Сприятливі умови вступу склалися на філософському факультеті Варшавського університету, куди активно подавали заявки колишні військові українці на початку 1920-х рр.
Незважаючи на численне представлення українського студентства у Польщі, пріоритетом для українців на початку 1920-х рр. усе ж були не польські університети, а виші Чехо-словаччини (як українські, так і чеські). Крім того, матеріальне становище еміґрантів у міжвоєнній Чехословаччині не було настільки скрутним, як в інших європейських країнах. Саме туди намагалася потрапити більшість колишніх військових Армії УНР. Частина з них отримувала візи і дозвіл на навчання в Чехословаччині, а решті доводилось на власний страх та ризик нелеґально покидати табори й перетинати кордон.
Організаційне становлення
З утворенням студентських громад у таборах інтернування, а тим паче зі збільшенням кількості українських студентів у польських вишах, відбувається організаційне оформлення студентського руху. Важливими кроками в цьому напрямі стали з’їзди представників студентських громад протягом 1921–1922 рр. (загалом п’ять з’їздів). Перші два проведено без дозволу польської влади. Натомість четвертий і п’я-тий мали вирішальне значення для становлення українського студентського руху в Польщі.
На четвертому з’їзді (29 квітня – 5 травня 1922 р.) делеґати постановили: таборові громади, як організації перехідного типу мали вже достатньо часу, щоб забезпечити переїзд усіх своїх членів до академічних центрів. Ухвалено рішення, що до наступного академічного року вони підлягають цілковитій ліквідації шляхом переходу їх членів до безпосередньої академічної праці.
На початку 1922 р. щораз більшого впливу набувають українські студентські громади Варшави і Кракова, які на той час уже пройшли внутрішньо-організаційну стадію. Учасники з’їзду постановили, що подальша діяльність громад у Варшаві та Кракові повинна зазнати якісних змін, а саме: перейти від т.зв. «етапового» характеру, місця тимчасового перебування для студентів, що виїжджають до інших країн, до забезпечення повноцінного функціонування всіх сфер організації на принципах академізму.
Крім того, протягом останніх двох з’їздів вдалося узгодити статут і визначити форми й методи діяльності Союзу українських студентів-еміґрантів у Польщі – координаційної організації для українських студентських товариств у країні.
Наприкінці 1922 і на початку 1923 р. відбулося організаційне становлення українського студентства у Польщі, характерними особливостями якого став перехід від студентських громад у таборах до академічних центрів у Варшаві, Кракові та трохи згодом у Познані, а також створення централі – Союзу українських студентів-еміґрантів. ■
