Розмовляла Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ 2009-08-05
{mosimage}
Розмова з Андрієм ДРОЗДОМ – директором Комплексу загальноосвітніх шкіл ім. Т. Шевченка в Білому Борі
Зараз канікули, однак це час відпочинку перш за все для дітей та вчителів. Яким чином дирекція школи підготовляється до чергового навчального року, тим більше, що особливо початкова школа постійно бореться з малою кількістю учнів? Якою є ситуація в усіх трьох школах?
-Справді, не всі відпочивають під час канікул, оскільки постійно розмовляємо з батьками, які могли б послати своїх дітей насамперед до початкової школи.
Крім того, рекрутуємо учнів до гімназії та ліцею (другий набір). Також розповсюджуємо рекламні матеріали про школу – пробуємо дійти до якнайширшого кола людей, які можуть допомогти школі під різним оглядом.
Сьогодні найскладніша ситуація в початковій школі – найменше учнів у першому та другому класах. Загалом у школі навчаються 24 учні, а беручи до уваги дітей українського походження, які живуть чи то в Білому Борі, чи навколишніх місцевостях, могло б бути біля 40. Натомість згідно з освітнім законом у меншинних школах в одному класі повинно навчатися, як мінімум, 7 учнів – стільки ж у поєднаних класах. Коли учнів менше, починаються фінансові проблеми, оскільки гроші йдуть за учнем. До того міська самоуправа має арґумент, аби розгортати дискусію про доцільність існування такої школи.
Коли йдеться про гімназію, то тут ситуація відносно добра – у першому класі навчатиметься біля 10-12 учнів. Натомість до першого класу ліцею ходитиме 15 осіб. Попри те, що така кількість учнів дає можливість спокійного функціонування, то все ж таки ми б хотіли мати ще більшу кількість учнів. Тому дивує, що українці, які живуть у навколишніх місцевостях, обирають польські школи. Думаю, що в цьому питанні найбільша роль батьків – це вони повинні подбати, щоб їхні діти йшли до нашої школи, оскільки вона дає такі самі знання, як міські школи в Кошаліні, Колобжезі, Члухові чи Слупську, а до того дитина перебуває у своєму середовищі.
Насамперед учнями початкової школи є місцеві діти та з навколишніх сіл. Чи вдається вам потрапити до тих батьків, які роками не посилають своїх дітей до білобірських шкіл – ідеться передусім про село Мендзибуж, де проживає відносно велика кількість українських дітей? Що з іншими учнями?
-На жаль, згадані батьки під час розмови зі мною або іншими працівниками школи не вміють подати жодних арґументів на користь своїх рішень. Насправді вони вже не хочуть з нами розмовляти, не хочуть чути про школу. Тому ми вирішили, щоб з ними порозмовляли батьки тих же дітей, які навчаються в нашій школі – щоб самі батьки усвідомлювали іншим про конечність та важливість існування школи. Було б також добре, якби нашу школу більше рекламували священики, щоб постійно нагадували про неї, бо коли дітей не стане в школі, згодом їх не буде також у церкві – тому це наша спільна справа.
Також у самому Білому Борі живуть українці, які не посилають дітей до нашої школи. Важко пояснити причини таких рішень. Можливо, йдеться про те, щоб загубитися в польському середовищі, стати більш анонімним, адже розмовляємо про Білий Бір, містечко, у якому всі себе знають. Тоді про яку анонімність можемо говорити? Може тут спрацьовує стереотипне мислення про школу – мовляв, у меншинних школах нижчий рівень навчання. Однак це ж неправда, бо ж рівень навчання та опіка над дітьми є на дуже високому рівні і не має чого боятися. Ми радо розмовлятимемо про це з батьками – на жаль, батьки уникають таких розмов.
Ми однак не здаємося. Сьогодні нашими учнями є також діти з України, батьки яких приїхали до Польщі за роботою. Тим дітям набагато краще адаптуватися до польських реалій в українськомовних школах (6 осіб склало в нас документи про навчання). Крім того, заохочуємо польських дітей, аби навчалися в нашій школі – сьогодні знання української мови може принести лише самі корисі. Оскільки в нас навчаються також діти з мішаних подружжів, які на початках дуже часто не володіють українською мовою, то ж не чужа нам праця з польськомовними дітьми. А про високий рівень навчання може засвідчувати факт, що ці ж діти успішно складають іспити на атестат зрілості.
Дехто каже, що у великому місті краще навчають, а до того дитина має більший доступ до культурних установ, тобто театру чи кіно. Це черговий стереотип, бо ж з Білого Бору також можна поїхати в цей же театр чи кіно. Лиш би хотіти.
-Коли йдеться про рівень навчання, то сьогодні він відображається у т.зв. зовнішньому тестуванні, який у нас проходить на трьох етапах: у початковій школі, гімназії та ліцеі і є на дуже високому рівні – навіть вище державного рівня. Крім того, береться до уваги іспит на атестат зрілості, тобто матури – у нас кожного року екзамен складає майже 100% учнів. По третє, майже всі наші випускники вступають у ті вищі навчальні заклади, які собі обирають. Це ж факти і не можна цього заперечувати.
Крім того, у школі організовується багато додаткових занять, під час яких діти розвивають свої здібності. Це дає їм можливість виїжджати в різні міста Польщі та за кордон. Наші вчителі знають кожного учня і можуть з ним працювати індивідуально. У нас немає анонімних учнів. Учитель доступний постійно і може допомогти розв’язати кожну проблему. Натомість коли йдеться про театр чи кіно, то, на мою думку, діти з Білого Бору побувають у них так само часто, як інші діти, оскільки постійно організовуються такі виїзди – наші діти ознайомлені з прем’єрами в кіно та театральними виставами. До того, учні в нашій школі здобувають знання, які не дістануть деінде, а які дозволяють їм бути гордими зі своєї нації.
Нещодавно ви почали рекламувати школу на банерах, які видніють хоча б у Кошаліні. Це новаторський проект. Звідки ідея, щоб рекламувати школу таким чином? Чи сподіваєтеся, що за цим піде збільшення кількості учнів, чи радше йдеться про те, щоб нагадати людям про існування цієї школи? Бо ж з роками українці настільки звикли до її існування, що перестали туди посилати своїх дітей. На жаль, школа не існуватиме без дітей.
-Справді, реклама вміщає всі елементи, про які ти згадала. Сама думка вийшла від голови Кошалінського відділу ОУП Романа Біласа, а йдеться про те, щоб з рекламою школи вийти поза межі Білого Бору, поза українське середовище. Можливо, не відразу реклама перекладеться на кількість учнів, однак сподіваюся, що принесе користь у майбутньому. Банери, на яких видніють учні наших шкіл, кажуть призадуматися особливо тим батькам, які посилають своїх дітей до польських шкіл: чи робимо добре? Це немов докір совісті, бо ж ніщо не дається назавжди – коли не будемо піклуватися про своє, про українство – прикладемо руку до національної безхребетності. Крім того, хочемо дійти до тих, хто про школу ще не чув – як до приїжджих українців, так і поляків.
“Наше слово” №32, 9 серпня 2009 року {moscomment}
