Щоденники під час епідемії коронавірусу. Київ та Варшава

Щоденники під час епідемії коронавірусу. Київ та Варшава

Коронавірус і пов’язані з ним обмеження увірвалися в наше життя. Наше, тобто всього світу. Він виявлений вже в 179 країнах (170 на початок написання статті), понад 266 тисяч заражень (два дні тому – 206 тисяч) підтверджено, а Світова організація здоров’я оголосила пандемію (дані на перший день створення матеріалу). Як Польща, так і Україна закрила кордони для громадян інших держав та прийняли низку обмежень. Ми вирішили вести короткі щоденні записи про побут під час цих нових умов. Христина, головна редакторка газети, яка живе у Варшаві, та Оля, стилістична редакторка з Києва. Розповіді про наше життя під час епідемії, роботу та спостереження за жителями міст.

18 березня, день перший

Оля, Київ

Наразі в Україні офіційно 16 випадків захворювання на коронавірус (двоє з цих людей померли), Київ офіційно розпочав карантин (із перемінним успіхом), а президент Володимир Зеленський напередодні звернувся до народу, але на одному з центральних телеканалів щось пішло не так.

Коли ми всі входили у нову і незнану епоху карантину, я була переконана, що організую роботу з дому без проблем, адже приблизно 50 її відсотків (поза веденням ефірів на радіо) я виконую, власне, віддалено. Однак невдовзі виявилося, що карантин вмикає мозок у режим якої тотальної неорганізованості, і після кількох днів, коли ти навіть виспався, виправдань собі уже не знаходиш і треба братися за розум (чи то за ноутбук), кілька годин в добі все одно зникають незрозуміло куди. Левову частку цього часу з’їдає переглядання мемів та жартів про коронавірус у Фейсбуці (окрім цього, у Телеграмі створили канал під назвою “Щоденник коронавірусу” і він страшенно смішний  — так, його веде сам вірус від першої особи), а канал ICTV подбав про те, щоби поповнювати запаси мемів. Так, напередодні ввечері президент Зеленський звернувся до народу, прагнучи донести різну корисну інформацію, наприклад — як українцям закордоном повернутися додому тепер, коли країни позакривалися і перечікують пандемію. Однак канал ICTV, екстренно перервавши показ серіалу “Нюхач” для трансляції звернення Зеленського, не вимкнув субтитри, і промова президента супроводжувалася багатозначними фразами: “Це я вбила Еріку”, “Пробачте мені, якщо зможете”, “Крістіане, принеси драбину!”, “Допитливий розум художника намагається зазирнути в суть речей” чи “Ворсинки від мотузки спрямовані вгору”. 

Тим часом у Києві для боротьби з поширенням коронавірусу до 3 квітня закрили метро  — і це виявилося провалом. У 3-мільйонному місті система наземного транспорту й так була розвинена погано, і замість обмежити скупчення людей таке рішення зробило їх у кілька разів більшими. Уже до вечора в міській адміністрації заявили, що метро, швидше за все, відкриють назад  — принаймні для окремих категорій населення, яким треба щодня добиратися на роботу. Одна моя колега сьогодні доїхала до редакції на велосипеді, ще один — на роликах, але їм пощастило жити у не найбільш віддалених районах міста. 

Проте нові реалії все ж приносять і приємні сюрпризи. Так, гортаючи стрічку Фейсбука, я раптово натрапила на оригінальну трансляцію  — польський письменник Яцек Денель у прямому ефірі вголос читав книгу, а близько тисячі людей слухали його онлайн; чудовий супровід для вечірнього карантинного життя.

Христина, Варшава

Вихідні дані такі: четвертий день, як Польща закрила кордони для іноземних громадян, крім тих, що мають право на проживання тут. Підтверджено 287 випадків заражень коронавірусом. 5 смертей: жертвам було від 57 до 73 років. Уряд запровадив стан епідеміологічної небезпеки. Школи та університети закриті – навчання відбувається дистанційно, наскільки це можливо. В суспільстві, зокрема в моїй фейсбучній мережі, відчувається відповідальний підхід: всі звітують, що сидять вдома, критикують тих, хто не дотримується безпечної відстані в публічних місцях. Народ жартує над темою карантину, але вже не так безтурботно, як місяць тому.

Уряд пропонує роботодавцям максимально перенести роботу в віддалений формат – з дому. Сьогодні перший день, як ми намагаємось дотримуватися цієї поради. Ще вчора, у вівторок, я і двоє моїх колег пакували в редакції газети для висилки нашим читачам, а сьогодні працюємо з дому. Скажу відверто: я щиро і від усього серця хотіла перейти в віддалений режим хоча б на кілька днів в тиждень. Останні три роки трохи заздрила фрілансерам, які можуть самі розпоряджатися своїм часом, а не від 9 до 17 бути прив’язаними до офісу. Ось тепер заживу, – сказала я собі вранці, коли прокинулась на годину пізніше, адже не потрібно тратити час на збори та добирання. В голові роїлись наполеонівські плани на карантин: вивчення іноземної мови, читання художньої літератури, йога і медитація, здорове харчування. 

Мій оптимізм приглушували думки про те, що наш світ безповоротно змінився на “до” і “після”. Так, як колись це сталося 11 вересня. Вже ніколи не буде звичного життя, безпечних подорожей, відкритих кордонів. Нас переслідуватиме вірус. Цей або наступний. Нам буде дихати в спину постійна потреба дезінфекції, пересторог і обмежень.

В проміжку між роботою над текстами, відписуванням на мейли і читанням новин я встигла зробити мінімальну зарядку, прибрати більшу частину квартири та поснідати. Вирішила, що ввечері замахнусь на святе – зварю борщ, а може, навіть посаджу на балконі квіти. Система почала давати збій в обід. Виникли деякі проблеми з налагодженням дистанційної роботи. Не так швидко, як уявлялося. Але це тільки початок – заспокоювала я себе. Близько 17 вирішила пройтися в магазин за продуктами. В нашому спальному районі довілі тихо. Діти майже не кричали під вікнами, як зазвичай. На гральному майданчику пусто. Недалеко у дворі блимала швидка – за останні дні вони постійно кружляють то тут, то там. Перехожих небагато. Дехто – з пачкою стратегічного продукту – туалетного паперу. Зграя підлітків проїхала на велосипедах. В супермаркеті на вході всім радять одягнути рукавички з поліетилену (ніхто вже не переймається, що це не дуже екологічно), встановили пластикові перегородки перед продавцями на касах – щоб люди не підходили заблизько. Доріжка до каси розмічена наклейками – по півтора метри – для відстані між покупцями. Перевірила, як там з тим туалетним папером – завезли нові запаси. Купила продукти на борщ та землю для квітів на балкон. Оце і всі розваги поза домом – трохи сумно в такий весняний погожий день.

На сторінці фейсбук польська поліція розмістила дотепне прохання до злочинців: «Через пандемію COVID-19, яка спричинила паніку та поклала на нас багато нових завдань та часто непередбачувану поведінку багатьох людей, які очікують постійної допомоги від нас та інших служб, просимо відкласти всі злочинні / ганебні / погані вчинки (…) Ми поінформуємо вас окремим повідомленням, коли ви зможете повернутися до щоденної злочинної діяльності», – зазначили поліцейські. Жартівники у відповідь запостили фото автівки з ключами і підписом: перевіряли усю ніч, працює.

Позавчора варшавська транспортна служба оголосила про те, що всі, хто хоче призупинити пересування міським транспортом і «заморозити» свій довготерміновий проїзний, может написати про таке прохання за допомогою мейла. З новин дня: скасовано Євробачення. А ще одна особа в Польщі, хвора на коронавірус, одужала, – це перший випадок в цій країні. 

Наступні кілька годин я повернулась до роботи. Тексти і мейли, дзвінки з колегами і налагоджування комунікації. Дописую цей щоденник, коли вже наступило 19 березня. Коли всі ці люди з фейсбуку встигають дивитись серіали і нудитись? Борщ, квіти і медитація переносяться на завтра, коли я краще організую роботу з дому.

19 березня, день другий

Оля, Київ

В Україні  — 21 випадок коронавірусу, померли троє. Моя інформаційна бульбашка у Фейсбуку повниться розповідями людей, які читають нові книги/дивляться фільми/медитують/зловили дзен під час карантину — поки що я віддалено їм заздрю, бо сама завалена роботою, але, здається, організувати цю роботу вже вдається краще. Гармонії в життя несподівано додав процес заварювання кави! Дисклеймер: я дуже люблю каву, і в до-карантинну епоху постійно пила її на роботі, а якщо працювала удома — виходила на півгодинки пройтись до найближчої кав’ярні. Тепер кав’ярні зачинені, і я знайшла вдома капучинатор (прилад для спінювання молока, польською spieniacz mleka). Приготування капучіно з пінкою у домашніх умовах виявилось неабияким медитативним процесом: підігріваєш молоко, поруч у джезві вариш каву, яку попередньо ти також змолола у домашніх умовах (стала в нагоді ціла пачка, подарована мені нещодавно на якійсь зустрічі), потім довго і ретельно  — хвилин п’ятнадцять — збиваєш капучинатором молоко; повільно вливаєш туди каву. Зате виходить дуже смачно і — несподівано — тепер я п’ю лише одну чашку кави на день, більше просто не маю потреби (той самий дзен, якого я ніяк не могла досягти під час звичних робочих буднів). Думаю, що після закінчення карантину я точно менше ходитиму по кав’ярнях.

Заварювання кави – справжня насолода. Фото Олі Русіної

Молодша сестра, яка в січні поїхала за програмою Erasmus+ на навчання до Франції і застала там епідемію коронавірусу, розповідає  — у всій країні заборонено виходити з дому без поважної причини, при собі мусиш мати роздрукований та заповнений бланк з урядового порталу  — зі своїми даними та причинами, з яких тобі потрібно залишити домівку. Того дня, коли Еммануель Макрон оголосив шатдаун, іноземним студентам прийшли листи з порадою терміново виїжджати додому, адже невдовзі кордони будуть закриті  — але кордони багатьох країн, до яких їм довелося би повертатися, на той момент були вже закриті також. Утім, Макрон оголосив не про 45-денний карантин, як очікувалося, а про 15-денний — і всі трохи заспокоїлися (пам’ятаю, як до цього мене здивувало, коли сестра розповідала  — їхній університет довгий час не закривали на карантин навіть тоді, коли там уже були випадки зараження коронавірусом). Тепер іноземним студентам дозволили навіть залишати кімнати гуртожитків без спеціального дозволу — щоправда, заборонено виходити поза огороджену територію кампусу. 

Тим часом Видавництво Старого Лева, у якому вийшли кілька написаних мною дитячих книжок (давнє хобі, мало дотичне до журналістики:), просить письменників у цей нудний карантинний час розважити читачів  — почитати вголос свої книги та записати це на відео. Мабуть, доведеться переодягтися з розтягнутої домашньої футболки у щось пристойне — завтра буду випробовувати вміння своєї камери на телефоні. 

Христина, Варшава

Побачила сьогодні фото з Італії, з північного містечка Бергамо, де військові вивозять труни з тілами померлих від коронавірусу, бо на цвинтарях немає вже місця.Загалом в Італії понад 3 тисячі померлих. Це оте Бергамо, куди завжди були дешеві рейси з Варшави, і звідки я їздила до Мілану та до озера Гарда. Відчуття паршиві. У Польщі 355 хворих на сьогодні. 

Польський уряд виділив 212 млрд злотих для боротьби з економічною кризою. Зокрема, гроші будуть призначені для покриття витрат на працівників, які не можуть виконувати свою роботу. 

Мер Варшави заявив, що підприємці, які винаймають приміщення в містах, отримають відстрочку в оплаті за найм. А міська рада проголосувала за заборону вживання алкоголю на бульварах і пляжах біля Вісли. На відміну від Кракові такої заборони не було раніше, але в умовах епідемії заборона має «обмежити схильність – зокрема для молодих людей – збиратися в цих місцях», – прокоментував віце-президент міста.

Естонці просять Польщу пропустити їхніх громадян, які застрягли на кордоні Польщі та Німеччини і не можуть потрапити додому. Єдина позитивна новина сьогодні – в китайській провінції Хубей, вперше не зафіксовано жодного зараження. Може, в людства таки є шанс?

Моя робота з дому і далі відбувається не зовсім налагоджено. Велику частину часу сьогодні ми налагоджували комунікацію між редагуванням, вичиткою текстів, коректурою і версткою, пересиланням їх та повторним узгодженням. Все-таки друкована газета має більші труднощі, ніж сайти, працівникам яких досить легко комунікувати віддалено. Зате коли ми налагодимо процес, зможемо бути набагато ефективнішими. Під час обіду я вийшла побігати. 15 хвилин у сквері поруч помітно додали енергії і віри в себе. Всюди гуляють мами з дітьми. Хоча людей помітно менше, але немало. Після 19 відкладаю роботу і йду варити борщ. А перед 21 сідаю писати цей щоденник. Завтра, може-таки вдасться організувати роботу краще?

Український борщ у Варшаві. Фото Христини Заник

20 березня, день третій

Оля, Київ

41 офіційно підтверджений випадок коронавірусу в Україні. Сьогодні кілька служб таксі  — “Болт” та “Убер” — оголосили, що безкоштовно возитимуть на роботу медичних працівників. У Києві ввели режим надзвичайної ситуації (не плутати із режимом надзвичайного стану: той набагато жорсткіший; режим надзвичайної ситуації, по суті, не вводить нових обмежень, але посилює контроль за дотриманням нинішніх). Поліція виписала перші штрафи за порушення режиму карантину  — магазинам, що не закрилися, а також торговцям медичними масками на вулиці — це зараз заборонено. 

Вражає, утім, як людський мозок вміє призвичаюватися до нових умов  — зрозуміло, що у психології усі ці захисні механізми детально досліджені та пояснені, але все одно вони застають тебе зненацька, коли про це замислишся. Постійне миття рук, антисептик у кишені, намагання не торкатися долонями поручнів та кнопок на вулиці або в транспорті, протирання ручок дверей чи продуктів, які ти приносиш із магазину  — усе це стало вже чимось буденним: приходячи з магазину, я не думаю з роздратуванням “зараз знову доведеться це все перетирати” (хоча на початку було саме так), а просто це роблю. Якось автоматично — так само, як знімаю верхній одяг. Ще кілька тижнів тому, коли я читала, як аналогічні речі роблять люди в Китаї, Ірані чи Італії, це здавалося мені жахливим клопотом.

Провела сьогодні робоче інтерв’ю телефоном  — річ, до якої раніше ми вдавалися лише за виключних умов. Одна з двох редакції, у яких я працюю,  — це радіо, відтак там дуже важлива якість звуку, і гостей ми по можливості завжди запрошували у студію. Однак тиждень тому керівництво оголосило: на час пандемії записи робимо лише телефоном або скайпом, мінімізуємо усі контакти. Тепер навіть під час прямих ефірі у студії сидять лише ведучі. 

Робота з дому. Фото Олі Русіної

Тим часом у Києві, відколи люди почали сидіти вдома та менше їздити по місту, значно покращилася якість повітря: ті показники, що у будні дні могли бути перевищені у два-три рази, тепер  — не вищі за норму. Не знаю, що буде, коли закінчиться пандемія (особливо — що буде з економікою), проте сподіваюся, що принаймні цей позитивний ефект нам вдасться втримати. Хоча ще дуже рано думати про закінчення пандемії  — сьогодні тільки третій день нашого карантину.  

Христина, Варшава

Через оцей весь карантин я пропустила новину про 90-ліття моєї улюбленої Ліни Костенко вчора. То дістала томик з її віршами, перечитала кілька, які й так знаю напам’ять. Взагалі вставати вранці було, як завжди важко, коли до ночі сиджу в комп’ютері. Але я намагалась бути ефективною. Кілька дзвінків, мейли, тексти. Вирішила не снідати – зробити таке собі зараз модне інтервальне голодування. О 12 пішла бігати. Другий день поспіль – це для мене неабияке досягнення. Правда, після 10 хвилин бігу я починаю вмирати, тому закінчила активність на турніках в сквері. Поруч займався якийсь старший дядечко, а потім приєдналася ще й бабуся. Після душу повернулась до роботи. Перервалась на пізній обід і далі вичитувала, редагувала і пересилала тексти. Таке враження, що роботи стало більше, ніж її було в офісі. Як це можливо?

Вправи. Фото Христини Заник

У Варшаві, виявляється, над Віслою цілі натовпи людей відпочивають на пляжах і в парках. Це я побачила в новинах. Як цікаво: в моєму фейсбуці друзі або дуже відповідальні, або всі вдають? “Зостань в дому”, – закликають вони вслід за польськими політиками і на підтвердження – домашні фото. 

В Польщі 425 випадків зараження коронавірусом, кілька десятків тисяч осіб на карантині. Ще одна смерть – жінці було 27 років. Прем’єр Матеуш Моравецький оголосив стан епідемії. Школи на університети закриті до Великодня (15 квітня), за порушення домашнього карантину – штраф – 30 тисяч злотих (замість попередніх 5 тисяч). Українське посольство допомагає громадянам України виїхати на Батьківщину. Але фото з учора в Перемишлі показало, що багато земляків там бідолашні чекають поїзду. Таки 3089 поїхало спецпотягом додому. А завтра відправлять ще два спецпотяги. Загалом 38 тисяч українців планують повернутися в Україну, за даними нашого МЗС.

Ввечері настав мій довгоочікуваний мовний тандем по скайпу. На фейсбуці в групі мовних обмінів італійська студентка Елізабета шукала когось зі знанням російської мови. І ми домовились зустрічатися раз-два в тиждень і по півгодини-годині говорити спочатку італійською, потім російською. Але через карантин так вживу й не побачились, домовились говорити в онлайні. Бідна дівчина, приїхала до Польщі вчити польську та російську, бо вдома вона вивчає ці мови в університеті у Венеції. А тут її застав канантин. На півночі Італії батьки сидять в квартирі в значно гіршій ситуації. Елі розказує, як там виходити з дому можна лише зі спеціальним дозволом і по одному: за продуктами, до лікаря або провідати старших родичів. З мого рівня знання італійської, я зрозуміла, що вона вважає, ніби в Польщі надто багато людей гуляє вулицями, і ситуація може погіршитися, як у свій час в її країні. Ми проговорили майже по годині обома мовами. Після того, натхненна розмовою італійською, написала до своїх друзів в Італії, розпитати як вони. На щастя, всі здорові. Один, правда, каже, що дуріє вдома. То й видно: запостив фото, на якому один він сидить за столом, а інший він – заходить в кімнату з балкону. 

Пізніше, читаючи книжку про життя в Нью-Йорку в 30-50 роках минулого століття (“Місто дівчат” Елізабет Гілберт – дуже раджу), зловила себе на думці, що в кожній сцені, де героїні виходять на вечірки чи на роботу, думала про те: як вони не бояться?

Продовження – тут.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*