Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №45, 2019-11-10

Близькі, друзі, колишні та теперішні учні зібралися, щоб допомогти в лікуванні Михайла Семотюка – хореографа, музиканта та вчителя. Він приїхав з України на початку 1990-х років і зв’язав своє життя з українською школою в Ґурові-Ілавецькому.

Михайло близько півроку тому пережив інсульт. Сьогодні він при свідомості, але не говорить і не ходить. Є проблеми з м’язами. Зараз він перебуває в реабілітаційній лікарні в Ґурові-Ілавецькому. Благодійний концерт став свідченням того, що багато людей, серед яких дружина Славомира, чекають на його повернення. Завдяки прямій трансляції Михайло всіх їх бачив.

Благодійний концерт «Майкелю» – так усі називають Михайла – організувала команда Будинку культури в Ґурові-Ілавецькому. Дарій Василечко з ініціативної групи говорить, що Михайло – просто культова постать. Вирішили допомогти, бо розуміють, як важко дружині Славці нести весь тягар на собі. Хвороба триває стільки, що настав час допомагати. Дарій підкреслює, що ніхто із запрошених волонтерів, спонсорів чи музикантів не відмовився: «Зібрані гроші стануть цеглинкою в лікуванні. Віримо, що все буде добре, тому нас тут так багато», – каже Дарій. У команді був і Томаш Пежик, який займався організацією аукціону. Про що просив – усе отримав. Пакет платних телеканалів, компакт-диски чи футболка спортсменки Йоанни Єнджейчик – усе це вдалося здобути. З Михайлом Томаш знайомий зі шкільних років.

Це таке знайомство, коли розумієш, що у найважчі дні знайдеш підтримку: «Тепер хочу віддячити, бо Михайло дуже мені допоміг у житті», – говорить Томаш. Високо цінить те, що чоловік ніколи не очікував винагороди за зроблене. Допомагав і учням з України, які приїхали сюди вчитися. «Разом із дружиною вони були для них як батьки», – зазначає Томаш. Тому не дивно, що на аукціон з України потрапили вишиті рушники, сорочки тощо. «Хочемо, щоб він знову заграв на своєму акордеоні та вчив тут дітей. Нехай просто повернеться наш колишній Михайло», – підсумовує представник організаторів. 

У ранніх дев’яностих до Ґурова-Ілавецького потрапив музикант Олександр Пестовський. З колегами створили гурт «Рух» (нині «The Ukrainian Folk»). Зараз Олександр грає на барабанах у «Горпині». З Михайлом познайомилися в Ґурові: «Він дуже хороша людина. Написав нам багато текстів, з “Думкою” поставив багато танців. Усі його люблять», – каже Олександр. Двадцять років існування «Горпини» дозволяє йому стверджувати, що пісні з текстами Майкеля подобаються найбільше. У чому їх сила? У тому, що Михайло писав про життя, але робив це весело й «по-батярськи». Поляки навіть якщо не розуміють, то відчувають, що ці тексти просто «гойдають» людину. Олександр додає, що в Ґурові не було нікого, хто б переміг Майкеля в силовому змаганні «на руку». 

На концерт приїхала й Галина Стегнач-Бусько. На аукціоні купила картину із зображенням вовка – буде подарунок найстаршому синові, який цікавиться цими хижаками. Михайло для неї – дуже близька й важлива людина. У Пєнєнжні він вів дитячий ансамбль «Чорнобривка», членами якого були троє синів пані Галини: «Михайло вріс у нашу сім’ю і середовище. Важко без нього», – зазначає вона.

Важко було й заохотити чоловіка приїхати до Ґурова-Ілавецького, про що згадує Мирон Сич, який тоді був директором української школи. З Майкелем вперше зустрілися у Львові, в клубі творчої молоді. «Одразу було видно, що він добрий компаньйон для розмови. Склалося враження, що ми знайомі сто років», – згадує пан Мирон. Михайло, будучи гуцулом, спочатку не бачив себе серед мазурських озер. Тоді він тільки закінчив навчання й розпочинав кар’єру в одному з танцювальних ансамблів. Але все ж погодився. «Це перший учитель з України, який взявся працювати зі шкільним ансамблем “Думка”», – говорить Мирон Сич. Це було через кілька місяців після створення української школи в Ґурові.

Доводилося вирішувати фундаментальні питання, наприклад щодо приміщення. Михайло в усьому цьому брав активну участь, а часи були нелегкі. Його одразу полюбили всі вчителі, молодь та батьки. Він умів надихати, зокрема, до культурної діяльності. Брав участь у справах школи: «Я вражений, що він здобув широке визнання не лише в нашій громаді, але також серед поляків», – зазначає Мирон Сич. Додає, що Майкель практично завжди говорив українською, і всі його розуміли. Розумів його і бургомістр Ґурова-Ілавецького Яцек Костка, у якого Михайло невід’ємно асоціюється з баяном у руках і дуже приємними зустрічами. Він робив їх душевними, вмів цікаво розповідати, заграти й заспівати: «Михайло любить людей, і це одразу було видно», – підсумовує бургомістр Яцек Костка. Будучи за професією вчителем, він цінує, що учні приїхали заради Михайла, долаючи навіть сотні кілометрів. Це справжній прояв пошани.

Колишнім учнем, який донині підтримує близькі відносини з героєм цього вечора, є журналіст Роман Боднар. Сумнівів щодо проведення концерту, аукціону й надання допомоги не було. Майкель зацікавив собою вже при першій зустрічі в 1991 році. Він мав багато знайомих серед артистів і музикантів, про яких часто розповідав. Постійно був і є магнітом, який притягує людей. Михайло не вміє сваритися й ніколи не був конфліктною людиною: «Він є зразком для багатьох, хто мав приємність зустріти його у своєму житті,  співпрацювати або бути його вихованцями», – зазначає Роман. Він пригадує, що дехто закидав Михайлові жорсткість у відносинах з учнями.

Однак серед випускників, власне, немає таких, хто б його не зараховував до найкращих  педагогів гурово-ілавецької школи: «Це був вимогливий вчитель, якого спочатку не любиш, а потім у дорослому житті розумієш, що він був правий», – підкреслює Роман. Михайло ніколи не хотів виділятися. Рідко вдавалося вмовити його на інтерв’ю чи коментар: «Мені пощастило раз, але він зробив це неохоче. Волів, наприклад, щоб говорили його вихованці», – пригадує журналіст і додає: «Якби Михайло був поганим вчителем і людиною, то ніхто сьогодні б сюди не прийшов і не згадував його з теплотою. Його не можна було не любити  – і в цьому сила Майкеля».

На сцену виходили «Горпина», «The Ukrainian Folk», «Тугай-бей», «Країна», «Думка», «Журавка», «Лельківські веселушки», «наРок» та «Подія». Михайло їх учив, створював, опікувався ними, товаришував або надихав. У концерті взяв участь також ансамбль мисливських духових інструментів «Деркач». У перервах відбувався аукціон, а гості могли скуштувати страви регіональної кухні. Між учасниками весь час кружляли харцери, збираючи пожертви. Завдяки їм та з аукціону вдалося зібрати понад 17 тис. зл.

Фото автора статті

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*