Що сталося на радіо «Трійка»?

Інший погляд.


Ольга Попович: „Я була однією з гостей, яких тоді запросили до участі в ефірі”.

Два місяці тому для видання polukr.net написала статтю про суспільного телемовника в Польщі. У статті коротко виклала тези про зміни, які його торкнулися протягом останніх трьох років та чому посилення цензури і пропаганди на суспільному телебаченні є загрозою для демократичних стандартів та сприяє поділам у суспільстві. Загалом, стаття писалась для українського читача. В Україні тема реформи суспільного мовлення – одна з актуальних тем, а Польща довший час була прикладом для наслідування. Варто знати про зміни, які останнім часом відбуваються у Польщі, щоб уникати помилок свого сусіда і черпати тільки добрі практики.

Про існування так званих «чорних списків» гостей, яких не запрошують до ефірів суспільного мовника, у Польщі пишуть самі журналісти, також було навіть звернення омбудсмена Адама Бондара у тій справі. Але нового звучання ця тема набула після посту у Фейсбуці журналістки Олени Бабакової. Журналістка зі своє перспективи описала вкрай неприємну ситуацію на суспільному радіо «Трійка», учасницею якої вона була. Коротко – за тиждень до ефіру Олену Бабакову запросив  ведучий програми в радіо «Трійка» Пьотр Семка.

Але, коли журналістка прийшла до студії, ведучий був здивований, оскільки, як потім описує Олена Бабакова, вияснилось, що дзвонило керівництво «Польського Радіо» до ведучого і повідомило, «що не можна її запрошувати».

Тож, ведучий був переконаний, що її вже повідомили, аби журналістка не приходила на ефір.

Пост миттю почав набирати популярності в мережі, того ж дня потрапив на сторінки онлайн-видань у Польщі. Обурення журналістів про поданий факт існування «чорних списків» на суспільному мовнику – абсолютно обґрунтоване. Вільні медіа, тим більше суспільні медіа в демократичній країні, не можуть формувати таких списків, оскільки їх наявність підриває довіру до медіа та інформації, яку вони подають. Подібну практику застосовують країни авторитарні, демократичні ж суспільства не можуть погоджуватись з таким явищем. Нюансом у цій справі було те, що внесення Олени Бабакової до «чорних списків» суспільного мовника ведучий  «Трійки» Пьотр Семка пояснив не її політичними вподобаннями чи політичною цензурою, а виключно «професійною» суперечкою. В 2016 році Олена Бабакова погодилася розірвати договір з «Польським Радіо» за згодою сторін. І, за твердженням Пьотра Семки, цю ситуацію він сприйняв виключно як «конфліктну ситуацію між керівництвом Радіо та їхньою колишньою працівницею», тож, не мав наміру вникати глибше. Причина вписання прізвища журналістки до «чорних списків» керівництвом суспільного радіо невідома, але це, як на мене, є другорядною справою, оскільки існування таких списків взагалі не є можливим у вільних медіа. Обґрунтовано до ефірів можуть не запрошувати відвертих пропагандистів, шовіністів, расистів чи осіб, які закликають до насильства, натомість особисті антипатії чи політична цензура неприпустимі з точки зору журналістських стандартів.

А тепер хочу перейти саме до журналістських стандартів. Описана Оленою Бабаковою проблема однозначно містить компонент емоційний, саме в такому ж емоційному ключі вона була й підхоплена багатьма коментаторами та деякими онлайн-виданнями. Антагонізм у польському суспільстві, конфлікт між прихильниками правлячої партії та її критиками вже давно вийшов за межі цивілізованої та аргументованої дискусії, на це є свої причини. Але чи приносить він вирішення проблем, чи ще більше загострює поділи? Як на мене, до вирішень якраз далеко, а от поділи посилюються.

Я була однією з гостей, яких тоді запросили до участі в ефірі. Двоє інших – віце-директор державного «Центру польсько-російського діалогу та порозуміння» Лукаш Адамський та журналіст і керівник закордонного відділу у виданні «Річ Посполита»  Єжи Гащиньський, коротко цю ситуацію вже коментували.

Після появи статті Олександри Іванюк у «Нашому Слові» , в якій в одному з висновків прозвучало: «Окрім професійної етики, варте уваги також питання браку солідарності в студії, яке болісно зачепило не лише Олену, а й багатьох польських журналістів, публіцистів, громадських активістів, письменників і фельєтоністів», вважаю за необхідне подати свою версію побаченого,

оскільки не побачила у матеріалі спроби висвітлити факт, а лишень опис події з акцентом пережитого Оленою Бабаковою. За короткий час від появи посту Олени Бабакової, з’явився текст публіцистки Каї Путо, в якому вона співвідповідальність за поведінку керівництва Польського Радіо перенесла теж на інших гостей. Цю тему жваво підхопив колишній польський дипломат Вітольд Юраш, а також інші коментатори. В тексті Олександри Іванюк я відчитала подібні нотки, тож саме після цього тексту вирішила зреагувати.

Отже, автор статті в НС чомусь не написала, що на ефір прийшло п’ятеро гостей, про що, зрештою, писала Олена Бабакова. Незгаданим ще одним гостем був Войцєх Єжи Почаховський – директор Польського Інституту в Дюссельдорфі. Я приїхала на ефір останньою, увійшла до кімнати очікування за 5 хвилин до ефіру. Входячи до кімнати, побачила чотирьох інших гостей. Була дещо здивована, коли побачила саме Олену Бабакову, пам’ятаючи її заклики «бути уважним у роздаванні коментарів» та інших коментарів на Фейсбуці, коли мова заходила про «Польське Радіо». Ведучий програми Пьотр Семка привітав мене зі словами: «Ось і є пані Попова (перекрутивши моє прізвище), тож, будемо в ефірі п’ятіркою». Майже завжди, погоджуючись на ефір, я питаю про інших гостей. Цього разу, а задзвонив до мене ведучий в четвер зранку перед вечірнім ефіром, я не встигла запитати про гостей, бо дзвінок несподівано відволік мене від праці за комп’ютером, до якої я спішила повернутись. Вже після посту у твіттері Пьотра Семки та розмови з одним з гостей 8 березня, я зрозуміла, що мене запросили тому, що мало не бути Олени Бабакової. І ці знання не стали для мене радісною звісткою, навпаки неприємно зачепили. Однак, у четвер ввечері за 5 хвилин до ефіру я не була свідома цього.

            Через кільканадцять секунд ведучий вийшов, у кімнаті залишились тільки запрошені гості. По короткій паузі, Олена Бабакова почала в двох реченнях саме мені пояснювати, у присутності інших гостей, що тут відбулось перед моїм приходом: «Мене запросили на ефір, я прийшла, але тут мені кажуть, що дзвонили з керівництва Радіо і сказали, що я небажаний гість. Я і так маю намір взяти участь в ефірі. Якщо до мене нема мериторичних претензій, а лишень особистісні, то не бачу причини, чому я не можу увійти до студії». Через кілька секунд увійшов ведучий Пьотр Семка та видавець програми. Видавець покликав Олену Бабакову в іншу кімнату. Про що була розмова, ніхто з гостей не мав можливості почути. На цей дуже короткий час у кімнаті залишилось четверо інших гостей та ведучий. Лукаш Адамський виклав свій аргумент, чому журналістка має бути в ефірі, а Пьотр Семка одразу після цього вийшов до кімнати, де були Олена Бабакова та видавець програми. Інший гість, Войцєх Почаховський, сказав, що сам теж є журналістом і самостійно вирішує, хто буде виступати у його програмі. За мить з’явились Пьотр Семка, видавець та Олена Бабакова і видавець вже всіх закликав йти в студію. На ходу Пьотр Семка жартівливо (саме так я це сприйняла) сказав, звертаючись до журналістки: «але прошу тільки, щоб пані нічого не говорила в ефірі про свій конфлікт з керівництвом Радіо», на що Олена Бабакова відповіла: «ми  будемо розмовляти про Україну», четверо інших гостей пішли в студію. Почався ефір.

            Після ефіру, гості почали один з одним прощатись, а Пьотр Семка просив вибачення за неприємну ситуацію в Олени Бабакової. Журналістка пішла першою до виходу, по дорозі її зупинив видавець, з яким вони про щось розмовляли, я та інші гості спускались по сходах до виходу. Олена Бабакова нас випередила, на спробу затримати її Лукашем Адамським, з яким ми разом виходили, відповіла, що спішить, бо має ще одну зустріч.

            Все відбулось надзвичайно швидко, ситуація була абсолютно нетиповою, і, як на мене, гості також були дезорієнтовані.

Я вперше опинилась у такій ситуації. Відчуття були неприємні, з цим я одразу після ефіру поділилась зі своїми друзями. Та вже після ефіру, коли спробувала змоделювати те, що ж таки відбулось, мені було важко зрозуміти, чому Олена Бабакова погодилась тоді на ефір, навіть більше, ствердила, що таки виступить.

У своєму пості вона описала своє рішення, мотивуючи це тим, що у такий спосіб «виконувала свій обов’язок, прийнявши перед тим запрошення». То питання до критиків поведінки інших учасників ефіру – як інші гості мали залишити студію на знак протесту, коли сама журналістка цього не зробила, ба більше, наполягла на своїй участі?

            Олена Бабакова виступила в ефірі, після ефіру черговий раз просив вибачення ведучий Пьотр Семка, наступного дня журналістка написала пост — висловила обурення ситуацією, яка відбулась з нею в радіо «Трійка». Поява такої ситуації, як і існування «чорних списків» – негативно свідчить про суспільного мовника. Це проблема, на яку мають звертати увагу журналісти та не погоджуватись на такий стан речей. Однак, читаючи коментарі на Фейсбуці, Твіттері, деякі статті, які описують цю справу, у мене складається враження, що кожен намагається побачити «своє», знайти винних там, де їх не було, чи просто черговий раз на «гарячій» темі засвітити своє ім’я. Ось це вже проблема для незалежної журналістики, яка має прагнути висвітлити та подати факт, а не антагонізувати суспільство.

Ольга Попович

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*