Що робити з історичною пам’яттю у Європі та як протидіяти Росії?

Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №25, 2020-06-21

Москва ще довго не змінить історичної політики, тому її сусіди мають не стільки реагувати на пропаганду, скільки творити власну нарацію про минуле.

Фото з uk.wikipedia.org

У цьому переконані учасники онлайн-дискусії, яку організував Міжнародний центр оборони та безпеки Естонії. Своїми думками ділилися: український історик Ярослав Грицак, голова Інституту національної пам’яті України (ІНП) Антон Дробович, представник Інституту історичної пам’яті Естонії Сергій Мєтлєв та автор політичної колонки видання «Deutsche Welle» Костянтин Еггерт.

Саме він переконував, що з Кремлем не можна домовлятися про минуле, бо він будує нову російську ідентичність. Її основою є ІІ Світова війна, під час якої російський народ пішов на боротьбу і не зважав, що при владі стояв Йосип Сталін – один із найбільших тиранів людства.

«Це важливо для виправдання концепції, згідно з якою російська влада завжди має рацію. Це має закарбуватися у пам’яті населення», – відзначив Констянтин Еггерт.

Зі свого боку професор Ярослав Грицак переконаний, що Східна Європа не може мати єдиної розповіді про минуле. При цьому досвід України показує, що співіснувати можуть і різні пам’яті. «У Харкові разом стоять пам’ятники від Бандери до Жукова» – відзначив історик. Водночас він переконаний, що в останні 10-15 років у Східній Європі відбувається «отруєння історичною пам’яттю», рівень якого підвищується, коли якась держава намагається монополізувати нарацію. Найвиразніше це зараз проявляється в Росії. Таке зосередження на пам’яті історик називає компенсацією за невдалі політичні чи економічні реформи.

Голова українського ІНП Антон Дробович відзначив, що найкращим шляхом до історичного примирення є повага до носіїв різних пам’ятей у межах однієї спільноти та у відносинах з іншими державами. Наскільки це насправді складно, показує хоч би й співпраця з Польщею. Тут варто пригадати, що у відповідь на відсутність реакції Варшави на знищення українських пам’ятників у Польщі Київ заборонив роботи з пошуку останків польських жертв на українській території.

Зараз цей процес розблоковують. Антон Дробович розповів, що є питання, у яких сторони одна одній не довіряють. За його словами, польським колегам передали перелік виконаних завдань і зараз в Інституті очікують зустрічних кроків.

«Ми готові вести переговори, але на принципі паритету. Ніхто не може бути вищим у цій комбінації», – заявив Антон Дробович.
Про те, як будувати внутрішньодержавний консенсус, на прикладі Естонії розповів Сергій Мєтлєв. Він нагадав, що у Таллінні в 2007 році сталися масові сутички між прихильниками російської історіографії та естонськими націонал-патріотами. Приводом стало поховання радянських військових та пам’ятник радянському солдату.
Для російськомовного населення Естонії це – символи пам’яті про предків, що воювали. Для інших людей солдат у червоноармійській формі символізував щось на зразок окупації Батьківщини», – пояснив Сергій Мєтлєв. Зрештою у рамках компромісу естонська влада вирішила перенести пам’ятник на військовий цвинтар.

Сергій Мєтлєв відзначив ще одну проблему: фахові дослідження щодо комуністичних репресій у сусідніх державах російська сторона сприймає як атаку на себе. Тому важливо підтримувати чесних російських істориків, які працюють зі своїм суспільством.

Учасники дискусії підкреслили, що треба протидіяти російській історичній пропаганді, але виявлення маніпуляцій не повинне бути у цьому пріоритетним. Треба виготовляти власний якісний історичний продукт, який сам приваблюватиме людей. Так, із молоддю можна комунікувати через соціальні мережі, проводити прямі трансляції в інтернеті, публікувати там історичні передачі та інтерв’ю. Науковці та дослідницькі установи повинні отримувати державну підтримку на розповсюдження результатів своєї праці. Експерти наголосили, що не варто діяти за зразком російської пропаганди, бо, як говорив Антон Дробович, «система брехні ніколи не витримує правди».

Але правда, за його словами, означає також і необхідність досліджень про українців серед засновників комуністичних рухів, їхню присутність у карних органах, системі КДБ (Комітеті держбезпеки СРСР) тощо.

Оптимістично говорив про подолання московської пропаганди також Ярослав Грицак. Він згадав знайому росіянку, яка після початку окупації Криму виїхала у Київ. Зараз вона займається створенням історичних книжок для дітей, зібрала команду істориків, піарників та психологів і збирається зробити це прибутковим бізнесом.

«Такі проєкти означають, що ми не приречені на поразку, а шанс на перемогу – дуже високий», – підсумував дискусію про історичну пам’ять Ярослав Грицак.

Поділитися:

Категорії : Події, Політика, Україна

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*