Ірина Mадараш ■ ГРОМАДА ■ 2011-07-21
{mosimage}
Катерина Леонова навчається в ІІ класі ІV Загальноосвітнього ліцею в Лігниці і цікавиться літературою. У неї є також потяг до акторства. Звичайно, свої таланти вона розвиває в шкільних гуртках, але для неї цього мало. Знайти підтвердження таланту поза школою – це була її мета і мрія. Нарешті, з’явилася нагода взяти участь у VI Всепольському декламаторському конкурсі української поезії та прози в Люблині. Катерина підібрала твір, гортаючи сторінки з сучасною українською прозою, перш за все тому, що вона цікава, але також і тому, що декламований минулого року фраґмент “Енеїди” виявився “неактуальним”, не вписувався в тенденції конкурсу.
Цього разу вибрала фраґмент оповідань Ірини Карпи “Мої ковбаси”.
– Я просто обожнюю ковбасу, тому втілитися в постать, що пристрасно кохає сухокопчену, не було важко. Можна сказати, навіть досить приємно, – говорить Катерина. Здається, була переконливою у своєму виступі, бо отримала вирізнення.
Під час конкурсу можна було помітити, що хоч більшість його учасників – поляки, однак усі живо сприймали твір українською мовою, з усіма її нюансами. Подібно прореаґувала й публіка Всепольського декламаторського конкурсу “Poezja i Proza na Wschód od Bugu”. І саме тут здійснилася мрія: Катерина зайняла перше місце, а тим самим довела собі та іншим, що повірити у свій потенціал та наполегливо працювати – це рецепт успіху.
Здавалось би, що стільки вистачить до повного щастя. Але воно стало ще повнішим, бо в Люблині Катерина особисто познайомилася та мала змогу приємно порозмовляти з поетом Андрієм Бондарем, а також з українським бардом Тарасом Компаніченком. Здається, для більшості молодих людей зустріти на своїй дорозі творців культури – це нормальна справа, але для Катерини це щось більше. В умовах відірваності від своєї батьківщини така зустріч стає справді незабутньою…
“Наше слово” №30, 25 липня 2011 року {moscomment}
