Михайло Пульковський ■ ГРОМАДА ■ №15, 2019-04-14

Цьогорічний перемиський шевченківський вечір був інший, ніж ті, до яких звикли глядачі та слухачі, мабуть, не лише в Перемишлі. Організатор, перемиський гурток Об’єднання українців у Польщі, вирішив відійти від традиційної концертно-сценічної (подекуди з присмаком «естради») формули й зробити ставку, так би мовити, на співпрацю з публікою, чи навіть ширше – з громадою.

На сцені не з’явився жоден більш чи менш професійний колектив, не було навіть самодіяльних гуртів. На сцені взагалі ніхто не з’явився, тому що всі, хто виступав, робили це на невеличкому, виділеному перед глядацьким залом, майданчику, а публіка сиділа півколом на стільцях. «Артисти» (чому в лапках – напишу нижче) до і після своїх виступів також сиділи між людьми, що підсилювало враження причетності публіки до дійства.

Авторки концепції – Катерина Комар-Мацинська та Тетяна Наконечна – заздалегідь попросили «стати артистами» звичайних членів української громади Перемишля. Під «звичайними» маю на увазі таких, які на щодень не займаються артистичною діяльністю, тому й пишу «артисти» в лапках. Ці особи підготували художнє читання самостійно обраних творів Великого Кобзаря та інших українських авторів, так би мовити, продовжувачів Шевченкового слова. Кожен із них також коротко розповів, чому вибрав той або інший твір. Деякі згадували якусь подію зі свого життя, пов’язану з шевченківською тематикою.

На початку вечора ведуча Катерина Комар-Мацинська розповіла про концепцію урочистості, декламуючи вірш Івана Драча «Виклик».

Юрій Левосюк полонив публіку бравурним виконанням вірша «До Основ’яненка» під бриніння бандури (не плутати зі «звучанням»).

Юрій Левосюк

Ігор Горків, Михайло Шахмат і Андрій Комар поділилися своїми «шевченківськими спогадами» з часів дитинства, середньої школи та студіїв. Розповіли, з чим їм, ще юнакам, асоціювався Шевченко, який це мало вплив на їхнє життя, як усе це виглядає зараз, із перспективи прожитих років.

Виступив також (з відеозапису) владика-сеньйор Іван Мартиняк із дуже цікавою розповіддю-проповіддю, яка базувалася на вірші «І мертвим, і живим, і ненародженим». Саму поезію після доповіді владики зачитала Романа Золотник.

Про свій улюблений вірш (також із відеозапису) розповіла Юстина Блюй, перемишлянка, стажистка опери в Цюриху. Це поезія Василя Стуса, яка розповідає про мотивацію до праці творчої людини.

Улюблена пісня Кобзаря «Забіліли сніжки» зазвучала у виконанні гурту «Добрий час» із Перемишля, під художнім керівництвом Тетяни Наконечної.

Іншим музичним елементом вечора став виступ спеціального гостя, бандуриста Тараса Силенка з Києва, повноцінний концерт якого відбувся наступного дня.

Окремо треба відзначити появу на сцені-«несцені» молодих артистів – учнів останніх класів початкової школи й перших класів ліцею: Наталії Кіх, Петра Кіха, Максима Наконечного, Теодора Фіцака, особливо виконання авторського вірша молодого перемишлянина Омеляна Фіцака.

Теодор Фіцак

Кожен із тих, хто читав вірші, заслуговує на похвалу й оплески, але не вистачить місця написати про всіх. Одним із небагатьох традиційних елементів заходу було виконання хором Перемиської архиєпархії УГКЦ під диригуванням Ярослава Вуйцика «Заповіту» на початку свята й «Реве та стогне» – на закінчення.

Завдяки описаній вище новаторській формулі захід був, можливо, трохи менш велелюдним, ніж зазвичай, проте набагато цікавішим. Добре це чи погано – кожен може оцінювати по-своєму, проте думаю, що ніхто з присутніх не визнав недільний вечір 31 березня 2019 року, проведений у театральній залі Народного дому в Перемишлі, втраченим часом.

Фото з архіву Касі Комар-Мацинської

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*