■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2020-05-17

Із роздумів професора Г. Т. Всезнайка – тим, що чекають на кінець світу, присвячується.

– Вже нічого не буде так, як раніше. 

– Світу, який ми знаємо, більше не існує.

– Яким буде життя завтра – невідомо.

– Чи буде завтра?

Всезнайко затягнувся димом зі своєї люльки та глибоко зітхнув.

– Життя – це все. Але як жити далі? – запитав він чи то сам себе, чи то свого ледачого рудого кота, згадуючи глибокодумні слова тьоті Моті з Курська. – Як жити, коли з усіх усюд… ну, принаймні з телевізора, розповідають, що завтра світові настане кінець, а ти чітко бачиш, що  жодного кінця світу не буде?

Рудий кіт нічого не відповів, тому відомий галицький антропофізик – професор Григорій Тарасович Всезнайко – дозволив собі заглибитися в прогресивні роздуми про непевність сьогодення. Пандемія коронавірусу та карантин були для дослідника феноменальною нагодою вигадувати ще незнані нікому теорії та ділитися ними з іншими всесвітніми експертами. Професор глибоко замислився, гойдаючись на кріслі, – з люлькою під вусами та ледачим рудим котом на колінах. Так він і заснув глибоким сном праведника. Спав довго і міцно, і наснився йому ясний, чистий, схожий на справжній світ сон… Професор сприйняв його як віщий – видіння того, що настане, коли всі 5 шляхетних етапів виходу із карантину будуть пройдені, й усі ми будемо втаємничені щодо «нової нормальності», у якій надалі муситимемо жити. І, хоча досі більшість експертів віщували радше неминучу кризу, Всезнайко – непоправний оптиміст – побачив нове майбутнє зовсім іншим.

– Мир, солідарність і поміркованість навіки запанують поміж людей. Усі піклуватимуться про душевну рівновагу та гармонію, – написав у своєму сонному трактаті про новий світ Всезнайко. – Внаслідок цього можуть з’явитися певні труднощі з рухом міськими тротуарами, оскільки це чудове місце для тренувань із йоги, – додав він у примітці. – Доведеться маневрувати поміж різнобарвними матами та зосередженими людьми, застиглими у позах лотоса чи слона, але чого не зробиш для суспільної злагоди? Згодом люди відмовлятимуться від автівок, тому пішоходи та велосипедисти вже невдовзі матимуть у своєму розпорядженні усі широкі головні міські артерії.

Взагалі ідея «здоров’я для душі й тіла» визначатиме новітній стиль життя та суспільний простір. Усі міські зелені сквери перетворюватимуться на громадські городи, а замість трави там ростимуть ряди моркви, цибулі та огірочків. Над ними із гучномовців, закріплених у кронах фруктових дерев, лунатиме ритмічна маршова музика, адже музико-біологи вже довели, що рослини краще ростуть під гармонійне звучання духових інструментів. А на спеціально відведених «навчальних майданчиках» сидітимуть завжди усміхнені люди старшого віку та розказуватимуть цікавій до всього молоді, що таке справжнє життя. Унаслідок кризи класичної системи освіти перестануть існувати школи та дитсадки, тому гамірна малеча своїми солов’їними голосочками радуватиме кожну вільну мить своїх спокійних і терпеливих опікунів.

Професор Всезнайко прогнозує, що у світі майбутнього відбудеться грандіозне зростання міграції мешканців міст до сіл, де втомлені довгою самоізоляцією у своїх маленьких квартирах люди врешті-решт зможуть дихати на повні груди, ходити босоніж по луках, заводити вулики з бджолами, розводити курей – для яєць, та гусей – аби милуватися їхніми довгими шиями.  Новоспечені селяни особливо охоче вироблятимуть олію з льону, пластівці з вівса та, за рецептами своїх дідів, – напій-щастя з картоплі. Здається, не треба й говорити, що у реальності, яка ще не настала, ніхто не збирається їсти справжнє м’ясо, попри те, що харчові технології зможуть задовольнити потреби любителів котлеток по-київськи та американських гамбургерів за допомогою повноцінних замінників із сої та тофу. Новими приятелями людей, окрім котів та собак, стануть пацята*, з якими можна безпечно гуляти і не вдягати на них намордників.

Варто згадати, що сільське життя більшої частини суспільства ніяк не заважатиме їм долучатися до високої культури чи подорожувати – все це на початку пандемії вже переселилося у віртуальний простір, де й залишилося назавжди. Зараз кожен мешканець хати під стріхою (як відомо, під стріхою – найздоровіше!) зможе, коли тільки захоче, подивитися вистави віденської опери, відвідати Лувр чи послухати пряму трансляцію концертів Альони Альони або Зенка Мартинюка. Мовні бар’єри зникнуть майже відразу після закінчення пандемії – адже люди, що мали забагато вільного часу, не лише пригадали, що таке логарифми, похідні та інтеграли, а й вивчили в середньому по три іноземні мови.

Звісно, робота також перемістилася до інтернету, оскільки вже під час карантину виявилося, що багато завдань можна виконувати, лежачи у власному ліжку. Утім, відколи «все змінилося», люди не мусять працювати для заробітку, бо як платіжні засоби використовують живих кіз (тут Всезнайко присвячує довгий розділ козячій натурі, який у випадку цієї статті можемо оминути). Звісно, використання кіз рознесло вщент світову фінансову систему, перестали існувати біржі та банки, які, хоч і не були причетні до розвитку пандемії, з етичної точки зору вже віддавна потребували чистки.

Майбутньому не загрожуватимуть ніякі віруси, посухи чи пожежі. У нового ладу є свої захисники, що мають однакову мету незалежно від того, як їх звати – Анджей, Дональд чи Владімір. Кожен із них доглядатиме за мирним світом у своєму «городику», оточеному високим бетонним муром. Піклуватиметься, щоб кожен громадян був зосереджений на температурі свого тіла, стані психіки, інтелектуальному самовдосконаленні, вільному використанні інтернет-розваг та можливості жити у спокійній «хаті скраю».

– Повернення із внутрішньої еміграції буде важким завданням для суспільства, – констатує Всезнайко. – Навряд чи хтось взагалі захоче виходити за межі своєї сфери комфорту, не кажучи вже про державні кордони.

Григорій Тарасович Всезнайко набив нову порцію тютюну до люльки, завершуючи нотувати свої сонні марення. За хвилину подумав, що майбутнє може й не бути таким світлим і мирним, як йому здавалося.

– Не буду зараз цим журитись, – промовив він чи то до себе, чи то до свого ледачого кота. – Подумаю про це завтра. Якщо завтра взагалі буде…

Ледачий кіт не відповів. Зістрибнув лише з професорових колін, подивився промовисто в очі Всезнайка та перевів погляд на свою порожню миску.

*поросята

Фото авторки статті

Поділитися: