Ярослав Присташ ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-10-22
Під час засідання VI З’їзду ОУП кілька делеґатів висловило свої зауваження на адресу “Нашого слова”. Випадає мені відповісти на це в письмовій формі.
Спочатку визначмо, чим є ОУП для “Нашого слова”. Об’єднання – це видавець, який повинен дбати про фінансування, розповсюдження тижневика (що в дійсності робиться руками редакції) та технічне забезпечення редакції. На цьому роль ОУП закінчується.
“Наше слово”, зате, зобов’язане займатися проблематикою життя українців у Польщі, себто всієї української громади, а не лише активністю діячів ОУП. Про форму подачі матеріалів та їхній зміст вирішує редколеґія.
Доречно тут нагадати старе прислів’я: “Не критикують того, хто нічого не робить”. Отже, було б гірше, якби громада взагалі не реаґувала. А якщо існують зауваження, то це означає, що тижневик люди читають і реаґують на його публікації. Це тішить. Однак проблема полягає в чомусь іншому: читачі й активісти ОУП не розуміють функції ЗМІ в сучасному світі. Минули вже часи “органів” єдиної слушної партії. Я не функціонер і не маю наміру ним бути, а ви не апаратчики з центрального комітету. Отож, облиште напучування та вимоги друкувати аґітаційно- ейфорійні матеріали.
Діячі домагаються, щоб описувати їхню важку працю. Що вона важка, я не сумніваюся, але й переважно оплачується як годиться. То ж не тільки задля ідеї виконуються обов’язки, результати яких приносять користь громаді. Це також нормальна форма заробітку. На мою думку, це слушні відносини у структурах ОУП. Таким способом прямуємо до професіоналізації, якої поки що всім нам бракує. Якщо активісти ОУП виконують працю для добра громади, то, мабуть, не для почестей і прославлення в тижневику. Якщо помиляюся і так дійсно є, то таку поставу слід назвати прямо – марнославство. Я розумію, що існує натуральна потреба похвалитися, але не можемо заповнювати шпальт “НС” захопливими пафосними текстами, коли бачимо проблеми. Винятком є діти та молодь, до них можемо і повинні ставитися менш критично. Я також вдячний за всі анонси та інформації про всі події, що стосуються українства. Однак рішення, чи вислати кореспондента для висвітлення події, чи ні, приймаю я, бо такі мої повноваження. Тут не діє автомат типу: повідомили “Наше слово”, значить воно зобов’язане до нас приїхати. Є дуже багато цікавих явищ і осіб, які тихенько роблять свою справу, віддаючи усі свої сили, і не вимагають почестей. Це не мусить бути велика справа, але вони їй віддані повністю. І в першу чергу їх будемо показувати. […]
У мене виникає враження, що кожен намагається тягнути шпальти “Нашого слова” до себе, щоб похвалитися своєю активністю. По перше, рахується не кількість, а якість, по-друге, забудьте про пропаґанду успіху. Такого в тижневику не буде. Це не часи ударників з 50-60-х років ХХ ст. Головними у “Нашому слові” мають бути проблеми і справи громади, а не заходи. Некритичні, схвальні матеріали тільки фальшують образ нашої громади. За кольоровими виступами та декламаціями ховаються проблеми: відсутність нових кадрів та лідерів, вимирання гуртків і разом з тим завмирання активності, надмірний партикуляризм, брак фінансування та професіоналізму, питання українських імміґрантів тощо. Складається враження, що редакція взагалі не потрібна, бо вистачило б порозсилати взірець статті в реґіони, а організатори імпрез у відповідні місця вставлять дату і місце, виконавців, гостей, слова з промови, спонсорів – і звіт буде готовий. Тоді матимете рекламно-аґітаційний бюлетень з прислужливо- схвальними статейками, де перелічуватиметься, хто і який віршик розказав, скільки і яких пісеньок заспівав, або як високо підскочив, витинаючи гопака.
Тільки одне зауваження можу прийняти як конструктивне, а саме – Василя Біля про те, що замало появилося доз’їздівської тематики в “НС”. Ця ситуація яскраво показує роль “НС” і брак свідомості делеґатів про наявність проблем, якщо вони не описані в тижневику. Дискусія на з’їзді була мінімальна, скоріше це були автопрезентації та встановлювання взаємних відносин. Виходить, що це ми, журналісти, маємо тицяти пальцем й усвідомлювати діячів, що все- таки є проблеми, а не тільки позитивістські успіхи. Хотів би запитати ГУ, чи вислала делеґатам хоч би в пунктах теми і пропозиції для обговорення на з’їзді, чи може просто перекидає відповідальність за брак дискусії про стан ОУП на “НС”?
Як головний редактор я виконую функції журналіста, менеджера, спеціаліста з кадрових питань, фінансиста, спеціаліста з маркетинґу, юриста тощо. Цього року в редакції виникли такі проблеми: застаріле технічне обладнання – 10-літні комп’ютери, стара друкарка, яка щотижня псується, несправні диктофони, відсутність вишколів для персоналу, дірявий дах. Якщо чогось вимагаєте від редакції, то забезпечте її насамперед основними знаряддями праці. Фахова допомога також пригодилася б, але у відповідь на прохання про допомогу я чую від спеціаліста і члена ГР таке: “А що я з цього буду мати?”
В історії взаємних відносин “НС” та УСКТ, а потім ОУП, безнастанно виникали якісь проблеми. Це підтверджують попередні редактори. Щоб знайти компроміс, пропоную створити незалежну медіа -раду, складену виключно з фахівців- журналістів. Може це бути у формі клубу, чи більш формальної структури. Нехай вона оцінює своїм експертним оком “Наше слово” та дає поради. Я готовий до ділової дискусії.
“Наше слово” №43, 25 жовтня 2009 року {moscomment}
