Станіслава Вармбранд ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-12-10
(…) З задоволенням відзначаю, що теми, заборонені в часи, які тепер слушно минули, у вільній Польщі стали предметом наукових досліджень, а людям опльованим виконавцями наказів совєтської Москви, повертають гідність та відповідний вимір в історії як же нелегких польсько-українських відносин. Час подивитися на історію ХХ ст. через документи, також і ті, які виходять на яв під час дослідження архівів НКВС і УБ.
Час також задуматися, чи гідність свідомої людини дозволяє на те, щоб цитувати твір “Уніатські хрестоносці вчора й тепер”, виданого в Москві 1988 р., або ще й багатьох попередніх пасквілів, опрацьованих радянськими пропаґандистами з під знаку Луб’янки…
Цьогорічна конференція зібрала не тільки чудових доповідачів, а й слухачів – наукових працівників багатьох навчальних закладів, також істориків з Інституту національної пам’яті. Головна аудиторія Польської академії вміння була повна, а живі дискусії точилися не тільки в залі, а й під час перерв у кулуарах.
На початку засідань був і епізод аж просто неймовірний, як на Краків, місце конференції та її рівень: слово взяв, за допомогою гучномовця, прибулий разом з 20-30-особовою групою підтримки, протестними транспарантами й листівками, кс. Ісакович- Залеський. Шкода тільки, що замість гучномовця не приніс кс. Тадеуш, який займається новітньою історією Католицької церкви (дивись працю “Отці відносно служби безпеки”), солідно підготованого реферату, який міг би бути доповненням дискусії…
Однак усе за справою Господа Бога стає чимсь корисним, навіть епізод на рівні базарної сварки: єпископ Володимир Ющак на закінчення конференції сердечно подякував кс. Ісаковичу-Залеському, адже всі наукові конференції медіа- світ обминає, з огляду на те, що вони мало видовищні. Цим разом, за справою сумно звісного священика і його гучномовця, про конференцію почув увесь світ. І як тут бути недовірком?
PS. Поверталася я з Кракова вечірнім потягом. У подорожі мені товаришував (як він сам представився) робітниккомуніст. Той цікавий співтовариш із купе подивився на матеріали, які я читала, й прокоментував: “Пані, що за історія! Один з братів Шептицьких порядний, був навіть за часів ПНР генералом при Ярузельському, а другий, к…мать, – виродок, священиком став, навіть якимсь єпископом! Вичитав я це на блогу того, ну, Залеського!..”.
“Наше слово” №50, 13 грудня 2009 року
