Ростислав Крамар: «Релігійна поезія – це квінтесенція духа»

Розмовляла Анна Коженьовська-БігунКУЛЬТУРА2012-02-17

{mosimage}

У видавництві отців василіан “Місіонар” побачила світ антологія “Небо насущне. Польська релігійна поезія періоду понтифікату Івана-Павла ІІ”. Укладач цієї збірки і перекладач поезії Ростислав Крамар розповідає про те, як випадкові, а водночас символічні збіги обставин змусили його заглибитися у світ польської релігійної лірики.

Як виникла ідея видання збірки перекладів польської релігійної поезії “Небо насущне”?
-Це довга історія. Невдовзі виповниться десять років відтоді, як я приїхав до Польщі: так дивно склалося, що вже наступного дня після приїзду мене запросили на зустріч польських митців у “Домі літератора” на Краківському передмісті у Варшаві.

Мене попросили прочитати українською мовою власні ліричні мініатюри, бо саме тоді в Тернополі, з якого я приїхав, була видана моя збірка “Скитське сонце”. Я їх прочитав для польських літераторів. Вони щось розуміли, чогось ні, але сказали, що їм подобається ритм, мелодія, настрій. Хтось із них подарував мені томик віршів католицького священика Януша-Станіслава Пасєрба. Це було для мене своєрідне привітання у Варшаві. Тоді я ще не знав, що саме релігійна поезія, зокрема отця Пасєрба, стане моїм близьким серцю заняттям, а образ “неба насущного” з вірша цього священика – назвою антології. Сьогодні я повертаюся в той день і дивуюся: як усе символічно склалося… 2005 р. парох греко-католицької церкви у Варшаві о. Петро Кушка запропонував мені взяти участь в українсько-польському вечорі поезії Кароля Войтили. Я мав читати вголос вірші папи-поляка в перекладах українською мовою. Коли я отримав ці тексти, то побачив, що ніяк не можу перейти через певні місця. Мені складно було це читати. Тоді я знайшов польські ориґінали, порівняв з українським перекладом і дійшов до висновку, що мені їх важко читати, бо є якийсь опір матерії. Я не погоджувався з таким перекладом – і зробив власний варіант, виправив деякі місця так, як вважав за потрібне. Тоді все вдалося, я прочитав вірші Войтили перед варшавською публікою. Це був поштовх, який мене змусив увійти у світ польської релігійної поезії.

І тоді ти вирішив створити таку збірку?..
-Спершу я не думав про якийсь томик, просто хотів краще пізнати цю поезію, а ключем до її розуміння стала постать Кароля Войтили. Я почав читати про нього, його думки про поезію і таким чином відкрив для себе феномен папи-поета. Я спробував подивитися на частину польської релігійної поезії саме крізь призму цієї непересічної особистості й зробив висновок, що можна говорити про певну сторінку історії польської літератури, пов’язану з Іваном-Павлом ІІ. Саме тому друга частина назви антології “Небо насущне” – “Польська релігійна поезія періоду понтифікату Івана-Павла ІІ”. Якщо ми простежимо перебіг понтифікату, то побачимо, що він пов’язаний з надзвичайно важливими подіями в історії Польщі, в історії нашої частини Європи, в історії світу. Коли я вникав у релігійну лірику 80-90-х рр., то зауважив, як у ній відображалися епохальні суспільні зміни. Саме тоді дійшов до висновку, що з цього може виникнути книжка – такий мій суб’єктивний погляд на польську релігійну поезію періоду понтифікату Івана-Павла ІІ.

За яким ключем ти добирав ці вірші?
-До книжки потрапили необов’язково ті тексти, які є в певних канонах, що публікуються в найбільш тиражних збірках. Тут чимало текстів, які просто “промовили до мене”. Спершу я очевидно читав ті тексти, які мені радили й ті, які було видно на полицях польських книгарень. Я, можна б сказати, тестував їх собою. Бачив, наскільки вони мене зворушували і збуджували найглибші почуття, які ми називаємо релігійними. Іноді певні тексти, так би мовити канонічні, до мене не промовляли. Натомість бувало, що потрапляючи на лірику менш відомих авторів, я був вражений її глибиною. Щиро кажучи, я довго сумнівався в тому, чи це добрий шлях. Але потім вирішив, що маю право на суб’єктивний погляд, тож в антології є кілька поезій маловідомих авторів з польських містечок. Мені хотілося показати добру польську релігійну поезію як певний національний феномен, як явище, що існує й розвивається не лише у варшавсько краківських літературних середовищах.

Чи більшість таких текстів перший раз зазвучала українською мовою?
-Здається, що більшість вперше, хоча є і такі тексти, які вже перекладені українською мовою. Можливо, що не всі переклади потрапляли мені на очі. Але були такі ситуації, коли я точно знав, що якийсь текст є перекладений українською мовою – і все-таки зважився зробити свою інтерпретацію. Пригадую, як я взяв у руки переклад поезій Збіґнева Герберта і натрапив на вірш “Молитвослов” (“Brewiarz”), який завжди мене вражав. Це зворушливе прощання смертельно хворого поета з життям, з речами, які оточували його щодня. Ліричний герой дякує Богові за звичайні речі, що лежать на письменницькому столі: “Слава Тобі за те, що дав мені непоказні ґудзики, шпильки, підтяжки, окуляри, патьоки чорнила, завжди гостинно несписані картки паперу, прозорі файлики…”. І саме в цьому фраґменті, де сказано про “файлики” я натрапив у ранішому українському перекладі на слово “сорочки”. Пам’ятаю, коли я читав той переклад, уявляв собі розгардіяш на письменницькому столі, ті речі, які були на ньому накидані – і раптом серед них опинилася сорочка. Я не міг зрозуміти, про що йдеться, взяв ориґінал вірша і побачив, що в ньому мова саме про ті файли, куди вкладається папір, тобто польські “koszulki”. Це для мене був сиґнал, що я маю право зробити свій варіант перекладу. Не кажу, що мої переклади досконалі, але це моя спроба прочитання такої поезії. Для мене важливо, що я намагався показати українському читачеві вірші, які сьогодні не поспішають перекладати. Я також хотів, щоб в Україні побачили ту Польщу, яку ми не знаємо, країну, яка є поза Варшавою, поза Краковом, яка виростає з глибокого християнського коріння.

Хто є читачем таких віршів в Україні? Які були відгуки?
-Було кілька непоганих відгуків у періодиці та на інтернет-порталах. “Небо насущне” було в мережі книгарень “Є”, зараз збірка продається у невеликих приватних книгарнях, а також в книжкових крамницях, які є при церквах. Було б чудово, якби книжка потрапила до людей, які шукають духовної поживи. Думаю, що релігійна поезія – важливий ключ до розуміння народу, своєрідна квінтесенція духа найкращих його представників.

В чому, на твою думку, полягає різниця між польською й українською релігійною поезією?

-І польська, і українська література мають багаті традиції релігійної лірики. У міжвоєнний період у Західній Україні почала формуватися літературна течія, яка позиціонувала себе як католицька. Її аванґардом були саме поети – месіаністи й містики. Їхній девіз – це відважний заклик: “Прагніть великого!”. На жаль, ІІ світова війна перервала такий цікавий процес в українській літературі. Інакше було в Польщі, де навіть за комуністичного режиму видавалася релігійна поезія. Можливо, саме ця перерваність нормального літературного процесу в Україні, спричинила ті різниці між польською та українською релігійною лірикою останніх десятиліть, які впадають у вічі. Маю на увазі і кількість, і якість. Польська релігійна, чи якщо комусь зручніше – метафізична лірика – це десятки прізвищ з так би мовити найвищих полиць національної, ба, більше, визнаної у світі, літератури. Твардовський, Мілош, Заґаєвський, Каменська, Герберт, Бараньчак, Криницький… Перелік можна продовжувати. Важче, мабуть, було б укласти аналогічний список з прізвищ сучасних українських поетів. Але це змінюється. Один з найновіших яскравих прикладів – чудова збірка релігійної лірики київської поетки Богдани Матіяш “Розмови з Богом”.
Сподіваюся, ті, кому книжка потрапить у руки, відчують її наскрізний мотив: “Прагніть великого…”.


Януш -Станіслав Пасєрб
Старенька у музеї

Старенька в галереї
перед самим закриттям
сива втомлена
пенсіонерка мабуть
не мільйонерка
як Сократ у в’язниці
з лірою дзвінкою
зворушлива
може щойно тепер
знайшла час
або часу вже немає
а таки треба
перед мандрівкою тривалою
упевнитися як виглядають
Ісус Матір Божа
ангели небо

Збіґнев Герберт
Молитослов І

Господи,
подяку Тобі складаю за увесь той крам життя, в якому потопаю
від непам’ятних часів без порятунку, смертельно зосереджений на
постійному пошуку другорядного.

Слава Тобі за те, що дав мені непоказні ґудзики, шпильки, підтяжки,
окуляри, патьоки чорнила, завжди гостинно несписані картки
паперу, прозорі файлики, папки, що чекають терпляче.

Господи, подяку Тобі складаю за шприци з голкою товстою й тонкою
немов волосина, бандажі, будь-який пластир, покірний компрес,
дякую за крапельницю, мінеральні солі, катетори, а над усе за
таблетки снодійні з назвами мов римські німфи,

які добрі, бо просять, нагадують, заступають смерть.

“Наше слово” №8, 19 лютого 2012 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*