Богдан Тхір, Ігор Щерба ■ КУЛЬТУРА ■ №43, 2019-10-27
На згадку про літні мандри в Україні
Багато українців з Польщі влітку відвідує землі своїх предків на території Закерзоння, а опісля через Львів мандрує до України. Серед маршрутів особливої уваги заслуговує історична українська земля – Поділля. Так само, як інші регіони України, вона здається дуже романтичною – і не лише через свою історію, краєвиди та природу.
Краєвиди Поділля стали джерелом творчої наснаги для польських письменників-романтиків: Адама Міцкевича, Юліуша Словацького, Ципріана Каміла Норвіда, Зиґмунта Красінського, Юзефа Ігнація Крашевського та інших. З українських письменників цим регіоном надихалися Петро Гулак-Артемовський, Михайло Максимович, Левко Боровиковський, Микола Костомаров, Євген Гребінка і, нарешті, Тарас Шевченко.Ми вирішили й самі переконатися в тому, як Поділля надихало письменників – класиків літератури.
Там, де серед мальовничих рівнин, річок, ярів, пагорбів і невисоких гір регіону сходяться Дністер зі Збручем, де проходить східна межа Галичини, у місці, названому Окопами (Фортецею) святої Трійці, польський романтик Зиґмунт Красінський помістив головні події четвертої частини «Не-Божественної комедії» – драми, написаної в містично-релігійному дусі.
Історичний східний кордон Галичини – унікальний. Навіть сьогодні неважко здогадатися, як складно тут жилося в давні часи. Про це свідчать вцілілі й напівзруйновані споруди оборонного характеру, які збереглися до наших днів; про існування деяких ми можемо натомість лише здогадуватися, розглядаючи околицю.
Бучач
Це містечко – невелике (всього 12,5 тисяч населення), проте багате пам’ятками минулого. Вистачить згадати, що тут розташовані відомі історико-архітектурні об’єкти: церкви, Ратуша, скульптури Йоана Георга Пінзеля, василіянська гімназія (колишній греко-католицький навчальний заклад у Бучачі), руїни замку з 12 століття тощо. Сьогодні бучацький замок, а точніше – його залишки, приваблюють, окрім туристів, молодят, які хочуть зробити собі фото на тлі романтичних руїн.
Всього лише за три кілометри на північ від Бучача, у селі Підзамочок, на лівому березі річки Стрипа маємо черговий замок – фортифікаційну споруду бастіонного характеру з початку XVII століття. На думку дослідників, її будівництво почалося в 1600 році, про що свідчить напис над головною в’їзною брамою замку. Є також припущення, що він міг існувати тут раніше, а 1600 рік пов’язаний лише зі зведенням бастіонного оборонного периметра.
Після першого поділу Польщі у 1772 році й Бучач, і Підзамочок відійшли до Габсбурзької монархії (з 1804 року – до Австрійської імперії). Від того часу замок у Підзамочку залишився без опіки. У XIX столітті на його території працювала паперова фабрика, натомість стіни фортеці руйнувалися.
Обидва згадані замки входили до фортифікаційної системи захисту Поділля від набігів «азіятських хижаків».
Монастирок
Над річкою Серет (дорогою з Товстого на Борщів – зі з’їздом на південь) знаходиться досить популярний сьогодні печерний монастир – тобто комплекс печер, які під час нападів, ймовірно, слугували захистом для населення.
Висічка
Замок (а точніше, його скромні залишки) у селі Висічка Тернопільської області можна побачити здалека, під’їжджаючи до районного центру із заходу, бо збудували його на горі у формі квадрата, укріпивши чотирма шестигранними вежами по кутах. Ця будова з’явилася тут у XVII столітті. Матеріалом для спорудження замку став місцевий пісковик. Перша задокументована згадка про замок у Висічці датується 1672 роком: фортеця описується як одна з тих, що їх захопили турки. У 1675 році під час польсько-турецької війни в замку перебував польський король Ян ІІІ Собєський.
Під час І Світової війни замок не зазнав пошкоджень. З приходом радянської влади у 1939 році солдати пограбували палац. Після ІІ Світової війни радянська влада залишила від нього лише фундамент. Поруч із замком стоїть також дерев’яна церква святого Миколая (1763 рік) та костел святого Кирила, чи радше його руїни (збудований близько 1870 року в стилі ампір).
Сапогів і Кривче
Поділля – це також храми з характерною для регіону архітектурою. Особливо вирізняються дерев’яні святині, яких тут також зведено чимало. Наприклад, у селі Сапотів стоїть дерев’яна церква святого Миколая із дзвіницею.
Околиці містечка Кривче багаті на печери, найвідоміша з яких називається Кришталева та облаштована для відвідин туристів. Однією з особливостей цього місця є постійна температура +11 градусів. Проте околиці містечка також відомі замком, залишки якого збереглися до наших днів. У 1672 році, після підписання Бучацької угоди, турецький султан Магомет IV деякий час перебував там зі своїм почтом, повертаючись додому. Упродовж XVIII століття замок декілька разів міняв власників. Він поступово перебудовувався під палац і втрачав своє військове призначення. Сьогодні замок у Кривчому – це дві придорожні башти, одна вкрита шатровим дахом, друга – без даху. Обидві з’єднані вцілілими й відремонтованими фундаментами однієї зі стін.
Романтичні руїни замку в Кудринцях
Їх можна побачити у селі на високій скелі над Збручем. Побачити й захопитися, а потім дійти пішки – доїхати туди не можна. Фортеця побудована з пісковика у 1615 році. 1648 року козацькі загони під проводом Максима Кривоноса та повсталі селяни вигнали польський гарнізон з Кудринецького замку. У 1672 та 1694 роках замок здобували турки. Кам’яні мури відремонтували, а до східної стіни прибудували житловий будинок.
З висоти замкової гори відкривається чудова панорама на Збруч і Подільську рівнину. Вкриті лісами кручі, мальовничі пагорби, глибокі яри – все це додає неповторної краси фортеці. Має замок і свого привида.
Окопи Святої Трійці, Жванець
Гарний, сповнений вишуканих фраз про битву за окопи святої Трійці поетичний опис Зиґмунта Красінського має дещо спільне з реальним світом – це фортеця, що дійсно існує, а завдяки поету увійшла до польської літератури. Її збудували у місці, де Збруч впадає до Дністра, утворюючи тут високий півострів, що з’єднується із суходолом тільки у західній частині. Місце – немовби вимріяне для побудови оборонних споруд.
Сьогодні Окопи святої Трійці – це невелике село, у якому проживає лише трохи понад 500 людей. Від давньої фортеці залишилися дві бездахі брами – Кам’янецька і Львівська, а також костел Святої Трійці (1693 року).
За часів повстання у 1769 році, названого в польській історії «Барською конфедерацією», бастіон Окопи штурмом відбили у поляків російські війська цариці Катерини ІІ. За австрійських часів тут довгий час була прикордонна митниця.
Лише за 5 км від Окопів розташований Жванець. Це село, колишнє містечко, як писав гетьман Яблоновскі, мало бути пунктом опору, але зрештою ним не стало. Проте і Жванець відіграв призначену йому роль приграничної фортеці. Цю функцію він поступово перестав виконувати 1770 року, коли місто спустошила чума, і разом із другим поділом Польщі, коли цими землями заволоділа Росія. Від фортеці залишилася сьогодні лише одна напівзруйнована башта, встановлена над стрімким берегом річки Жванчик, яка через кількасот метрів впадає у Дністер.
Поділля – це мальовничий регіон із цікавою, місцями буремною історією, сліди якої видно неозброєним оком до сьогодні, бо ж саме вони свідчать про героїчне минуле, коли давні мешканці східної Галичини ставали першою лінією опору на шляху азіатських наїзників, що пробували підкорити Європу. У подільському регіоні видно зміни, хоч і відбуваються вони поволі. Фортеці й замки люди вже не розтягають на будівельні матеріали, а намагаються врятувати те, що залишилося. Лиху роботу виконала минула епоха, коли все «нерадянське» повинно було бути знищене. Проте Україна та Поділля відроджуються, про що свідчать хоч би відремонтовані і зведені нові храми. Тут місцеві громади – на висоті. Гірше ситуація виглядає з дорогами, вказівниками та доступом до туристичної інформації.
На завершення варто сказати усім зацікавленим – відвідуйте українське романтичне Поділля, і не лише влітку!
Фото Богдана Тхіра
