Кася Комар-Мацинська ■ ПОДІЇ ■ №48, 2019-12-01

Під супровід сентиментальних мелодій, в оточенні фотографій із краєвидами Перемишля, Млинів, Явірника-Руського, Хотинця, Поздяча, Кальникова та інших визначних пунктів території над Сяном, 10 листопада в Львівській національній філармонії розпочалися офіційні відзначення 30-ліття від дня заснування Львівського регіонального суспільно-культурного товариства «Надсяння». Організація об’єднує українців, переселених на Львівщину в 1944–1946 роках, та їхніх нащадків з етнічних українських земель Надсяння, які зараз знаходяться на території Республіки Польща.

Фото з city-adm.lviv.ua

Товариство було створене 10 листопада 1989 року, під час громадських зборів, проведених у Пороховій вежі у Львові. Установчі збори відбулися за сприяння Українського фонду культури, а першим і довголітнім головою «Надсяння» став видатний громадський діяч, уродженець села Ляшки Ярославського повіту, Володимир Середа. Організація входить до складу Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння», яке також очолює пан Володимир.

На святкування до Львівської філармонії прибуло чимало багаторічних і заслужених членів організації, представників товариств «Бойківщина», «Любачівщина», «Лемківщина», прихильників їхньої ідеї та запрошених гостей. Концерт розпочався спільною молитвою, гімном України, а також гімном «Надсяння» «Де срібнолентий Сян пливе» у виконанні репрезентаційного хору товариства. Першою слово взяла голова організації і господиня всього свята Соломія Риботицька. У своєму виступі вона подякувала за участь у діяльності товариства його членам, а також попросила згадати хвилиною мовчання тих, хто вже відійшов у вічність.

Саме в Пороховій вежі, в цій твердині, де творилося українське суспільне й патріотичне життя, де створено «Народний рух України за перебудову», 10 листопада відбулися наші установчі збори. Було нас тоді 47 осіб, серед який – представники Українського фонду культури, товариства «Меморіал», Спілки письменників України. За рекомендацією одного з учасників, честь очолити товариство випала мені, – згадує під час своєї промови Володимир Середа. – Ця роль дуже близька моєму єству. Добрий старт зобов’язував нас підтримувати ритм праці. Проте зараз хочу зосередитися на двох моментах діяльності нашого товариства. Наприкінці 1989 року до Львова приїхали представники української громади Перемишля, які поділилися ідеєю відродити традицію ще довоєнних процесій, присвячених вшануванню пам’яті вояків УНР і УГА, похоронених на українському військовому кладовищі в Пикуличах, повністю зруйнованому за часів комуністичного режиму. Коли я туди приїхав, то побачив на власні очі, який вчинено злочин, проте там стояв березовий хрест, а біля нього – банка зі свіжими квітами, хоча на вулиці був січень. Тоді я повірив, що надія на відновлення цієї традиції є. Так почалася підготовка до першого свята в Пикуличах.

– Ця подія також поєднана з іншою, дуже важливою, – продовжує пан Володимир. – На території Надсяння, в Млинах, знаходилося забуте й запущене місце – могила надсянця, видатного галицького композитора, автора нашого українського гімну – отця Михайла Вербицького. У співпраці з українською громадою Перемишля нам вдалося впорядкувати це місце, зробити куту огорожу та організувати спільні урочистості. Разом із надсянцями туди приїхали більш ніж десятьма автобусами представники тодішньої влади: невгамовний В’ячеслав Чорновіл, Микола Горинь, Василь Шпіцар та інші. А ще артисти: хор «Гомін», Віктор Морозов, Ігор Богдан. А ввечері в Народному домі відбулася зустріч з громадою та блискучий виступ Чорновола. Нам треба було поводитися обережно, не піддаватися на провокації. Але ми, завдяки підтримці та відвазі місцевих, зокрема, братів Сидорів, Петра Сцібівовка, змогли довести ці дві справи до кінця й повернули традиції пикулицьких процесій та відвідин могили отця Вербицького в Млинах.

У залі філармонії були присутні також колишні та нинішні діячі української громади Перемишля. Серед них – колишня багаторічна голова Перемиського відділу ОУП, вчителька «Шашкевичівки» –  Марія Туцька.

– Насамперед ми повинні дякувати вам, – наголошувала у своїй промові пані Марія, – за 1 грудня 1991 року, бо без незалежної України ми б самі не були спроможні нічого вдіяти. Тільки дихання сильної батьківщини, незалежно від того, де проживають її діти, дозволяє їм плекати свою ідентичність. Ми від усього серця вдячні вам за постійну культурну, історичну, освітню співпрацю. Якби не ваша підтримка, нині не було б «Шашкевичівки», не було б ремонту нашого Народного дому. Якби не політичне порозуміння депутатів, батьки яких родом із Надсяння, – не було б і нас.

Під час концертної частини виступили українські колективи зі Львова, Городка, Винників, Яворова, с. Сокіл біля Самбора. Велике враження на присутніх справили виступи вокального гурту «Крайка» з Перемишля з капелою Сергія Охрімчука, ансамблю народного танцю «Калина» з Кальникова. Захід супроводжували промови запрошених гостей, серед яких запам’яталися також слова народних депутатів – Софії Федини: «Пам’ять, досвід та віра – це три речі, які гарантують майбутнє» та Олега Синютки: «Ніхто не зробить нашу справу за нас».

Саме завдяки цим організаціям і людям, їхній добрій пам’яті й порозумінню, вже 30 років вдається плекати історію регіону Надсяння та ростити чергові покоління активних українських активістів – як по цей, так і по той бік польсько-українського кордону.

Поділитися:

Схожі статті

«Коли ті замовчать, каміння заговорять». Історія отця Хмільовського

Мирослава Олійник ■ ІСТОРІЯ ■ №25, 2020-06-21 Священник, військовий капелан, радник Митрополичої консисторії Української греко-католицької церкви Микола Хмільовський, 140 річницю народження якого ми відзначатимемо невдовзі,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*