Павло ЛОЗА: Перед фіналом програми ти сказав мені, що хотів би, щоб перемогла музика. Ну і…
–ндрій ОЛІЙНИК: …вдалося! Хоча фінал був насичений добрими колективами: дев’ять гуртів, які виступили крім нас, презентували високий рівень. Тому, думаю, вибрати серед них один було важко.

Чи ми сподівалися перемоги? Мріяли про те, але в основному зосереджувалися на праці. Була потужна конкуренція – і коли я чув на кастинґу інші гурти, то дивувався, чому їх нема ще на музичному ринку. Цей своєрідний конкурс є показником того, що відбувається в музичному просторі.

Відчувається свіжість у вашому виконанні, та ще й додатково має воно в собі вітамін “C”. Музика наших гуртів з Польщі – це переважно фольк або фольк-рок. Думаєш, вона для слухача є застарілим продуктом, якого вже не хочеться споживати?
-Коли говорити загалом про наші колективи у Польщі, то треба зазначити, що вони створюють різні цікаві проекти, – але не всі виходять на ширший простір. Думаю, їхня творчість знаходиться на високому музичному рівні, однак треба більше різноманітності. Я радий, коли народжується щось нове. Дуже цікавим є гурт “Доброто”, який представляє багатство етнічної музики. Його творчість – це унікальне поєднання поліфонії українських пісень, а також мелодій та ритмів, притаманних Балканам і країнам Сходу.

“Хочу, щоб така музика була обов’яз ковою в нашій гарній країні”, – говорив один з членів журі. Тобто, що тепер буде головним, коли ви перемогли?
-Не можна вказати конкретно один жанр, який окреслював би нашу творчість. Бо те, що ми граємо – це не є виключно рок, фанк, джаз, ґрандж чи фольк. Кожен із нас, учасників гурту, – інший, граючи разом, ми творимо цікаву суміш. Щиро кажучи, нічого подібного я ще в Польщі не чув.

А я чув тільки ваші “Літай, пташко”, “Дев’ять”, “Тепло” – тобто твори, які прозвучали впродовж програми. Це все, що маєте?
-Є ще один твір під заголовком “Туркусовий – людина в зеленому коридорі”, ми вже його записали. Тепер мусимо попрацювати над іншими композиціями, щоб з них можна було записати платівку, заповнити концертну програму. Працюємо над репертуаром, над гуртом. Звичайно, нічого через силу,
i без зайвого поспіху. Усе має бути продумане, добре опрацьоване. Це має бути мистецтво. Що тут казати, є трохи роботи, адже цей гурт народився спонтанно…

Тобто вокаліст подзвонив до скрипаля, а пізніше до басиста…
-Ми пробували грати вже дещо раніше, проте не в цьому складі. Були різні ідеї. Був скелет творів, спертий на піано, вокал та бас гітару. Інші інструменталісти мали самостійно підібрати відповідну форму до цього математично гармонійного взірця, додати свої емоції. Пригода з “Мust be the music” почалася тоді, коли Ігор з Адамом пішли на прекастинґ у Вроцлаві, заспівали лемківських пісень. Виявилося, що цим зацікавили комісію. В наступному етапі ми виступали вже в повному складі. Оскільки живемо в різних місцевостях, тому кожен з нас удома створював свою партію. Слова пише вокаліст Ігор, який розробляє також форму пісні. Пізніше сідаємо всі разом й опрацьовуємо кінцеву версію та мотиви, щоб твір став цікавим й “енергетичним” – як ти сказав, “з вітаміном “C””. Однак головне в цьому – незвичайний підхід до музичного слова.

Але, як сказала член журі Еля Запендовська, “маєте все”. Розумію, ви готові, щоб вас транслювали у радіо?
-Сьогодні маємо музикантів, дуже доброго вокаліста, цікавий стиль. Важливе, що кожен з нас вчився або ще вчиться в музичних школах – тобто є фундамент. Ударник вивчає джаз і естрадну музику в Музичній академії в Катовицях, вокаліст виконує різні жанри – від соул, джазу, фанку до поп-музики й фолькy. Він також вчиться на факультеті джазу й естрадної музики Зеленогірського університету. Гітарист – просто геніальний, він грає в різних стилях, деякі мотиви саме він придумав, і це цікаво доповнює пісню й поширює звуковий простір. Басист – завершив музичні школи й має кільканадцять років досвіду в різних формаціях, тому використовуємо його музичну практику, смак. І фактично, коли заграють басист з ударником, то неначебто танк їде – постійно вперед, проте настільки делікатно, щоб нікому кривди не зробити. Я також навчався кільканадцять років у музичній школі. Виконуємо те, що нам підказує серце й смак, – натурально, емоційно, але з розумом. Нашим багатством є індивідуалізм кожного із нас, тож радіємо, коли створена нами музика хоча на коротку мить залишиться в душі слухача.

Ви всі “лем”? “ЛемОн”?
-У нас мішаний польсько-українсько-лемківський склад. Я українець-бойко, вокаліст та гітарист – лемки, a басист та ударник – поляки. Часом жартуємо собі, що ми є етнічним гуртом, а “до комплекту” бракує нам гуцула. “ЛемОн”? Це можна пояснити, як включення лемківського діалекту до сучасної творчості. ЛЕМ – лемківське, ОN – по-англійськи “увімкни”.

“Польща – ваша”, “скоріше чи пізніше увесь світ буде вас знати” – читаю про гурт “ЛемОн” у коментарях на сайті YоuTube. Ви будете творити для українського слухача?
-Це наш пріоритет. Можливо, що виступимо на “Ватрі” в Ждині. Але наш перший серйозний виступ – буде на Фестивалі SopotTop-Trendy на PGE Арена у Ґданську, який відбудеться вже 25 травня. Усіх запрошуємо на концерт.

Українська музика вже раніше появилася в “Мust be the music” – спершу виграв “Еней”, а тепер ви з лемківською музикою знайшли рецепт, щоб перемогти. Який він, як його отримати?
-Автентичність! Не вдавати когось іншого. Не треба стилізувати себе під когось, ким ти не є, бо скоріше чи пізніше це виявиться. Отже, в гурті треба мати музикантів, які будуть робити це щиро. Гурт – це механізм, який повинен працювати ідеально i є внутрішньо залежний від кожної з його частин.