1. Як ви збираєтеся підтримувати національні та етнічні меншини у Польщі?

Цілими століттями етнічна та культурна різноманітність Речі Посполитою була її силою. Уся наша традиція побудована на цій різноманітності – і сьогодні ми мусимо її оберігати. Президент тут відіграє важливу роль: він має пильнувати, аби права меншин поважали, а про їхню культуру дбали.

Цього правила я дотримуюся у Варшаві: у 2018 році моїм виборчим гаслом було «Варшава для всіх». Я хочу, щоб незалежно від походження, віри чи поглядів, мешканці столиці могли почувати себе як удома. Ми багато років підтримуємо у Варшаві неурядові організації меншин, займаємося Багатокультурним центром (пол. Centrum Wielokulturowe), впроваджуємо полегшувальні регуляції для непольськомовних сімей у варшавських школах, повідомлення у місті дублюємо українською та російською мовами.

Я як польський президент стежитиму за тим, чи уряд правильно впроваджує програми з підтримки меншин і чи гарантує дотримання їхніх прав. Це особливо важливо зараз – коли по всьому світу прокидаються демони націоналізму. Адміністрація президента повинна бути місцем, де представники меншин завжди можуть розраховувати на розмову та допомогу, якщо її потребуватимуть.

2. Чи, на вашу думку, варто створювати меншинні культурні інституції? Чи ви би підтримали організації, які багато років намагаються створити осередки, що дали би можливість стабільного розвитку культури та ідентичності, наприклад, завдяки гарантованому бюджету і умовам, у яких уже не буде необхідності будувати діяльність лише на ґрантовій системі?

Я говоритиму про це з представниками меншин. Для мене очевидним є те, що вони мають особливі потреби. Культурні діячі з таких громад не можуть подаватися на ґранти на тих самих конкурсах, за тими самими правилами, що й польські митці, які творять для набагато більшої польської аудиторії. Меншини не можна відштовхувати, вони повинні мати окремі шляхи фінансування, що відображають їхню особливу ситуацію. Проте для детальних рішень потрібне обговорення. Воно могло би відбуватися під егідою Адміністрації президента, за участі зацікавлених сторін та, звичайно, уряду, який відповідає за формування культурної політики держави.

3. Чи національні меншини повинні мати своїх представників у польському парламенті? Чи ви підтримали або ініціювали би зміни у польському виборчому законодавстві, які би створили таку можливість (наприклад, куріальну систему)?

Представники меншин мають своє представництво у польському Сеймі. Я не є прихильником змін у нинішньому виборчому законодавстві, останнім часом воно пережило забагато потрясінь. Сьогодні в пріоритеті має бути гарантія загальних, рівних, прямих та чесних виборів.

4. Чи Сейм РП повинен засудити депортацію українців у рамках акції «Вісла» та визнати її комуністичним злочином? Чи ви підтримали або ініціювали би законодавчі рішення, які би дозволили повернути виселеним українцями їхні землі або, якщо це неможливо, – виплатити компенсації?

Змішування політики та історії – це рецепт для створення неприємностей. Комуністичні злочини, зокрема вчинені щодо української спільноти, відомі та детально задокументовані. Останнім роками і поляки, й українці доклали багато зусиль, аби досягти довготривалого примирення, що спирається на болючий для обох сторін іспит сумління.

Щодо проблеми реприватизації, повернення розграбованого комуністичною владою майна – бо я так розумію це питання – воно виходить поза рамки польсько-українських відносин. Наслідки протиправної діяльності комуністів понад 70-річної давнини стосуються і поляків, й українців. Ми у Варшаві особливо добре знаємо, яка це проблема – постійні юридичні суперечки щодо права власності. Я добиватимуся від уряду та парламентської більшості ухвалення закону про реприватизацію.

5. В останні роки в Польщі було знищено багато українських місць пам’яті. Як, на вашу думку, можна уникнути таких ситуацій у майбутньому?

Знищення слідів пам’яті заслуговує на осуд. Це стосується будь-яких слідів пам’яті: українських у Польщі, польських в Україні. Державні інституції повинні стежити за дотриманням закону та не допускати вандалізму. Повага, діалог і примирення – це єдиний шлях. Ми не змінимо історію, зносячи пам’ятники, так можна лише отруїти сьогодення.

6. Як слід вирішити питання українських нелегальних місць пам’яті в Польщі та польських – в Україні?

Я не впевнений, що правильно розумію це питання. Треба дотримуватися закону. І треба поважати вразливість суспільства. Нелегальні, провокативні дії ніколи не приносять нічого хорошого.

7. Що було би пріоритетом вашої закордонної політики щодо України?
Я вірю, що стабільність та добробут України означають безпеку та добробут Польщі, тому наші українські друзі завжди зможуть розраховувати на мою підтримку. Я би також хотів, аби Польща знову стала речником з українських справ у Європі – як президент я буду цього добиватися.

8. У Польщі працює та навчається дедалі більше українських громадян. Як ви оцінюєте цей процес та польську політику інтеграції цієї спільноти?

За нашими підрахунками, лише у Варшаві проживає спільнота щонайменше ста тисяч українців. Дедалі частіше громадяни України є нашими сусідами чи колегами по роботі. Їхні діти ходять до наших садочків та шкіл. Можливо, вони захочуть осісти у Варшаві та зробити її своїм другим домом – і першим для своїх дітей. Так само може бути в багатьох інших місцях по всій Польщі.

На щастя, сьогодні я не бачу жодної загрози для процесу інтеграції української спільноти у Польщі. Як президент я буду підтримувати цей процес, завжди з повагою до очікувань наших українських друзів та відповідно до чинного законодавства.

9. Чи повинні, на вашу думку, іноземці з-поза ЄС, зокрема громадяни України, отримати в Польщі виборчі права на місцевому рівні?

Польща є членом Європейського Союзу та мусить дотримуватися його системних регуляцій. Як правило, у виборах до органів місцевого самоврядування право голосу мають громадяни інших країн ЄС, що проживають у нас. 

10. Чи вважаєте ви, що злочини, скоєні на ґрунті ненависті, зокрема з огляду на національність, останніми роками у Польщі почастішали та вимагають більшої уваги з боку держави? Чи як президент ви би засуджували публічно такі злочини та використання мови ненависті?

Однозначно так. Викликає тривогу те, як мова ненависті широко поширилася у Польщі. Цьому, на жаль, сприяли громадські медіа. Треба сказати «стоп» хейту на будь-якому ґрунті – національному, етнічному, політичному. Як президент я збираюся активно зайнятися цим питанням.

***

1. W jaki sposób zamierza Pan wspierać mniejszości narodowe i etniczne w Polsce?

Przez całe wieki etniczna i kulturalna różnorodność Rzeczypospolitej była jej siłą. Cała nasza tradycja jest na tej różnorodności zbudowana – i dziś musimy ją chronić. Prezydent ma tutaj ważną rolę do odegrania. Powinien pilnować, że prawa mniejszości są respektowane, a ich kultura -pielęgnowana.

Tą zasadą kieruję się w Warszawie: w 2018 roku moim wyborczym hasłem była “Warszawa dla wszystkich”. Chcę, żeby bez względu na pochodzenie, wiarę czy wyznawane poglądy, mieszkańcy Warszawy mogą się czuć u siebie. W Warszawie od lat wspieramy organizacje pozarządowe zrzeszające przedstawicieli mniejszości, prowadzimy Centrum Wielokulturowe, wprowadzamy ułatwienia dla rodzin niepolskojęzycznych w warszawskich szkołach, przekazujemy informacje miejskie w języku ukraińskim i rosyjskimi.

Jako prezydent Polski będę pilnował, czy rząd właściwie wdraża programy wsparcia dla mniejszości i czy gwarantuje ich prawa. To jest ważne szczególnie teraz, gdy na całym świecie budzą się demony nacjonalizmu. Kancelaria Prezydenta powinna być tym miejscem, w którym przedstawiciele mniejszości zawsze mogą liczyć na rozmowę i pomoc – jeśli pomoc będzie im potrzebna.

2. Czy widzi Pan potrzebę utworzenia mniejszościowych instytucji kultury? Czy wsparłby Pan organizacje mniejszościowe od wielu lat starające się o utworzenie takich instytucji, umożliwiających stabilny rozwój kultury i tożsamości, m.in. dzięki gwarantowanemu budżetowi i braku konieczność opierania działalności wyłącznie na systemie grantowym.

Będę rozmawiał o tym rozmawiał z przedstawicielami mniejszości. Bo jest dla mnie oczywiste, że ich potrzeby są szczególne. Twórcy kultury dla mniejszości nie mogą ubiegać się o granty w tych samych konkursach, na tych samych zasadach, co twórcy polscy, tworzący dla znacznie większej, polskiej publiczności. Mniejszości nie mogą być spychane, powinny mieć odrębne ścieżki finansowania, odzwierciedlające ich szczególną sytuację. Szczegółowe rozwiązania wymagają jednak dyskusji. Ona mogłaby się toczyć pod patronatem Kancelarii Prezydenta, z udziałem zainteresowanych stron i – oczywiście – rządu RP, odpowiedzialnego za kreowanie polityki kulturalnej państwa.   

3. Czy mniejszości narodowe powinny mieć swoich przedstawicieli w polskim parlamencie? Czy wsparłby Pan lub zainicjował umożliwiające to rozwiązania w polskim prawie wyborczym (np. system kurialny).

Przedstawiciele mniejszości są reprezentowani w polskim Sejmie. Nie jestem zwolennikiem zmian w obecnym systemie wyborczym, za dużo wstrząsów przeszedł w ostatnim czasie. Dziś priorytetem musi być zagwarantowanie, że wybory są powszechne, równe, bezpośrednie i uczciwe.

4. Czy Sejm RP powinien potępić deportację Ukraińców w ramach Akcji “Wisła” i uznać ją za zbrodnię komunistyczną? Czy wsparłby Pan lub zainicjował prawne rozwiązania umożliwiające zwrot ziemi deportowanym Ukraińcom lub jeżeli nie jest to możliwe wypłatę kompensacji?

Mieszanie polityki i historii to recepta na kłopoty. Zbrodnie komunistyczne, także te wyrządzone społeczności ukraińskiej, są znane i dobrze udokumentowane. W ostatnich latach zarówno Polacy jak i Ukraińcy włożyli wiele wysiłku w zbudowanie trwałego pojednania, opartego na bolesnym dla obu stron rachunku sumienia.

Jeśli chodzi o problem reprywatyzacji, zwrotu zagrabionego przez komunistyczne władze mienia – bo tak rozumiem to pytanie – to on wykracza poza ramy polsko-ukraińskich relacji. Konsekwencje bezprawnych działań komunistów sprzed ponad 70 lat dotykają tak samo Polaków jak i Ukraińców. My w Warszawie szczególnie dobrze wiemy, jakim problem są ciągnące się roszczenia. One muszą być uregulowane systemowo. Będę domagał się od rządu i większości parlamentarnej uchwalenia ustawy reprywatyzacyjnej.

5. W ostatnich latach w Polsce zniszczono wiele ukraiński upamiętnień. Jakie widzi Pan możliwości uniknięcia podobnych sytuacji w przyszłości?

Niszczenie śladów pamięci zasługuje na potępienie. I to dotyczy wszystkich śladów pamięci: ukraińskich w Polsce, polskich na Ukrainie. Instytucje państwa powinny pilnować przestrzegania prawa i nie dopuszczać do żadnych aktów wandalizmu. Szacunek, dialog i pojednanie to jedyna droga. Historii nie zmienimy burząc pomniki, w ten sposób możemy tylko zatruć teraźniejszość.

6. Jak należy rozwiązać kwestię ukraińskich nielegalnych upamiętnień w Polsce i polskich w Ukrainie?

Nie jestem pewien, czy rozumiem dobrze to pytanie. Prawa trzeba przestrzegać. I trzeba szanować wrażliwość społeczności. Nielegalne, prowokacyjne działania nigdy nie przynoszą nic dobrego.

7. Co byłoby priorytetem Pana polityki zagranicznej wobec Ukrainy?

Wierzę, że stabilność i dobrobyt Ukrainy oznacza bezpieczeństwo i dobrobyt dla Polski, dlatego nasi Ukraińcy przyjaciele zawsze będą mogli liczyć na moje wsparcie. Chciałbym także, aby Polska ponownie stała się rzecznikiem spraw Ukrainy w Europie – jako prezydent będę o to zabiegał.

8. W Polsce pracuje i uczy się coraz większa liczba obywateli Ukrainy. Jak ocenia Pan ten proces i polską politykę integracji tej społeczności?

Szacujemy, że w samej tylko Warszawie żyje co najmniej stutysięczna społeczność ukraińska. Coraz częściej obywatele Ukrainy są naszymi sąsiadami, kolegami i koleżankami z pracy. Ich dzieci chodzą do naszych przedszkoli i szkół. Być może, jeśli taka będzie ich wola, zechcą osiąść w Warszawie i uczynić z niej swój drugi dom – a pierwszy dla ich dzieci. Tak samo może być w wielu innych miejscowościach w całej Polsce.

Szczęśliwie, dziś nie widzę żadnego zagrożenia dla procesu integracji społeczności ukraińskiej w Polsce. Jako prezydent będę ten proces wspierał, zawsze z poszanowaniem oczekiwań naszych ukraińskich przyjaciół, w zgodzie z obowiązującym prawem. 

9. Czy wg. Pana cudzoziemcy spoza UE, w tym obywatele Ukrainy, powinni w Polsce otrzymać prawa wyborcze na poziomie lokalnym.

Polska jest częścią Unii Europejskiej i musi się trzymać jej regulacji systemowych. Co do zasady, w wyborach samorządowych prawo głosu mają mieszkający u nas obywatele innych krajów Unii Europejskiej.

10. Czy uważa Pan, że przestępstwa z nienawiści, m.in. na tle narodowościowym, nasiliły się w Polsce w ostatnich latach i wymagają większej uwagi ze strony administracji państwowej? Czy jako prezydent występowałby Pan z publicznymi potępieniami przejawów takich przestępstw i mowy nienawiści?

Zdecydowanie tak. Mowa nienawiści rozpanoszyła się w Polsce w sposób zatrważający do czego niestety przyczyniają się media publiczne. Hejtowi na każdym tle – narodowościowym, etnicznym czy politycznym – należy powiedzieć w Polsce stop – i jako prezydent mam zamiar aktywnie się w tą sprawę zaangażować. 

Поділитися: