Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №43, 2016-10-23
Будову святині у Члухові супроводжувала хвиля великого ентузіазму. «Ми всі тішилися, що нарешті будемо мати свій храм», – згідно говорили парафіяни греко-католицької парафії у Члухові, яка 8 жовтня відзначала 25-ліття свого існування та 20-ліття побудови церкви.
Цього дня у святковій літургії взяли участь не тільки місцеві парафіяни, а й вихідці із Члухівщини і запрошені гості, які хотіли розділити радість святкування з нинішніми мешканцями Члухова. Урочистість очолив перемисько-варшавський митрополит Євген Попович, який тут народився, та вроцлавсько-ґданський єпископ Володимир Ющак. Гарним завершенням святкувань було освячення нововстановленого іконостасу в оновленому храмі, а все завдяки старанням пароха отця Романа Ференца та парафіян (іконописцем є Мирослав Трохановський з іконописної майстерні в Білянці неподалік Горлиць на Лемківщині).
– Для мене це велике торжество, оскільки 20 років тому, коли ми починали будувати храм, я був радним Міської ради і брав участь у переговорах щодо виділення нашій громаді ділянки під будову церкви. Жартома кажучи, може й зашвидко будували ми цей храм, оскільки одного дня робили цеглу, а вже другого дня її клали під будову святині. Тому нинішньому парохові набагато скоріше прийшлося ремонтувати церкву, ніж ми передбачали. Але все робилося на хвилі великого ентузіазму. Ми тішилися, що нарешті будемо мати свій храм, – говорить проф. Роман Дрозд, колишній ректор Поморської академії, який народився у Дебжні неподалік Члухова.
У Члухівський повіт унаслідок Акції «Вісла» 1947 р. виселено 7 тис. українців. Перші богослужіння на Члухівщині почали правитися 1961 р. у римо-католицькому костелі в Баркові. Ідея побудови церкви у Члухові виринула 1990 р. Тоді греко-католицькі літургії відправлялися в каплиці замку хрестоносців, а вже через рік, 1991 р., храм освячено і вірні вже могли молитися у власному Божому домі.
– 25 років минули, як одна мить. Я горджуся, що брав участь у будові церкви і що дожив нинішньої хвилини. Ентузіастом цього діла був отець Петро Швець-Надворний, перший парох, якому довірилися наші люди і разом побудували цей храм. На жаль, багатьох із тих, хто будував цю святиню, вже з нами нема, а саме вони закладали підвалини нашої парафії. Тому їм належиться подяка, – говорить парафіянин Йосиф Кравецький.
Марія Опар також згадує минулі часи з ностальгією.
– Часом, коли згадуємо з чоловіком або родиною, скільки протягом оцих років ми пройшли, то аж не віриться, що це можливо. Ми починали будувати наш храм символічною «лопатою і бетономішалкою», а тепер освяченням іконостасу відзначаємо 25-ліття існування парафії. Це справді надзвичайна подія. А все завдяки священикам і парафіянам, які або фізично допомагали, або фінансово підтримували його будову, – розповідає М. Опар.
Катерина Почекайло крізь сльози згадує, як разом з іншою парафіянкою товкла каміння, яке згодом було використане під будову церкви: «Зворушення дуже велике. Тільки жаль, що мій чоловік не дочекався цього свята. Дуже тішимося, що маємо церкву на місці. Зійдемося, помолимося, поговоримо про давні часи…».
– У ситуації безнадії, яка склалася після переселення, коли українці не могли плекати своїх традицій, наш народ почав будувати свій ковчег. Кожна родина і кожна хата, у якій підтримувано рідні традиції та звичаї, була своєрідним ковчегом. Пізніше новим ковчегом стали наші парафії. На Помор’ї найбільшим ковчегом був Білий Бір, куди з’їжджались українці з усього Помор’я. Новий ковчег 1961 року побудовано у Баркові. Там засновано греко-католицьку парафію, яка дала життя члухівській парафії. А 1991 року ковчег побудовано і в Члухові. Тут теж засновано парафію і побудовано церкву, – говорив під час проповіді владика В. Ющак, посилаючись на старозавітну розповідь про Ноя та його ковчег.
Ной був тим, хто на заклик Всевишнього дав початок для нового часу, так і українці після виселення не здалися і відбудували своє життя на новому поселенні.
Із члухівської парафії походить аж п’ять священиків, серед яких – нинішній митрополит Євген Попович, а також покійний о. Зенон Дрозд і присутні на святкуванні о. Богдан Огородник, о. Ярослав Роман та о. Павло Почекайло.
– Як я себе почуваю? Як дитина, яка приїжджає до своїх батьків. Адже незалежно від того, де би ця дитина не проживала, то завжди з любов’ю повертається до родинного дому. Тому, коли тільки маю змогу, завжди приїжджаю до Члухова, бо тут я народився, тут зростав і серед цієї громади народжувалося моє священицьке покликання. Я завжди приїжджаю до Члухова, як до себе додому. Тут зустрічаю своїх давніх знайомих, які мене вітають. Ми всі разом творимо одну велику спільноту. Члухівська парафія ніколи для мене не буде місцем, де почуватимуся, як митрополит, оскільки я – один з них, і ним залишуся, – говорить митрополит Попович і продовжує: – Організатори горезвісної Акції «Вісла» хотіли, щоб розпорошені українці втратили свою тотожність та асимілювалися, і все ж, завдяки наполегливій і впертій витривалості наших батьків ми не асимілювалися і змогли вистояти як народ і Церква. Окремі ювілеї, які ми тепер відзначаємо на нових місцях поселення, є ознакою нашої живучості, впертості, витривалості і вірності Богу, Церкві, народові. Кожна людина, де б вона не жила, повинна бути вірна принципам, бо це її душа, яка дозволяє жити. В іншому випадку людина не буде жити, а лише животіти. Тому з перспективи оцих років можемо сказати, що ми зберегли свою душу і що ми живемо як народ разом з Церквою. Сьогодні ми вже вписуємося в місцеве суспільство. Серед нас є такі, що працюють у державних структурах, мають наукові звання, власні фірми, тому ми не повинні мати ніяких комплексів, навпаки, ми повинні бути гордими, що вносимо свій вклад у розвиток польського суспільства.
– У Члухові я пропрацював 15 років і радію, що ми тут є і що ми стали невід’ємною частиною Члухівського повіту і самого міста Члухова. Ми – не заповідник і не музей. Ми тут були, є і тут будемо. Трираменний хрест, який видніє над нашим храмом, а також пам’ятник, присвячений горезвісній Акції «Вісла» показує, що в цьому місті є християни візантійської традиції, – каже парох отець Роман Ференц.
В урочистих святкуваннях взяли участь представники самоврядної влади Члухова, Жечениці та Білого Бору, а також почесний консул України у Щецині Генрик Колодій. Після літургії усіх присутніх запрошено на святковий почастунок під шатром біля церкви. Тут можна було відчути справжню гостинність парафії: суп, вареники, різноманітні закуски, печений кабан, солодка випічка – це тільки вибрані страви. ■
