Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №5, 2020-02-02

Нагонка Кремля на Польщу триває. І все частіше путіністи втягують у неї національні меншини Польщі — не тільки євреїв.

Від грудня йде систематична пропагандистська атака Кремля на Польщу. Дозовані інтерпретації минулого контролюються і не треба бути експертом, щоб зрозуміти їхню мету — у контексті 75-річчя закінчення ІІ Світової війни Москва хоче скоригувати погляд Заходу на тодішні події.

Кремль, як і за часів СРСР, хоче повернути собі образ великого «захисника Європи від фашизму». Така інтерпретація з західної політичної дискусії зникала по мірі того, як до структур ЄС і НАТО приєднувалися країни «нової Європи» — завдяки великим політичним зусиллям Варшави СРСР з визволителя перетворився на одного з винуватців початку найбільшої трагедії ХХ століття.

Від грудня Польща чує з Москви звинувачення в антисемітизмі. У січні з уст речників Кремля лунає також критика польської міжвоєнної політики щодо українців, білорусів та росіян. Факт окупації Галичини, Волині, Полісся і Вільнюського краю совєтами все частіше обґрунтовується «гуманітарними» цілями захисту східних слов’ян та євреїв від «ненависної» міжвоєнної Польщі. Українців у звинуваченнях Кремль почав використовувати 17 січня — у річницю входу Червоної армії до Варшави. З нагоди «75-річчя визволення» російське Міноборони підготувало цілий сайт із документами про «звільнення», підкреслюючи: «документи засвідчують, що підрозділи Армії крайової знищили українців і євреїв, котрізалишилися в місті». Кілька днів згодом в популярному пропагандистському шоу Владіміра Соловйова виступив Євґеній Сатановський, частий гість путінського телебачення та «ручний єврей» Кремля. Він відбілював Сталіна та хвалив його за Катинський злочин, порівнював політику Сталіна зі ставленням офіційної Варшави до тогочасних українців. Згадав і про лемків — котрим польська держава не дозволяє повертатися на рідні землі. Те, що Сатановському ідеться про атаку на Варшаву руками третіх людей, а не про реальну дискусію над проблемою, свідчить хоч би факт, що про лемків він говорив із наголосом на останньому складі — «лемки́», «лемкі́в», — а знану в анекдотах Росії наддніпрянську пісню «Ти ж мене підманула» назвав «лемківською».

Такі атаки з найвищої вежі Кремля показали давно не бачену солідарність польської політики: Сейм вперше за останні рокі проголосував через процедуру акламації за ухвалу, котра засуджувала напади. Водночас у польському суспільстві на солідарності проти російських пропагандистів — неабиякі тріщини. Частина поляків похвалить Кремль — ну каже ж правду про нашу політику проти меншин? Інші заперечать — як можна так безрозсудно гратися в пропагандистський розіграш?

Ще більше питань з’явиться тоді, коли в знущанні Москви над Варшавою з’являється третя сторона — самі національні меншини. На Підляшші напередодні річниці вбивства «Бурим» православних із села Залішани пам’ятник жертвам ремонтує пропутінське товариство «Курськ». На журналістів телеканалу російського Міноборони «Звєзда» звернув увагу кожен, хто був в останні роки на пикулицькій ході в Перемишлі. А хто знає, чи чергове знищення українського пам’ятника в Монастирі — це не частина ширшої атаки Кремля на Польщу? Можливо, не зовсім координованої — атаки Путіна на Варшаву можуть посередньо спонукати до дій певні середовища: мовляв, саме тепер варто кинути ще й цю петарду? Вогнище від неї буде добре, бо сіна підстелила сама Варшава своїми нерозсудливими кроками в історичній політиці і війні «за правду» з сусідами.

Єдність польського суспільства під натиском атак авторитарної сусідки зруйнувала теж сьогоднішнє польське суспільство — як ніколи поділене політикою, а часом і опечене нею. Національні меншини ці опіки пам’ятають — хоч би звинувачення з трибуни Сейму під час дискусії над новою редакцією закону про ІНП чи появу націоналістського депутата Ґжеґожа Брауна на комісії національних меншин 21 січня з мало елегантними претензіями до державних органів та заклики до меншин «асимілюватися». Це якось навіть не по-джентльменськи— скільки депутатів готові від зараз воювати з українцями, німцями чи євреями Польщі; а скільки готові відповісти Кремлю на його закиди проти всього польського суспільства?

Ставки в змаганнях на те, хто ще більше використає національні меншини Польщі, зростають — тим часом ми залишаємося на тому самому місці. Польща як суспільство — попри те, що намагається триматися перед атаками Кремля — здає іспит на єдність гірше. Поляків з року в рік легше розіграти темами, що ділять — навіть якщо це робить авторитарна держава, в котрої зовсім відмінна система цінностей і кагебістська етика. Втручання Кремля матиме досить гіркі наслідки у довгостроковій перспективі — держава все з більшою підозрою дивитиметься на національні меншини, ставлячи питання про їхню лояльність. Ніхто не задумуватиметься, що меншини не винні, що їх розігрує Кремль. Вигадати «п’яту колону» Варшаві буде значно легше, ніж провести критичний аналіз власних дій.

Поділитися: