П’ять експонатів музею в Познані, які говорять українською

Аліна Кувалдіна ■ ПОДІЇ ■ №37, 2020-09-13

Частиною постійної експозиції Етнографічного музею в Познані є виставка «Rzeczy mówią» («Речі говорять»). Тут зібрано сімдесят чотири експонати, котрі прибули до музею з різних країн та регіонів. «Речі говорять багатьма мовами» – переконує надпис у музейній залі. Показуємо вам ті, які вміють говорити українською.

Ярмулка зі Львівщини

Гуцульський келеф

Келеф – це різновид ціпка, який був обов’язковим елементом святкового одягу чоловіків на Гуцульщині і не виступав ніде окрім цього регіону. Це – ознака влади та старшинства, його символіка є знаною до сьогодні. Зараз у Польщі келеф традиційно є символом командирів карпатських бригад та дивізій.

Ціпок, представлений у музеї в Познані, виготовлений на початку минулого століття у селі Річка, що на Івано-Франківщині. Це – витвір рук Марка Мегединюка, українського народного різьбяра. Для створення келефа були використані такі матеріали, як дерево, латунь, скляні намистини. Вважається, що Марко Мегединюк був одним із перших майстрів, які розпочали інкрустувати вироби з металу та дерева бісером.

«Готовий та відполірований виріб ділить Марко Мегединюк на поля, в визначених місцях робить в дереві невеликі заглиблення розміру намистин, після чого бере намистину на змащену смолою шпильку і впускає її в ямку. Коли дістає шпильку, намистину утрамбовує залізним валиком, завдяки чому вона «вскакує» в ямку, у якій смола після того, як затвердіє, тримає її. Це вимагає надзвичайної уваги та терпіння. Мотивами для оздоблення слугують йому візерунки вишиванок, що надзвичайно розкриває красу його виробів, які роблять дуже хороше враження», –  писав у 1902 році дослідник Гуцульщини Володимир Шухевич.

Покутський декоративний кахель

Виготовлено цей кахель було у дев’ятнадцятому столітті, як оздобу для печі. Це – зразок покутської кераміки, витвір рук Олекси Бахматюка із міста Косів Івано-Франківської області, якого вважають основоположником цього стилю. Він створив свою особливу манеру розпису, яку з часом почали наслідувати й інші майстри. Між іншим, особливостями цієї манери стали постаті, що стоять у профіль,  жінки в блузах і довгих спідницях, широко представлений світ флори та фауни.

Цікаво, що на кожній зі своїх печей Олекса Бахматюк, як і інші майстри того часу, зображував святого Миколу, обабіч голови котрого було зображено дві цифри, що означали дату виконання печі. Завдяки цьому дослідники змогли відслідкувати як розвивався стиль майстра.

Голуб-зозулиця, що родом із Тернопільщини

Голуб-зозулиця, що родом із Тернопільщини

Зозулиця – глиняна пташка-свищик, що здавна виконує функції дитячої іграшки або амулета для українців. На Гуцульщині та Буковині функціонувала також як музичний інструмент – існують різні види зозулиць, які можуть видавати звуки від сопрано до басу. Такі свищики наші предки почали створювати ще сім тисяч років тому, в часи існування Трипільської культури.

Ближче до нашого часу виготовлення зозулиць часто було побічною продукцією гончарів. Їх купували, коли здійснювали великі закупи на ярмарках: глиняні пташки були формою гостинця для дітей, який приносили з міста поруч.

Зозулиця, що знаходиться в Етнографічному музеї Познані, була виготовлена у 1934 році в місті Кременець, що на Тернопільщині. Для її створення було використано лише білу глину. Майстер невідомий.

Матір Божа Покрова, написана на Івано-Франківщині

Це східнопокутський образ, що був намальований на склі у дев’ятнадцятому столітті. Батьківщина ікони – село Старі Кути в Івано-Франківській області. Придбали цю картину музейники у 1934 році.

Іконопис на склі став популярним на теренах Покуття, Гуцульщини та Буковини у середині дев’ятнадцятого століття, а вже на початку двадцятого ця традиція, витіснена більш дешевими друкованими репродукціями, перервалася. Образи цього періоду також називали «червоними», адже на них переважала яскрава червона фарба. Що також характерно – такі ікони практично неможливо було знайти в храмах, зазвичай вони прикрашали стіни звичайних сільських хат.

Важким завданням є збереження пам’яток цього іконопису. Крім того, що скло є крихким матеріалом, ікони, що на ньому написані, вкрай важко реставрувати через верстви фарби, які накладені в іншій послідовності, ніж на полотні або папері.

Матір Божа Покрова, написана на Івано-Франківщині

Ярмулка зі Львівщини

Цей чоловічий головний убір, традиційний для євреїв, виготовили у місті Сокаль Львівської області. У 1908 році Йонас Хоровітц передав ярмулку в дар музейникам Познані. За словами колишнього власника, її було виготовлено у 1764 році. Якщо ця цифра вірна, ярмулку можна вважати найстарішим таким головним убором у музеях Польщі.

Призначенням її було накриття голови під час урочистих подій, що проходили у храмі в Сокалі. Для виготовлення ярмулки використали блискучу тканину, полотно, металеву фольгу, блискітки, паєтки, сутаж, золоті та срібні нитки, ручну вишивку та мереживо szpanier arbajt. Наявність цього мережива породжує сумніви щодо року виготовлення головного убору, адже оздоблення szpanier arbajt стало популярним лише у дев’ятнадцятому столітті. На думку деяких дослідників, справа у тому, що воно було нашите пізніше, ніж виготовлений сам убір. У будь-якому випадку, це один з найстарших та найцінніших експонатів музею.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Частина наживо, частина онлайн: як пройшла українська наукова конференція у Перемишлі

Кася Комар-Мацинськак ■ ПОДІЇ ■ №38, 2020-09-20 У Перемишлі в українському Народному домі пройшла ІІ Міжнародна наукова конференція «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*