д-р Григорій КупріяновичІСТОРІЯ№30, 2018-07-29

Промова голови Українського товариства д-ра Григорія Купріяновича у Сагрині на урочистостях за участю Президента України Петра Порошенка, присвячених вшануванню пам’яті українських православних жертв, котрі загинули 10 березня 1944 р. у Сагрині з рук відділів Армії крайової

Вельмидостойний Пане Президенте! Przedstawiciele władz państwowych i samorządowych Rzeczypospolitej Polskiej! Всечесні Отці! Шановна громадо!

Зібралися ми у місці священному для Холмщини – у Сагрині, де віддали своє життя численні сини і дочки українського народу – вірні діти Православної церкви. Важко уявити собі те, що відбулося у цьому місці 74 роки тому – вранці 10 березня 1944 року, коли на цих подвір’ях і полях вбивали синів цієї землі лише тому, що говорили вони українською мовою, за те, що сповідували святу православну віру.

Ця земля довкола Сагриня – це серце Холмщини, реґіону, який так помітно записався в історії українського народу. Не лише тому, що Холм був столицею Галицько-Волинського князівства, містом князя Данила Романовича, усипальницею руських князів та місцем народження першого голови української держави у ХХ столітті – Михайла Грушевського. Холмщина – це реґіон, у якому століттями побутувала і розвивалася українська культура і мова, де жили у минулому сотні тисяч синів і дочок українського народу. Цей реґіон відіграв також важливу роль в історії Українського Православ’я. Вже у ХІІІ столітті була заснована Холмська православна єпархія, одна із найдревніших єпархій Київської православної митрополії. Холм протягом століть був одним із центрів духовного життя українського народу як столиця православної єпархії та місце почитання Холмської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці.

Холмщина – це реґіон, у якому століттями побутувала і розвивалася українська культура і мова, де жили у минулому сотні тисяч синів і дочок українського народу.

Саме тут поруч – неподалік літописного Червеня височіє над Гучною відроджений 10 років тому турковицький Свято-Покровський православний монастир. Саме через тиждень – 15 липня збиратимуться там сини цієї землі у день свята Турковицької ікони Пресвятої Богородиці. У минулому у цей день збиралися там десятки тисяч православних холмщаків. Й досі співають у церковній пісні: «До Туркович спішить народ на Ризи Положення, тут від недугів і турбот шукають всі спасення».

Сьогодні згадуємо події березня 1944 року, у ці воєнні дні, в розпалі польсько-українського протистояння, захисту в Сагрині шукали українські мешканці сусідніх сіл. Саме в ніч з 9 на 10 березня 1944 року, у день особливий в українській національній традиції, атаку на село здійснило об’єднання відділів Армії крайової – військового формування польської підпільної держави під командуванням поручника Зенона Яхимка «Віктора». Атака на Сагринь почалася біля 4 години ранку і продовжувалася до 10 години, коли село було повністю спаленим. Досі не знаємо точної кількості жертв. Цього ж дня формування Армії крайової провели також атаки на інші сусідні українські села: Шиховичі, Ласків, Малиці, Метелин, Турковичі, Прегоріле, Теребин, Теребинець, Верешин та інші. У результаті акції польського підпілля ці села були частково або повністю спаленими, а їхні українські мешканці вбиті.

Stoimy przed pomnikiem upamiętniającym ofiarę życia mieszkańców Sahrynia i okolicznych wsi, którzy zginęli w tragiczny ranek 10 marca 1944 roku. Warto przypomnieć, że przed ponad 74 laty zginęli tu obywatele Rzeczypospolitej – ukraińscy prawosławni mieszkańcy tej ziemi, na której od stuleci żyli ich przodkowie. Zginęli oni z rąk innych obywateli Rzeczypospolitej, dlatego, że mówili w innym niż większość języku oraz byli innego wyznania. Ta zbrodnia przeciwko ludzkości popełniona została przez członków narodu polskiego – partyzantów Armii Krajowej będących żołnierzami Polskiego Państwa Podziemnego.

Свідок тих страшних часів – тодішній архипастир Холмщини і Підляшшя – знаменитий православний ієрарх та визначний український вчений архиєпископ холмський і підляський Іларіон (Огієнко) у своєму посланні у Свято Зішестя Святого Духа 1944 року писав: «Глибоко вірю, що багатьох з-посеред замордованих священнослужителів моєї єпархії будуть приєднані нашою Церквою до лику святих». Так і сталося. Саме 15 років тому, у 2003 році, рішенням Священного собору єпископів Автокефальної православної церкви в Польщі до сонму святих включено свв. Мучеників Холмських і Підляських, які загинули на цій землі у 40-і роки ХХ століття. Як записано в соборній постанові, до Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських зараховано «Тих, імена котрих знаємо та Тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богові…». Таким шляхом Православна церква дала свою оцінку цих жахливих подій.

У цьому місці варто нагадати, що трагедія українського православного населення Холмщини і Підляшшя не почалася в роки Другої світової війни. Вже напередодні війни – у 1938 році на Холмщині та Південному Підляшші було проведено безпрецедентне варварське руйнування православних храмів та полонізаційно-ревіндикаційну акцію, метою якої була полонізація та насильне навернення на католицизм місцевого українського православного населення. Саме відзначаємо 80-і роковини цих драматичних подій, які відбувалися також і на цій землі. Не були вони стихійною, незапланованою акцією радикальних середовищ, не були також результатом рішень окремих місцевих чиновників. Руйнування православних церков, як і вся полонізаційно-ревіндикаційна акція, були елементом послідовної і спланованої на довгі роки політики тодішньої польської держави.

Właśnie w tym roku obchodzimy 80. rocznicę przeprowadzonej w 1938 roku akcji burzenia cerkwi prawosławnych na Chełmszczyźnie i Południowym Podlasiu, gdy na tej ziemi zburzono w czasie pokoju i na mocy decyzji państwa ponad 120 chrześcijańskich świątyń. Świętej pamięci Prezydent Rzeczypospolitej Lech Kaczyński pisał przed 10 laty:

„Dramatyczne wydarzenia roku 1938 na Chełmszczyźnie i Podlasiu, gdzie doszło do burzenia prawosławnych cerkwi, pokazują, że w działaniach władz każdego państwa podstawowe prawa i wartości nie mogą być pomijane czy ignorowane. W 1938 roku nie uszanowano naturalnego azylu, jakim jest każdy Dom Boży. Na terenach mieszanych wyznaniowo i etnicznie zdarzyły się wypadki, które nigdy nie powinny się zdarzyć”.

Руйнування православних церков, як і вся полонізаційно-
ревіндикаційна акція, були елементом послідовної і спланованої на довгі роки політики тодішньої польської держави.

Без розуміння подій 1938-1939 років неможливо зрозуміти польсько-українські стосунки у ХХ столітті, адже польсько-українські конфлікти не почалися в 1943 чи 1944 роках…

Після українських мешканців Сагриня та інших навколишніх сіл не залишилося тут майже нічого, крім їхніх останків, які часто без християнського похорону спочивають не лише на цьому кладовищі, але також на полях, які бачимо довкола. Після українських жертв Холмщини залишилася лише пам’ять…

Коли 10 років тому назад, за ініціативою української держави і старанням Волинської обласної державної адміністрації, споруджено цей меморіал у Сагрині, українська громада сприйняла це з великою надією, хоч була проіґнорована в процесі узгоджень, а форма меморіалу та написи, які там уміщені, не відповідають очікуванням нашої громади. Лише після домагань української громади та Православної церкви виправлено споруджені у Сагрині хрести, надаючи їм форму, згідну з місцевою православною традицією.

Незважаючи на брак офіційного відкриття, цей пам’ятник протягом минулих 10 років став місцем пам’яті про жертви Сагриня. Кілька разів у рік возносимо тут молитву, прибувають тут віддати шану своїм предкам сини Холмської землі – і ті, що живуть на рідній Холмщині, і ті, які є зараз громадянами української держави і згуртовані у Товариствах «Холмщина». У 2014 році – у 70-ті роковини Сагринського злочину – відбулися тут особливі урочистості, очолені Його Високопреосвященством Авелем, православним архиєпископом Люблинським і Холмським. Саме тоді – після семи десятиліть – була тут вознесена заупокійна молитва з елементами чину похорону, котрого жертви Сагриня не мали…

Stoimy przed pomnikiem wzniesionym już 10 lat temu, który nie doczekał się oficjalnego odsłonięcia z udziałem prezydentów Polski i Ukrainy, tak jak to było pierwotnie uzgodnione. Żałujemy, że pamięć ukraińskich prawosławnych ofiar Chełmszczyzny nie została w Sahryniu uczczona w analogiczny sposób jak stało się to w przypadku pamięci polskich ofiar Wołynia w Porycku-Pawliwce, w przypadku pamięci ukraińskich ofiar Ziemi Przemyskiej w Pawłokomie czy w przypadku pamięci polskich ofiar Galicji Wschodniej w Hucie Pieniackiej. Żałujemy, że trzej kolejni prezydenci Rzeczypospolitej nie zechcieli uczcić tutaj pamięci obywateli Rzeczypospolitej wyznania prawosławnego narodowości ukraińskiej, którzy zginęli w Sahryniu. Mieliśmy i ciągle mamy nadzieję, że ich pamięć zostanie jednak uczczona przez Rzeczypospolitą Polską równie godnie jak pamięć obywateli innych narodowości i wyznań, którzy ponieśli śmierć w strasznych latach drugiej wojny światowej. Dla społeczności ukraińskiej Sahryń jest symbolem tragedii Chełmszczyzny w latach 40. XX wieku.

Kończąc, chciałbym zacytować słowa Prezydenta Rzeczypospolitej Polskiej Andrzeja Dudy, które skierował on zupełnie gdzie indziej, ale które niezwykle aktualnie brzmią także tutaj, w Sahryniu:

„Pamięć o dokonanej tutaj rzezi niesie także zobowiązanie, by przyszłość opierać na solidnym fundamencie prawdy, nie zaś na fałszu, zapomnieniu, wyparciu. […] nasze narody potrzebują siebie nawzajem, aby oba nasze państwa były silne i bezpieczne. I dlatego potrzebujemy też pamięci i prawdy […] aby nic podobnego nigdy więcej się nie powtórzyło i aby nasze relacje opierały się na mocnych podstawach i wzajemnym zaufaniu”.

Вельмидостойний Пане Президенте!
Прийміть від української громадськості Холмщини і Підляшшя, від усієї української громади в Польщі, слова вдячності за Вашу присутність у місці священному для українського народу Холмщини і Підляшшя. Це вперше Президент України відвідує Холмську Голгофу – село Сагринь, вперше схиляє голову перед українськими жертвами Холмської землі. Сподіваємось, що це спричиниться до цього, що пам’ять про українські жертви Холмщини 40-х років ХХ століття стане елементом загальноукраїнської національної пам’яті, а українська держава буде послідовно піклуватися про ці священні для всього українського народу місця.

Musimy mieć nadzieję, że trudna przeszłość przestanie być przeszkodą w budowaniu dobrych relacji między narodami polskim i ukraińskim, między Polską i Ukrainą. Oczywiście żadna zbrodnia, która przynosi śmierć niewinnych ofiar, nie może być usprawiedliwiona, niezależnie od tego czy ofiarami są Ukraińcy, Polacy czy osoby innej narodowości. Każdy ma też prawo do pamięci, ponieważ ona buduje naszą tożsamość, ciągłość historyczną.

Сагринь – це символ трагедії українського православного народу Холмщини. Пам’ять про це триває в українській громаді Холмщини, серед синів цієї землі, що мешкають в Україні та по всьому світі. Ми, як українці, як православні, не маємо права забувати, ми зобов’язані до збереження пам’яті. Проте, зберігаючи пам’ять про невинні жертви, які спочивають у цій землі, ми повинні навчитися пробачити, адже це наш християнський обов’язок. Тим, хто 10 березня 1944 р. знайшов у Сагрині смерть, можемо дати від себе лише пам’ять і нашу гарячу заупокійну молитву. Вічная пам’ять!

8 липня 2018 р.

Поділитися:

Схожі статті

Братовбивча мегаломанія. Як на Холмщині творять перемогу в польсько-українській війні 1918 року

Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №47, 2020-11-22 Чотириметровий пам’ятник битві часів польсько-української війни 1918 року має з’явитися в наступному році в Довгобичеві на Грубешівщині....