Про таємний щоденник Симона Петлюри

Олександр Хоменчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №41, 2018-10-14

6 вересня 2018 р. в прокат в Україні вийшов фільм кіностудії ім. О. Довженка «Таємний щоденник Симона Петлюри» (режисер Олесь Янчук). Сценарій до нової стрічки про головного отамана УНР написали Михайло Шаєвич, Олександр Шевченко й Олесь Янчук. Їхній проект переміг на Восьмому конкурсі відбору Держкіно й отримав фінансування з бюджету розміром 23 млн 600 тис. гривень. Загальна вартість стрічки – майже 48 млн. Частину коштів на її виробництво виділив Український конгресовий комітет Америки.

Зйомки починали наприкінці лютого 2017 р. поблизу Києва, в музеї під відкритим небом у селищі Пирогово. Влітку того ж року окремі епізоди фільмували в палаці Потоцьких у Львові. Там відзняли більшість паризьких інтер’єрних сцен. Над частиною фільму роботи велися на базі самої кіностудії.

З перших днів появи на широких екранах України фільм викликав неоднозначну реакцію. З’явилися як прихильники, так і противники. Останні у Запоріжжі залили рекламні афіші червоною фарбою. В окремих містах чиняться інші перепони, аби перешкодити демонстрації стрічки. Словом, п’ята колона заворушилася, як гадюче кубло, потривожене кимось.

«Це людина, яка в 1917 році краще за інших побачила, що без власної національної армії не буде майбутнього, і він створив її, – говорить про Петлюру Володимир Сергійчук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої школи України, головний історичний консультант фільму про Симона Петлюру. – Більше того, він допомагав творити державність і росіянам. Коли в 1917 році Тимчасовий уряд розпорядився розпустити фінський парламент, саме Петлюра як голова Українського генерального комітету заборонив його штурмувати українським частинам Північного фронту й кораблям Балтійського флоту. Саме завдяки його волі фіни змогли розпочати розбудовувати свою державність. Петлюра – це людина, яка думала про всі нації в Україні й поза нею, захищала та сприяла їм, сподівалася, що толерантна політика допоможе розбудувати українську державність». Збереглися документи, які свідчать, що Петлюра рішуче боровся з організаторами єврейських погромів, які тоді виникали в деяких містах. Він особисто прибув до Бердичева й розформував військову частину,
причетну до цих ганебних подій.

Та для радянської ідеологічної машини, яка й досі своїми пересохлими коліщатами скреготить у свідомості багатьох українців, котрі сумують за Радянським Союзом, Симон Петлюра був і, як бачимо, й досі лишається «зрадником», «ватажком буржуазно-націоналістичної контрреволюції», «чорносотенцем», «погромником». Між тим, майже сто років тому (збереглися газетні публікації того часу) його ставили в один ряд із гетьманом-державником Іваном Мазепою, ім’я якого донині піддають анафемі попи в рясах Московського патріархату в Києво-Печерській лаврі. До речі, її гетьман побудував за власний кошт.

Плакальники за комуністичним режимом, на совісті якого мільйони жертв невинних людей, не можуть пробачити українським націоналістам спроби домогтися незалежності України сто років тому й пошуки союзників. Співпраця УНР із Польщею стала для московських правителів злочином, на який не поширюється строк давності.

«Таємний щоденник Симона Петлюри» – це фільм, у якому небагато біографічних подробиць родини Петлюрів. Акцент зроблено на думках, які переживав вимушений емігрант, згадуючи події 1917–1920 рр. «Ти маєш права, якщо маєш достатньо сили. А я не мав такої сили», – це одна з них. Кінострічка для людей, здатних думати. Значна частина
її – судовий процес над убивцею Петлюри. Він перетворюється на судилище й навішування ярликів на провідника
УНР, звісно, не без втручання російських майстрів «плаща, револьвера та отрути». Спецслужби постаралися. Роль убивці Самуїла Шварцбарда, який сімома пострілами розстріляв отамана на одній із вулиць Парижа 25 травня 1926 р., блискуче зіграв актор Олег Треповський. У його виконанні – це найколоритніший персонаж. Талановитий актор, на жаль, раптово пішов із життя… Виконавець головної ролі – актор Одеського театру юного глядача Сергій Флоров. Київська актриса Ірма Вітовська – у ролі дружини головного отамана. Дещо награними, портретними вийшли на екрані постаті Володимира Винниченка й Михайла Грушевського, яких зіграли, відповідно, міністр культури й мистецтв Євген Нищук та актор Богдан Бенюк.

«В українській історії існує лише три історичні постаті, за прізвищами яких і досі називають усіх українців. Саме це підтверджує їхню велич! Українців називали мазепинцями, петлюрівцями й бандерівцями. Цей фільм створений для людей, здатних мислити», – сказав представникам мас-медіа харків’янин Олексій Миргородський після показу в його місті (всеукраїнська газета «Україна молода», № 98 від 11 вересня 2018 р.).

Кінокритики в унісон твердять, що сприйняття будь-якого фільму, який іде до глядача, цілковито залежить від освіченості, обізнаності в царині української історії, а ще більше від ставлення до неї, до історичних травм і до конкретних жертв імперської політики Москви стосовно Києва. Віримо, що сучасний глядач має такі знання та зможе відрізнити полову від зерна. «Таємний щоденник Симона Петлюри» – твір іншого кшталту. Розповідь тут плинна, добре осмислена й уміло розроблена кінематографічно. У творчому доробку 61-річного режисера є й інші резонансні роботи: «Голод-33», знятий за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь», фільм «Владика Андрей» – про митрополита Шептицького. Ця стрічка демонструвалася серед інших шести українських фільмів у рамках 61-го
Каннського кінофестивалю в 2008 р.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Коментарі

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*