Cергій Жадан – один із тих людей, на яких коли дивишся, виникає враження, що він живе 10 життів, а не одне. Поет, прозаїк, музикант, громадський діяч – усі ці амплуа він реалізовує однаково добре. Проте, на мій погляд, Сергій Жадан – ще й унікальне явище в українській сучасній літературі. Чому саме, зараз буде спроба пояснити. Досліджуючи декілька років сучасну українську літературу та її критику, зрозуміла, що там існують певні «табори», на які діляться автори. Наприклад, групи «поборників» постмодернізму і їх «адептів», поділи за вподобаннями, особистісними симпатіями, віком та регіонами. Особи, сконцентровані довкола Спілки українських письменників, конфронтують із особами, що намагаються створити щось нове та альтернативне, провокуюче й епатажне. Молоді автори із недовірою та насмішкою підходять до більш класичних, старших письменників. Багато літературних критиків мають своїх улюбленців, яких завжди хвалять, і так само «козлів відпущення», яких нещадно поливають брудом. Заглиблюючись у всі ці складні механізми сучасної української літератури, виникає враження, що просто добре писати і не бути при цьому улюбленцем якогось одного табору (що означатиме – автоматично стати небажаним для іншого) – просто неможливо. Власне, десь так і є. Проте завжди є винятки з правил. Таким позитивним винятком є якраз письменник Сергій Жадан. Він – це оазис поміж двома пустелями літературних сварок, нейтральна зона між війнами, «піджачкова» погода поміж холодом і спекою. Його поважають як «динозаври» української літератури, так і «свіжі» автори, читають як молодь, так і старше покоління. Його творчість можна прикладати до відкритих ран хаосу української літератури, щоб абсолютно не розчаруватися в останній і якось жити далі.

Не раз я замислювалася, чому саме Жадан є цією золотою серединою нашої літератури? Можливо, тому, що він зі Сходу, але україномовний і таким чином об’єднує нашу завжди поділену кимось країну? Чи, може, тому, що він не вступає у літературні сварки (просто не маючи на це часу, бо робить багато іншого)? Або тому, що його поезія дуже сучасна (що подобається молодим авторам), але водночас зазвичай римована (що заспокоює традиційні душі старшого літературного покоління)? А, може, він настільки добре пише, що це обеззброює всіх, хто любить із причиною та без неї зайвий раз поклацати зубами на інших. Насправді я думаю, що тут усього потрохи. Ще велику роль відіграє, що в універсальності Жадана (поезія, проза, музика) кожному вдається знайти щось собі до вподоби.

Мушу зробити зізнання, ще в далекій юності, коли твори Жадана й Дереша читалися під партою у школі (наприклад, в журналах «Четвер»), мені не подобалася проза Сергія. Забагато в його «Біг Маках», «Депеш Модах» було для мене сірості, нецензурної лексики і якоїсь тягучості, (ніби жуєш жуйку, яку давно хочеш виплюнути, а нема куди). А потім я познайомилась із віршами Жадана і все… Єдина думка, яка виникала у мене під час читання його поезії, – як же ж просто і водночас геніально. З року 2010 я більше не читала прози Жадана – не хотілося, зате вірші заковтувала, як повітря. У 2018-му відбулася певна зміна, я прочитала найновішу прозову книгу Жадана «Інтернат» (рецензію Христини Заник на книгу можна прочитати в НС №4, 29.01.2018). Хоча «втягнулась» у роман тільки з другого підходу, проте саме цей текст врешті спонукав сприйняти Жадана-прозаїка. Попри тяжку тематику (війна на сході України), твір читається легко, сюжет має своєрідну динаміку, герої – «живі». Варто згадати, що «Інтернат» оцінили також у Польщі, де нещодавно книга з’явилася в перекладі Михайла Петрика. 4 квітня у Новому театрі у Варшаві запланована презентація польської версії книги за участю автора.

Нова збірка поезії

Отже, Жадан-прозаїк – полюблений. А що з улюбленим Жаданом-поетом? У 2018-році у видавництві «Меридіан Чероновіц» вийшла нова поетична збірка автора «Антена». Одразу ж треба відмітити оформлення видання. Збірка проілюстрована українським художником із Харкова Гамлетом Зіньковським (він підписує свої роботи просто «Гамлет»). Ілюстрації доречно доповнюють книгу, надають їй яскравого візуального обличчя. Що ж можна сказати про нові вірші Жадана? Книга поділена на 8 розділів, загалом налічує 80 нових поезій, написаних автором протягом останніх двох років. Лише один із розділів має назву: VI «Три роки ми говоримо про війну». Тематика «Антени» наскрізь пронизана якоюсь меланхолією, думками про вічне, про життя та смерть, про дрібні речі на тлі глобальних подій. Така собі новітня поетична метафора «любові під час холери». Вірші об’єднує певна настроєва похмурість. Тут я відчула давно призабутий присмак тієї тягучості, про виникнення якої під час читання ранньої прози Жадана писала вище. Особисто я сприйняла «Антену» як символ чогось, що викривлює дійсність, якщо не працює добре. Зрештою, Україна вже багато років живе в такій викривленій реальності дивної гібридної війни, смертей, до яких звикли, розваг, за які нас мучить совість (бо ж десь там помирають люди). У збірці присутня любовна, філософська лірика, проте вся вона з присмаком поезії «живої», такої, що, хай гарними словами та образами, але описує правду, заховану в головах сучасних людей, а радше українців. Багато віршів з «Антени» читати боляче, сумно, адже несуть вони нерідко атмосферу перманентного екзистенційного розчарування. «Моя любов, як ця осіння смола. Де ти була, любове, коли нас убивали, де ти була? Скільки ти ще проступатимеш крізь отвори у повітрі? Скільки ти ще проростатимеш із випаленого тла? Той, хто створив цей світ, не враховував зла. Ми надто беззахисні, любове, надто нехитрі».

На чому також хотілося б наголосити окремо, це форми віршів. В «Антені» багато верлібрів. Написані вони дуже вміло, якісно та красиво. Проте, особисто для мене, ці поезії не мають тієї геніальної ритміки, «музики», якою володіють римовані тексти Жадана. На мій скромний погляд, якщо автору так добре вдається римована поезія, нехай би і далі її творив. Хоча, звісно, мабуть, кожному автору, хочеться спробувати щось нове.

«Антена» за задумом – частина трилогії, яку утворюють «Життя Марії» і «Тамплієри».

Книгу видали одразу в двох форматах – кольоровий арт-бук та його чорно-біла версія.

Насамкінець хочу сказати, що прочитала «Антену» із задоволенням, проте припускаю, що частіше перечитуватиму все ж попередні збірки Жадана, наприклад ті ж «Тамплієри». Чому? Тому що там більше того Жадана, який близький саме мені. А вам раджу обрати «свого» Жадана й насолоджуватися, адже вибирати справді є з чого.

Дарина Попіль

Поділитися:

Схожі статті

Лавреати Підляської науково-літературної нагороди за 2023 рік

Підляський науковий інститут ■ Cпонсорована стаття ■ №52, 2023-12-31 Метою Підляської науково-літературної нагороди є промоція української мови та культури Підляшшя шляхом вшанування та нагородження...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*