Людмила Лабович ■ ТРАДИЦІЇ ■ №1, 2021-01-03

Ще донедавна важко було уявити святкування Коляди, тобто підляського Святвечора, без снопика жита, котрого звали як і передріздвяну вечерю – колядою. Сьогодні це святковий гість лише у деяких сім’ях у підляських селах.

«Коб на другі руок дождалі» 

У загальноукраїнській традиції звуть його найчастіше дідухом, на Північному Підляшші – це коляда, колєда або діедко. Сніп жита як різдвяна прикраса символізує, перш за все, урожай, добробут і багатство. 

Підляшани сідали до врочистої вечері тільки після того, як господар приніс до хати коляду, привітав усіх зі святом та побажав, «коб на другі руок дождалі». Так було скрізь – коло Більська-Підляського, Гайнівки та Сім’ятичів.

Коляда була чи не в кожній сільській хаті на Підляшші ще наприкінці ХХ століття, коли розповсюдженими були невеличкі сільські господарства з власною коровою, свинкою на святкову ковбасу, курками, а також невеликим шматком поля з посіяним житом, посадженою картоплею тощо. 

Створення коляди було чимось природнім. Господар перед святковою вечерею ішов до клуні, де зв’язував невеличкий пучечок жита. Приносив його до хати, коли на небі з’являлася перша зірка, вітав присутніх та ставив коляду біля святих образів. 

З часом підляські господарі постаріли і перестали сіяти жито. Старші повмирали, а більшість молодих повтікала до міст. Коляда залишилася різдвяним звичаєм лише у деяких сім’ях. 

«Такоє, што не обняті рукамі»

Підготовка коляди в давні часи починалася заздалегідь. Уже влітку, під час жнив господарі думали про майбутній Святвечір, готуючи жито спеціально для того, щоби взимку мати гарну коляду. 

Етнографічна література та розповіді старших людей свідчать, що колись коляда була не символічним пучечком жита, а величезним снопом. На Підляшші його ставили під образами в другій половині ХІХ та на початку ХХ століття.

Ніна Григорук з села Курашева коло Гайнівки росла з дідусем, який народився у 1860 році. У дитинстві вона дуже охоче слухала його розповіді, тому зараз може багато чого розповісти про колишні, давно забуті звичаї: «Діед казав, што його батькі, як вуон бив малий, то ще ставілі велікі снуоп жита. Спеціально, як жалі збуоже, вибіралі буольши колоскі і одкладалі збоку руомненько на купку і стараліся, коб той снопік поставіті в куточкові». 

Готувати жито для коляди було непростим завданням. 

«Коб не била тая солуомка переломана, як серпом жалі, – розповідає почуте в дитинстві Ніна Григорук. – І простих солумок серпом зожнут, кладут оддіельно на купочку, і діед муой казав, што ще тато перегляне, чи у туой колядіе не буде переломаного, бо як буде поломане, то в сім’їе буде «пєрелом судьби». Воно било такоє, як казав діед, што не обняті рукамі. Ґрубенькє било і міело наветь метер висоти».

Такий великий дідух стояв до свята Богоявлення Господнього. У сім’ї Ніни Григорук його ховали в скриню («коб миши не поїелі») та в наступному році знову ставили на Святвечір під іконами.

«Грушка, грушка прочніся, бо Христос народівся»

У ХХ столітті, хоча вже ніхто не вносив до хати великий сніп жита, створення коляди було надалі дуже яскравим традиційним обрядом, який мав свою специфіку в залежності від села.

Наприклад, у Койлах неподалік від Гайнівки робили коляду у вигляді коси. Надія Франковська розповідає про це так: «У нас снопа не вносілі, алє плєлі із збуожа такую якби косу. Косу уплєлі і прибівалі в куткові пуд образамі. Як ґоздік є, то завіешувалі. Довговата вона била».

Така коляда-коса висіла на стіні доволі мало. На Різдво Христове з самого ранку господарі обтинали її нижню частину. Верх, тобто колосся, залишали: «Обриезувалі і ходілі рано обвезуваті деревіну. Як неби неурожайна груша чи яблиня, то ходіш і кажеш: «Грушка, грушка прочніся, бо Христос народівся»».

Коляда була тісно пов’язана з хліборобськими ритуалами та була тим народним звичаєм, який продовжували чоловіки. Однак сіно, яке також  є частиною хліборобської символіки, надалі є атрибутом свят – його без проблем можна купити в крамницях у Польщі та покласти під скатертину. Воно увійшло до масової польської культури, бо є характерним для святкування Різдва поляками. 

Дідух – це українська традиція, що існує також у тих регіонах Польщі, де проживають українці чи – як на Підляшші – україномовні православні, котрі частіше називають себе «білорусами», «руськими», ніж українцями. Може, з часом хтось у цій частині Підляського воєводства вирішить до Різдва масово робити такі невеличкі коляди та їх продавати? Бо хоч нарікаємо на комерціалізацію свят, але все ж приємно було би купити і мати знов у хаті – чи то сільській, чи вже міській – такого невеличкого дідуха-коляду. 

Фото авторки статті

Поділитися: