Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №17, 2020-04-26

У середині квітня польське видання «Gazeta Wyborcza» опублікувала розслідування, що розкривало подробиці збору підписів підтримки під кандидатурою Марека Якуб’яка. Бізнесмен-націоналіст, колишній депутат Сейму мав користуватися для цього послугами… найманих працівників з України. Нарешті, для іммігрантів знайшлося місце для активних дій в польській політиці?

Наприкінці березня Якуб’як оголосив, що зібрав потрібні для реєстрації 140 тис. підписів. Це було досить неочікувано: адже в стані епідеміологічних обмежень кандидати вказували, що підписи дуже важко збирати. Нежданий комплект підписів від людини, на кампанію якої мало хто звернув увагу, викликав підозру ще в березні. За тодішньою версією частини польських медіа, Якуб’якові свідомо «допомогли» зібрати підписи, щоб він був на виборах спарінг-партнером чинного президента Анджея Дуди: на випадок, якби вибори бойкотували інші кандидати. Подібні, театралізовані вибори давно відомі в автократіях типу Росії: коли до самого голосування не допускаються реальні кандидати, тільки диваки, на тлі яких навіть Путін виглядає помірковано.

Журналісти видання «Gazeta Wyborcza», наголошують, що їм вдалося розкрити секрет підписів Якуб’яка. Вони посилаються на свідчення одного з іммігрантів, котрий розповів виданню, що на початку березня з’явилося оголошення російською мовою: «Варшава. Переписування книжок. 40 злотих за годину». Найманих працівників мали шукати серед іноземців, у російськомовних групах Польщі у мережі «Фейсбук». Іммігранти з України, Росії та Білорусі, як твердить інформатор видання, «ставили б менше запитань».

Підготовка підписних листів за кандидата найімовірніше тривала з 10 до 20 березня. Свідки звернули увагу на молодих іммігрантів у варшавській кам’яниці, де – за свідченням інформатора – відбувався перепис. Координатори повідомили іноземцям, що вони заповнюють списки виборців вручну, оскільки їх не можна заповнити в державних установах. Переписувачі займалися лише персональними даними і не заповнювали графи «підпис».

У зв’язку зі збором підписів під кандидатурою Якуб’яка до прокуратури надійшло кілька повідомлень про вчинення злочину, проте навряд чи прокурори зможуть провести будь-яке слідство в ситуації епідемії до травня чи навіть червня. Поки польська преса мізкує, наскільки ця ситуація заплутала і без того непросту модель голосування, якщо воно відбудеться в травні – пропоную подивитися на безпосередніх учасників цієї історії. Іммігрантів.

Якщо хто ще не знав – Якуб’як упродовж свого перебування в Сеймі був послідовним критиком іноземних працівників і України як такої. «Росіяни завжди були для нас небезпечні… а українці ще більше», – заявив він у 2017 році, обговорюючи з Вітольдом Юрашем на телеканалі «Polsat News» відносини Польщі з її східними сусідами. Роком пізніше в ефірі TVP він говорив: «Я вважаю, що ми повинні ставитися до України не як до особливо обдарованої держави (ориг. «państwo specjalnej troski»)». У передвиборчій кампанії він закликав розблокувати торгівлю з Росією, вітав пожвавлення відносин із Білоруссю Лукашенка замість «розповсюдження серед білорусів чужих їм моделей державного устрою [ліберальної демократії – ред.]».

Критикував Якуб’як підтримку польською державою культурної діяльності української меншини в Польщі – закликав до симетрії у відносинах з Україною, і вказував, що Варшава виділила для української меншини «півмільярда злотих»: хоч і не вказував, протягом якого часу (напевно, не одного року).

Та найбільше Якуб’як критикував імміграцію до Польщі, натякаючи, що під час правління «Права і справедливості» число іноземців зростало найшвидше. Щойно увійшовши до парламенту, Якуб’як запропонував усепольський референдум стосовно «прийняття іммігрантів». «Народ повинен повідомити владі, що він взагалі не хоче приймати іммігрантів», – підкреслював Якуб’як, заздалегідь передбачаючи відповідь народу. Кілька років згодом він заявив, що іммігрантів свідомо ввозять до Польщі «великі концерни», а «малі польські фірми не мають проблем із пошуком працівників». «Поляків випихають з Польщі», – підкреслював він. Депутат хвалився тим, що підприємці з його кола намагаються не працевлаштовувати іммігрантів.

Проте радикальні заяви політиків час перевіряв неодноразово. Траплялося, що найтемніше місце – якраз під ліхтарем. Якуб’як може виявитися якраз підтвердженням правила, а не винятком з норми: хоч зараз він категорично заперечує будь-яку свою причетність до справи підробляння підписів руками іммігрантів. Проте правдивість журналістського слідства можна буде легко довести: навіть неспеціалісти знають, що почерки людей, що ходили до школи в Польщі і в Україні – досить відмінні, бо прописних літер ми вчимося з інших шаблонів. «Український» почерк – більше нахилений та округлий, «польський» – прямий та з різкішими кутами. Навіть якщо слідчим не вдасться знайти іммігрантів, котрі могли бути втягнені в справу, графологічна експертиза може стати досить очевидною.

Наступна, цікава річ описаної історії – це те, що виконавців шукали в російськомовних, а не українськомовних групах у фейсбуці. Для контексту: ці групи в Польщі нерідко між собою «воюють» на мовному тлі. Чи організатори свідомо обрали російську мову, розігруючи також цей конфлікт між групами іноземців? Якщо так, то які були причини такого вибору? Якщо ні, то чому оголошення не написали польською – переписувачі, по ідеї, повинні мати компетенції, щоб її зрозуміти?

«НС» не вдалося знайти цього оголошення: якщо воно було, його імовірно видалили – хоча, якщо прокуратура поквапиться звернутися до «Фейсбука», корпорації вдасться знайти його слід.

Якщо інформація підтвердиться – це буде не найкращий відголосок іміджу українських іммігрантів у польському громадському житті. Їх уже намагалися кілька разів використати у внутрішньопольських розіграшах, представляючи як людей, котрими легко «підставити» чи «замести сліди», адже їм «байдуже» до польських справ. Уявлення частини польського суспільства про нібито байдужість іммігрантів до місця проживання не будує до них довіри.

Проте парадокс у тому – що якщо ця історія потенційно може торкнутися самих іммігрантів, то довіру виборців цього політика до нього радше не порушить. Злісні махінації в стані вплинути на його опонентів: проте коли його власні виборці голосують за циніка і махінатора, то вони без двозначності голосують за цинізм і махінації.

І саме в цьому є небезпека імміграції з України в Польщу: не людей, а схем політичного життя України. Їх – як здається – першими в польській політиці освоїли саме ті, хто Україну найголосніше критикує.

Поділитися: