Григорій Сподарик ■ ВИБОРИ ■ №25, 2020-06-21

У зв’язку з президентськими виборами, які відбудуться 28 червня, ми запитали кандидатів, що мають помітну підтримку в суспільстві, про важливі для українців справи. У штабах президента Анджея Дуди та кандидата від націоналістичної партії «Конфедерація» Кшиштофа Босака повідомили, що «відповіді надійдуть, якщо кандидати вирішать відповісти». До того часу, коли цей номер тижневика пішов у друк – не вирішили. Це, звісно, нікого не дискваліфікує, але показує певну уважність до виборців, адже йдеться про те, чи політик має бажання розмовляти і служити всім громадянам. Українці у Польщі – не масовий електорат і не змінять результатів цих виборів радикально. Однак політики повинні пам’ятати, що в країні живуть люди різні, але рівні у правах. Розуміння цього, безсумнівно, проявили кандидати, які вирішили поділитися своїми думками з нашими читачами. Серед них були Роберт Бєдронь, Шимон Головня, Владислав Косіняк-Камиш та Рафал Тшасковський (тут і надалі вони подані в алфавітному порядку).

Ми запитали їх про співпрацю з нацменшинами та пріоритети у відносинах з Україною, попросили оцінити ситуацію українських мігрантів у Польщі та прокоментувати питання засудження акції «Вісла», проблему мови ненависті та знищення українських місць пам’яті. Варто зазначити, що усі кандидати різко засудили будь-який вандалізм, заявили також про тверді наміри боротьби з мовою ненависті. Ще один позитивний момент – усі політики, з якими ми поспілкувалися, цінують присутність громадян України у Польщі і готові працювати над покращенням їхньої ситуації. Водночас жоден із претендентів на пост президента прямо не підтримав надання виборчих прав мігрантам на місцевому рівні. Кандидати не виступають також за ідею створення виборчих курій, які би були реальним шансом на представництво меншин у польському парламенті. З іншого боку, до позитивних моментів слід зарахувати готовність кандидатів сприяти покращенню фінансування нацменшинної культури.

Як ми вже згадували, на ці питання не відповіли Анджей Дуда та Кшиштоф Босак. Позицію останнього досить чітко описує його переконання в тому, що існування незалежної України є корисним, але не має фундаментального значення для Польщі. Нещодавно Кшиштоф Босак виступав також проти спрощень у процесі працевлаштування іноземців у польських медичних закладах. Враховуючи присутність у його політичному колі явно антиукраїнських постатей, як-от Януша Корвіна-Мікке, Ґжеґожа Брауна чи Анджея Запаловського, неозброєним оком видно, що Босак не був би для нашої громади найкращим президентом Польщі.

Нинішній голова держави, безперечно, запам’ятався тим, що 70 роковини акції «Вісла» не вшановувалися під його егідою. Дуда, як і його політичне середовище – партія «Право і Справедливість» – часто узалежнюють відносини Польщі та України від справ, пов’язаних зі складними історичними питаннями. Тож Анджей Дуда і Кшиштоф Босак можуть особливо розраховувати на голоси радикально налаштованих виборців, зорієнтованих виключно на героїзацію минулого, та прихильників твердого курсу польської політики. Можливо, у їхньому випадку політичні розрахунки завершилися на тому, що цей електорат вирішили не дражнити проукраїнськими чи проімігрантськими темами.

Нижче пропонуємо ознайомитися з думками тих кандидатів, які притримуються більш ліберальних критеріїв. Відповіді дещо скорочені, а оригінали польською мовою та повний переклад можна прочитати на сайті «Нашого слова» (Роберт Бєдронь, Шимон Головня, Владислав Косіняк-Камиш, Рафал Тшасковський).

Підтримка нацменшин

Роберт Бєдронь: Сильною стороною Польщі завжди була різноманітність, тож її треба плекати – за допомогою відповідних освітніх програм, ґрантів на культурну діяльність, можливостей обміну традиціями та звичаями. А також – через знищення культурних бар’єрів та упереджень, які, на жаль, останніми роками почали поширюватися.

Шимон Головня: Як я написав у програмі «Новий президент. Бачення та конкретні кроки президентства», основою своєї політики я хочу зробити діалог та суспільну солідарність. Це стосується також діалогу з представниками національних меншин. Я переконаний, що Польща – це велика країна, у якій ми всі помістимося. Ми не мусимо в усьому погоджуватися, але повинні говорити одне з одним, вислуховувати аргументи усіх сторін. Можливо, залишаться питання, які нам не вдасться вирішити одразу, але це не має знеохотити нас до спільної зустрічі. Єдність не означає однорідність – це об’єднане різноманіття. І таке об’єднане різноманіття я хотів би зробити основою мого президентства.

Владислав Косіняк-Камиш: Стаття 35 Конституції гарантує особливі права національних та етнічних меншин, зокрема – щодо збереження їхньої культури, традиції та мови. Виборче законодавство також надає національним меншинам привілеї, зокрема для їхніх кандидатів немає 5-відсоткового виборчого бар’єру. Це – гарна практика. Але я хотів би додати ще одне. Польська історія і традиція нерозривно пов’язані з народами, які разом із поляками проживали на території Речі Посполитої. Ще не так давно – перед ІІ Світовою війною – близько третини наших громадян мали іншу, ніж польська, національність. Унаслідок зміни кордонів та післявоєнних переселень сучасна Польща є однією з найбільш мононаціональних країн Європи. Я виступаю за повне забезпечення законодавчо закріплених прав меншин. Більше того – я вважаю, що постійний діалог з ними, зокрема створення спеціальної посади зі справ меншин в адміністрації президента, стане чинником, що збагатить наше суспільне життя.

Рафал Тшасковський: Цілими століттями етнічна та культурна різноманітність Речі Посполитої була її силою. Уся наша традиція побудована на цій різноманітності – і сьогодні ми мусимо її оберігати. Президент тут відіграє важливу роль: він має пильнувати, аби права меншин поважали, а про їхню культуру дбали. Цього правила я дотримуюся у Варшаві: у 2018 році моїм виборчим гаслом було «Варшава для всіх». Я хочу, щоб незалежно від походження, віри чи поглядів, мешканці столиці могли почувати себе як удома. Я як польський президент стежитиму за тим, чи уряд правильно впроваджує програми з підтримки меншин і чи гарантує дотримання їхніх прав. Це особливо важливо зараз – коли по всьому світу прокидаються демони націоналізму. Адміністрація президента повинна бути місцем, де представники меншин завжди можуть розраховувати на розмову та допомогу, якщо її потребуватимуть.

Створення меншинних культурних інституцій

Роберт Бєдронь: Ключовим у культурній політиці має бути фінансування діяльності, а не лише інституції. Моя мета – уможливити доступ до культурних осередків усім активним неурядовим організаціям, митцям, активістам та освітянам, а також створити завдяки ним осередки, які стимулювали би життя локальних спільнот.

Шимон Головня: Спосіб розподілу бюджетних коштів наразі залишає бажати кращого. Незрозумілим є величезне фінансування одних інституцій за рахунок інших, які фактично приреченні на небуття. Президент повинен взяти слово у цьому питанні, хоч і відомо, що це слово не є вирішальним щодо бюджету. Проте треба мати на увазі, що культурна спадщина національних меншин збагачує культурну спадщину всієї країни та робить її значно цікавішою – що корисно і для тих людей, які не належать до меншинних середовищ.

Рафал Тшасковський: Я говоритиму про це з представниками меншин. Для мене очевидним є те, що вони мають особливі потреби. Культурні діячі з таких громад не можуть подаватися на ґранти на тих самих конкурсах, за тими самими правилами, що й польські митці, які творять для набагато більшої польської аудиторії. Меншини не можна відштовхувати, вони повинні мати окремі шляхи фінансування, що відображають їхню особливу ситуацію. Проте для детальних рішень потрібне обговорення. Воно могло би відбуватися під егідою Адміністрації президента, за участі зацікавлених сторін та, звичайно, уряду, який відповідає за формування культурної політики держави.

Владислав Косіняк-Камиш: Польська культура, особливо народна, нероздільно пов’язана з культурою меншин. Тож, аби підтримувати усе її багатство, необхідно допомагати меншинам у їхньому розвитку, збагаченні культури та мови. Меншинні культурні інституції вже існують. І справді, згідно з Конституцією, вони повинні отримувати від держави стабільну підтримку, і я виступатиму за такі рішення. Звичайно, якщо з’являтимуться нові такі осередки, вони зможуть розраховувати на мою підтримку як президента. Багатство культури меншин – це наш спільний спадок. Я походжу з народного руху, тож мені особливо близькі традиції села, які так широко присутні в культурному житті польських білорусів чи українців.

Виборче законодавство та представництво меншин у Сеймі

Роберт Бєдронь: Можна говорити про те, щоб українська меншина у Польщі та польська в Україні могли брати участь у публічній дискусії. Я думаю, що це гарний початок для польсько-українських переговорів.

Шимон Головня: Нинішній спосіб участі в роботі парламенту у випадку меншин я вважаю правильним. Я відкритий до того, аби вислухати позиції представників цих середовищ та пропозиції рішень у цій справі. Насамперед варто зосередитися на створенні форми постійної комунікації між національними меншинами та владою на всіх рівнях, наприклад, за зразком Спільної комісії уряду та місцевого самоврядування. Також варто подбати про те, аби парламентська комісія національних та етнічних меншин давала членам цих громад більше можливостей представляти свої проблеми для обговорення у парламенті.

Владислав Косіняк-Камиш: Для національних меншин є спрощений шлях до польського парламенту. Вони мають – а саме німецька меншина – своїх представників у Сеймі. Я не думаю, що виборче законодавство необхідно реформувати. Якщо представники меншин добре організуються, вони можуть мати своїх представників у Сеймі або Сенаті. І, звісно, існує шлях співпраці з польськими політичними партіями і входження представників меншин до парламенту за їхніми списками. Я вважаю, що нинішніх рішень достатньо.

Рафал Тшасковський: Представники меншин мають своє представництво у польському Сеймі. Я не є прихильником змін у нинішньому виборчому законодавстві, останнім часом воно пережило забагато потрясінь. Сьогодні в пріоритеті має бути гарантія загальних, рівних, прямих та чесних виборів.

Засудження акції «Вісла», виплата компенсацій та проблема знищення місць пам’яті

Роберт Бєдронь: Я вважаю, що треба створити незалежну команду польських та українських істориків і дипломатів, які роз’яснили би багато суперечливих та складних питань в історії польсько-українських відносин. Така «група зі складних справ» була би чудовою платформою для побудови діалогу у сфері історичної політики.

Шимон Головня: Акцію «Вісла» неодноразово засуджували представники польської влади: Сенат, президенти Александр Кваснєвський та Лех Качинський. Дуже погано, що нинішня влада не засудила акцію також у 2017 році на її 70-ту річницю. Для мене немає проблеми в тому, аби зло назвати злом, а застосування колективної відповідальності та насильства за ознакою національності – це завжди зло. Співпраця польського та українського народів мусить спиратися на правду, яка стосується також негативних моментів у наших відносинах. У 2018 році Верховний суд присудив відшкодування людині, виселеній у рамках акції «Вісла». Думаю, що вирішення таких справ через суд – це найкращий спосіб. Я вважаю, що польська влада повинна рішуче засуджувати будь-які акти вандалізму, особливо щодо поховань. Незалежно від того, чиї це поховання. Нам необхідна емпатична співпраця влади (на державному та місцевому рівнях) і представників національної меншини, а також – освітні заходи. Питання українських нелегальних місць пам’яті в Польщі та польських – в Україні cлід вирішити  за допомогою тісної співпраці експертних комісій, до яких входили би юристи, історики та представники місцевого самоврядування.

Владислав Косіняк-Камиш: Акцію «Вісла» засудив Сенат Республіки Польща першої каденції. А це була особлива палата парламенту, бо вперше після ІІ Світової війни вона була обрана на вільних виборах та репрезентувала позицію громадянського суспільства. Зараз уже не вдасться видати юридичний акт такої ваги. Я натомість як президент не повинен втручатися у рішення Сейму. Акція «Вісла», безперечно, є важкою частиною історичного спадку Польської Народної Республіки. Аби вирішити, чи була вона комуністичним злочином, було створені відповідні інституції, зокрема Інститут національної пам’яті. Його треба реформувати, дослухатися до думки істориків. Можна помітити, як сильно нашкодили польсько-українським відносинам необережні чи поспішні дії у сфері історичної політики. Треба працювати над діалогом істориків, аби пропоновані ними визначення об’єднували, а не розділяли. Завдану шкоду треба компенсовувати, але таким чином, аби не викликати негативних реакцій. Я думаю, про це треба говорити – і такий діалог міг би ініціювати представник президента на вимогу зацікавлених сторін, за участі компетентних міністерств і місцевої влади. 

Питання місць пам’яті є особливо делікатним. Нагадаю, що мотто мого президентства буде «об’єднувати, а не розділяти». Якщо місця пам’яті є нелегальними – слід застосувати всі законодавчо передбачені процедури, аби визначити їхній правовий статус.  Щодо знищених місць пам’яті – основним методом знову має бути діалог. Наші інтерпретації історії різняться, це природно. Я сподіваюся, що ми з моїм українським колегою знайдемо спосіб не розпалювати цих суперечок ще більше.

Рафал Тшасковський: Змішування політики та історії – це рецепт для створення неприємностей. Комуністичні злочини, зокрема вчинені щодо української спільноти, відомі та детально задокументовані. Останніми роками і поляки, й українці доклали багато зусиль, аби досягти довготривалого примирення, що спирається на болючий для обох сторін іспит сумління.

Питання повернення розграбованого комуністичною владою майна виходить поза рамки польсько-українських відносин. Наслідки протиправної діяльності комуністів понад 70-річної давнини стосуються і поляків, й українців. Ми у Варшаві особливо добре знаємо, яка це проблема – постійні юридичні суперечки щодо права власності. Я добиватимуся від уряду та парламентської більшості ухвалення закону про реприватизацію.

Знищення слідів пам’яті заслуговує на осуд. Це стосується будь-яких таких місць: українських у Польщі, польських в Україні. Державні інституції повинні стежити за дотриманням закону та не допускати вандалізму. Повага, діалог і примирення – це єдиний шлях. Ми не змінимо історію, зносячи пам’ятники, так можна лише отруїти сьогодення.

Пріоритети у політиці щодо України

Роберт Бєдронь: Слід робити ставку на продумані та передбачувані відносини. Обидвом державам потрібна спокійна співпраця та спільні проєкти, завдяки яким Україна могла би поглиблювати свої відносини з Європейським Союзом. Безвідповідальна закордонна політика ПіС вже достатньо зіпсувала наші відносини.

Шимон Головня: Гарні відносини з Україною є ключовими для нашої безпеки, вони мають також надзвичайно важливий людський вимір. На мою думку, необхідно створити польсько-український Інститут суспільного та історичного діалогу – спеціальний осередок, який займатиметься зв’язками між нашими суспільствами та вирішенням польсько-українських історичних суперечок. Роз’яснення історії важливе, але воно не може домінувати у наших відносинах. Роль президента в контактах з Україною традиційно є дуже важливою, а здатність влади обох держав до співпраці має підтримувати гарні відносини між народами.

Владислав Косіняк-Камиш: Від часів Пілсудського і Вітоса й аж до сьогодні очевидним пріоритетом польської політики щодо України є зміцнення її незалежності та підтримка руху на Захід. У відомій праці Самуеля Гантінґтона «Зіткнення цивілізацій» тільки дві країни розділені кордоном західної та російської цивілізацій: це Україна та Білорусь. І наші інтереси, й емоції вказують на те, західна орієнтація України вигідна нам усім. Я би хотів, аби Україна була стратегічним партнером Польщі. Не лише на словах, але і в економічній сфері, царині культурного обміну. Я розраховую на аналогічний підхід з боку Києва, бо маю враження, що українська влада не завжди цінує значення нашої дружби.

Рафал Тшасковський: Я вірю, що стабільність та добробут України означають безпеку та добробут Польщі, тому наші українські друзі завжди зможуть розраховувати на мою підтримку. Я би також хотів, аби Польща знову стала речником з українських справ у Європі – як президент я буду цього добиватися.

Українські мігранти у Польщі

Роберт Бєдронь: Я дуже позитивно оцінюю приїзд українських громадян до Польщі, це мало дуже багато гарних наслідків. Сподіваюся, що після епідемії  їхня присутність швидко повернеться до рівня з початку цього року – щойно Польща та Україна справляться з епідемічною кризою.

Шимон Головня: Варто згадати, що останнім часом кількість українських громадян у Польщі зменшилася приблизно на 150-200 тисяч унаслідок пандемії коронавірусу – дуже багато людей через відсутність роботи та доходів були змушені повернутися в Україну. Ми невдовзі відчуємо це, коли у сільському господарстві чи у сфері громадського харчування почне бракувати робочих рук. На жаль, нам, полякам, як господарям, що повинні заохочувати іноземних працівників до інтеграції, ще далеко до ідеалу. У нашій країні немає цілісної міграційної політики. Існують ініціативи місцевої влади, але центральний уряд не робить нічого для підтримки процесу інтеграції іноземців у Польщі. У цьому питанні не допомагають також деякі заяви політиків ПіС на тему міграції.

Владислав Косіняк-Камиш: Громадяни України, що працюють та живуть у Польщі, – це важлива частина нашого суспільства. Президент – на чому я постійно наголошую – повинен об’єднувати, а не розділяти. Я підтримуватиму будь-які дії, що матимуть на меті захист прав працівників з України. Скажу відверто – для польської економіки вони надзвичайно потрібні, а в політику можуть привнести взаємне зрозуміння та близькість. Генрик Сенкевич у фіналі «Вогнем і мечем» написав: «ненависть вросла у серця та отруїла братню кров». Наші противники дуже старалися цю кров отруювати. Сотні тисяч українців, що живуть і працюють у Польщі, мають польських знайомих та друзів, є найкращими ліками від цієї отрути.

Рафал Тшасковський: За нашими підрахунками, лише у Варшаві проживає спільнота щонайменше ста тисяч українців. Дедалі частіше громадяни України є нашими сусідами чи колегами по роботі. Їхні діти ходять до наших садочків та шкіл. Можливо, вони захочуть осісти у Варшаві та зробити її своїм другим домом – і першим для своїх дітей. Так само може бути в багатьох інших місцях по всій Польщі. На щастя, сьогодні я не бачу жодної загрози для процесу інтеграції української спільноти у Польщі. Як президент я буду підтримувати цей процес, завжди з повагою до очікувань наших українських друзів та відповідно до чинного законодавства.

Виборчі права для мігрантів на місцевому рівні

Роберт Бєдронь: Для цього нам потрібний кращий реєстр мешканців. Переписи населення не є достатньо достовірними, згідно з ними важко визначити місце постійного проживання людини. Це – сфера, над якою варто працювати.

Шимон Головня: Концепцію варто розглянути в контексті всіх людей, які виконують законодавчо визначену вимогу реальної приналежності до певної спільноти місцевого самоврядування (ґміни чи повіту), тобто ця ґміна чи повіт є для них реальним центром активної життєвої діяльності.

Владислав Косіняк-Камиш: Це складне питання, яке залежить також від регуляцій Європейського Союзу. Щиро кажучи, найкращим виходом був би вступ України до ЄС – тоді як його громадяни українці автоматично отримали би право голосування на місцевих виборах.

Рафал Тшасковський: Польща є членом Європейського Союзу та мусить дотримуватися його системних регуляцій. Як правило, у виборах до органів місцевого самоврядування право голосу мають громадяни інших країн ЄС, що проживають у нас. 

Мова ненависті та її публічне засудження

Роберт Бєдронь: Кількість злочинів, скоєних на ґрунті ненависті, безсумнівно, збільшилася останніми роками, а реакція уряду є абсолютно недостатньою. Я роками борюся за кращий захист громадян від злочинів на ґрунті ненависті і це залишиться одним з моїх пріоритетів. Тому проявам мови ненависті треба протистояти. Від неї до таких злочинів – дуже короткий шлях. І вона має свої реальні, щоденні жертви. Нам треба розвивати політичну культуру, вільну від цькування, підбурювання та роз’ятрювання ран. Залякування меншинами – це вияв ненависті. Таку риторику треба рішуче засуджувати, а медіа не повинні давати простір для її поширення політикам, які використовують ці методи залякування.

Шимон Головня: З даних ОБСЄ випливає, що у 2016-2017 роках майже кожен п’ятий український громадянин, що проживав у Польщі, стикався з насильством на ґрунті ненависті. Про переважну більшість цих інцидентів не повідомляють відповідним службам. А якщо іноземець вирішує заявити про такий випадок, трапляється, що справу відкривають не за фактом злочину на ґрунті ненависті, а за фактом звичайного хуліганства, і, буває, потім швидко закривають. Нам потрібен документ, який базуватиметься на ґрунтовних джерелах інформації про міграційні тенденції у Польщі, а не на емоціях та ненависті до окремих національних та релігійних груп. Також треба, аби держава поважала права тих іноземців, які втікають від воєн та переслідувань. Окрім цього, влада повинна реагувати на випадки торгівлі людьми чи використання іноземних працівників.

Як президент я збираюся відкрито протистояти будь-яким формам дискримінації у нашій країні. Уповноважений у справах стигматизованих осіб, якого я призначу, буде в режимі реального часу відстежувати регуляції та зустрічатися з людьми, маргіналізованими з огляду на їхній майновий статус, відсутність даху над головою, вік, наявність інвалідності, віру та етнічне походження. Сила спільноти вимірюється ситуацією її найслабших членів і членкинь.

Владислав Косіняк-Камиш: Як президент я, безперечно, засуджуватиму будь-які злочини на ґрунті ненависті. Натомість я не знаю точно – я не перевіряв відповідних даних – чи таких злочинів справді стало більше, чи про них просто частіше і більше говорять у медіа. Так чи інакше, толерувати цього не можна.

Рафал Тшасковський: Я однозначно засуджуватиму такі злочини. Викликає тривогу те, як мова ненависті широко поширилася у Польщі. Цьому, на жаль, сприяли громадські медіа. Треба сказати «стоп» хейту на будь-якому ґрунті – національному, етнічному, політичному. Як президент я збираюся активно зайнятися цим питанням.

Поділитися:

Категорії : Статті, Політика

Схожі статті

Україна на шляху до членства в Європейському Cоюзі! Панові Анджею Дуді, президентові Польщі

Шановний пане Президенте, 23 червня 2022 року увійшло в історію як день, якого Європа остаточно перекреслила постімперську спадщину минулого. Країни – члени Європейського Союзу...

Коментарі

  1. Ви пропустили, що Головня сказав, що першу офіційну поїздку він здійснить до Києва.

  2. Большинство ученых в США, Украине, Канаде или Германии соласны с тем, что радикально идеология ОУН в большой степени опиралась на две составляющие: первая – идея этнически чистой Украины и вторая – движущая мотивационная сила антироссийских, антипольских и антиеврейских убеждений» (Павло-Роберт Магочій, Йоханан Петровський-Штерн. Евреї та Українці. Тисячоліття співіснування. – Ужгород: Видавництво Валерія Падяка. – 2016 – С. 80). «Анализируя идеологическую позицию и военные операции украинских националистов, Тимоти Снайдер отмечает, что “ОУН-Бандера… – националистическая организация, которая стояла во главе этой партизанской армии, давно постановила лишить Украину национальных меньшинств» (Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним. Пер. з англ.. М.Клімчука та П.Грицака – Київ: Грані-Т.2011. – с. 339.) Тарас Курило, который тщательно изучал украинский националистическую прессу, недвусмысленно указывает на грубый антисемитский уклон ОУН, который, по его утверждению, был в сердцевине идеологии этой организации. По его словам, это является «неопровержимым доказательством того, что организованные ОУН милицейские подразделения привлекались к еврейским погромам и расправам еще до того, как нацисты расформировали их в августе 1941 года» (Taras Rurylo. “Tre Jewish Question” in Ukreinian Nationalist Discourse”. In Yohanan Petrovsky-Stern and Antony Polonsky, eds., POLIN, vol. 26, Jews and Ukrainians (2014). p. 234).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*