Так співав собі стари юж Данько Вірха при пастушій ватри на ксєнжим Верху 80 років тому. Співав ани гарді, ани злі. І співав тихо, сам собі, про змарнувану молодіст під час Першой світовой війни. Для нас, молодих пастухів, дідо Данило бив в велькій пошані. Бача, котрому-зме пасли і навертали корови, а він за то палив для нас огниско з сосновой карпини, котре не загасила жадна злива. В зимну карпатску слоту при його огни грили-зме боси ноженята, сушили ютови мішки і зас весело летіли-зме навертати свої і його корови. Але Данько палив оген не лем в зимну слоту. Палив го кождий ден.

Є горячо, ґзятся корови, а він на камінній плитці пече для нас голубінки на підвечірок. Вечером, як напасени корови юж не літали, Данько оповідав нам даяки байки або важнійши події зо свого дост довгого житя. Потим палицьом позгартав недопалки на купку, прекстив їх і аж втовди, співаючи, погнали-зме корови до села.

Мав-єм втовди 10 років і мріяв, же як буду такий старий, як Данько, то так само, як він, буду бачом. Але нич з того не вишло, наш лемківскій світ обернувся догори ногами, а мої дитячи мрії в ничим ся не сповнили. Стародавни бачи одишли в непам’ят, заступили їх старости “Лемківской ватри”. І дахто повіст, же то цілком штоси інше. Але так направду повісти, та то тото саме, лем же змодернізуване. Ци дахто гнески іщи о тим пам’ятат, же 30 років тому бив-єм старостом першой офіцияльной “Лемківской ватри” на біваковим поли в Чарни близко Устя-Руского? Тодішний хронікар записав, же стояло ту 40 шатер, а з вигнаня приїхало ту гідні наших люди. Прекрасно співала в пленери “Лемковина” під дириґентуром маестра Ярослава Трохановского. Николи не забуду чудовий спів солістів: Марія Трохановска-Стеранка заспівала “Тиха вода, тиха вода, тече по Бескиді…” – то здавалося мі, же слухам Соломію Крушельницку в Карпатским театрі. Другом таком сольовом звіздом “Лемковини” бив знаний вшитким лемкам поет Петро Трохановский. Як заспівав лем собі знаним баритоном, то юж дочиста-єм сп’янів, якби-м випив кварту білцаревской сливовиці. “Я сой бача старий – ци дожию яри…”, легкий вітрик гнав його прекрасний спів по Верхах і пропадав там деси за конечнянским хирбетом. Скрив-єм ся од люди в смерекову гущавину і плакав, плакав. Чого? А зато, же Акция “Вісла”, хоц нас дочиста ограбила, але вкрасти нам душу не дала ради. Жиєме і будеме жити, покля буде горіла “Лемківска ватра”.
Незадовго по тій першій нашій “Ватрі” поїхав-єм на довгих 21 років до Америки, але душом цілий час бив-єм зо своїм народом, розтраченим по цілій Польщи. Кождий тижден читав-єм “Наше слово” і знав добри і недобри новини свого народу. Тішився, як в ватряний час світило сонце, смутив, як ватряне під парасолями місили болото на ватряним поли. В Америці бив-єм трираз старостом “Лемківской ватри” в Елленвіл (СУМ) в Какстильских горах. Два рази в Коговз (Н.Й.) і раз в Канаді. Познав-єм ту наших лемківских патрійотів, таких, як Адам Баюс, Андрій Ротко, Максим Маслей і дуже інших свідомих лемків. А потим незадовго вернув-єм до Польщи, до села мого вигнаня. Вернув-єс? – дивуєся сусід поляк. Так, вернув, бо мав-єм до чого і кого вернути. Але найбарже вернув-єм про то, же-м ся барз постарів, а добрі знам, же чекат ня іщи єдна остатня подорож, а одталь юж так близко до Раю, з котрого пред роками так по-хамски ня вигнано. І зас, якби з бича стрілив, пролетіло 7 років.
Щиросердечно дякую Організаційному ватряному комітетови за запрошиня на тогорічну “Ватру” в Ждини. Напевно прийду, дороги приятелі, але лем душом. През поломін родинной “Ватри”, котру плянує моя родина на суботу 21 липня, буду видів тисячи люди святочно убраних, а, може, познам своїх внуків, котри, як знам, мают там бити. А, може, як Бог позволит, заспівам потихи сам собі Данькову співанку: “Зашуміли гори, зашуміли ліси…”