Дарина Полпіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №46, 2019-11-17

24-27 жовтня у Варшаві відбувся 4-й кінофестиваль «UKRAЇNA»!Покази фільмів проходили в Kino Iluzjon. Зокрема були представлені такі очікувані кінострічки як «Громадянин Джонс» відомої режисерки Агнєшки Голанд, «Заборонений» Романа Бровка та «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко. У рамках фестивалю також відбулися зустрічі з усіма цими режисерами.

«Гуцулка Ксеня» презентувалась останнього фестивального дня. Без перебільшення, на фільм завітала повна зала глядачів. Цього року зацікавлення фестивалем українських фільмів набагато потужніше, квитки на більшість стрічок були викуплені онлайн задовго до старту фестивалю.

Серед інших презентованих стрічок – мюзикл «Гуцулка Ксеня», знятий за мотивами однойменної оперети композитора Ярослава Барнича, вирізняється атмосферою. Перед нами на екрані повстають неймовірної краси гори Карпати у 1939 році. Перипетії сюжету закручуються довкола приватного готелю у Ворохті, його працівників та гостей з Америки, які ще не забули своє істинне гуцульське коріння і хочуть оженити молодого хлопця Яро із справжньою українкою. Мотиви цього бажання нам розкриваються майже одразу – хлопцеві перепаде величезний спадок (мільйон долярів), якщо він виконає останню волю покійного батька і візьме собі в дружини щиру українку. Яро від цієї ідеї спочатку зовсім не в захваті, якось і не дуже почуває себе українцем, але все змінюється, коли він зустрічає чарівну дівчину Ксеню. Тут варто сказати, що блідошкіра, світлоока, тендітна Ксеня справді набагато більше подібна на ельфиню Толкіна, ніж на карпатську мавку (як вона про себе говорить при зустрічі), тож вона зовсім не асоціюється з кароокою і чорнобровою гуцулкою. Але не будемо мислити стереотипно, адже, можливо, саме таких кліше щодо зовнішності творці фільму і хотіли уникнути.

Лінія закоханості поміж Яро та Ксенею не розкрита. Ні з того ні з сього виявляється, що герої нестримно закохані одне в одного і вже готові до весілля. Розквіт цих теплих почуттів нам чомусь вирішили не показувати. Зате паралельно маємо: і вуйка Яро – Майка, що прибріхує молодим дівчатам про золоті гори в Америці, і екзальтованого професора, що ганяється за рідкісним видом метеликів, які складають яйця на хвостах гуцульських овець, і класичну злу тітку, що ніби хоче усім нашкодити, але, якщо чесно, у неї це якось взагалі не виходить, і її роль у цій всій катавасії доволі незрозуміла. Є також безглузда, але весела сюжетна лінія з її донькою Марі, якій спадок мав би дістатись, якщо б Яро до потрібного терміну не оженився. Марі цими родинними фінансовими складнощами не цікавиться – з першого моменту приїзду у загадкові Карпати вона захоплена ще більш загадковішим гуцулом і своїми з ним пригодами. До речі, Катерина Молчанова – акторка, що виконує роль Марі, грає чи не найкраще зі всіх у фільмі. У той же час, треба визнати, що виконавиці головної ролі, Варварі Лущик, чогось відверто не вистачає задля того, щоб постать Ксені виглядала цікавою і переконливою.

Найсильніша сторона фільму – це саундтрек, який написав та виконав прекрасний український жіночий гурт «Dakh Daughters». Хоча, якщо говорити про міні-сценки, де співають і танцюють саме герої, то цим музичним мініатюрам дещо бракувало природності, динаміки та вміння. Подекуди їх було забагато і не завжди вони виглядали доречними.

Безперечним плюсом фільму буде те, наскільки красиво показані Карпати, картинка справді знята гарно і якісно. Досить багатими у стрічці виглядають і самі костюми.

Недоліком «Гуцулки Ксені» є її надмірна хаотичність та певна кострубатість. З героями губиться зв’язок через надмірну динаміку подій, музичних сцен, різних історій персонажів. Їхніми долями не переймаєшся, навіть не встигаєш вникнути в суть справи.

Після показу фільму режисерка зазначила, що у фільмі багато іронії, це фільм-гра, таке собі хуліганство, стилізоване під американський мюзикл. Можливо, і справді так, і не варто всі ці перипетії аналізувати дуже глибоко. Але, на мою думку, іронія – це не тотожність уривчастості та недовершеності, а «Гуцулка Ксеня» трохи є така, як надто солодкий торт, перенасичений різними кремами, що не дуже добре поєднуються. Кіно має незрозумілу форму: чи то сумну, чи то веселу, а може, таки гротескну?

До всього вищеописаного маємо у стрічці лінію містично-символічну, а наприкінці фільму – ще й прив’язку цього символізму до окупації Західної України більшовиками, яка має відбутись через кілька тижнів після представлених нам подій. Можливо, режисерка таким чином хотіла провести паралель з теперішніми подіями в Україні, аби показати, що і колись люди любились, женились, веселились, а війна завжди чигала десь поруч. Загалом виникає враження, що у фільм хотіли вкласти набагато більше, ніж це було потрібно, тож в підсумку відчуття залишаються дещо розмитими.

Чи дали собі українські кіномитці раду із жанром мюзикл? Думаю, що так. Чи гідно використали кошторис фільму, що становив 47,8 млн гривень? Теж радше так. Адже візуально кіно справді досить репрезентативне та красиве. У Голлівуді таких фільмів, як «Гуцулка Ксеня», безліч. Вони не є поганими і не є геніальними. Це тип стрічки, яку дивишся, щоб відпочити і трохи посміятись. Якщо таких фільмів в Україні ставатиме більше, ми зможемо обирати, що подивитися сьогодні, не лише з закордонного продукту, а й зі свого.

***

«Гуцулка Ксеня» – український фільм-мюзикл, режисерка і сценаристка: Олена Дем’яненко, у головних ролях: Варвара Лущик, Макс Лозинський. Прем’єра в  Украні: 7 березня 2019.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*