Петро Андрусечко УКРАЇНА№9, 2016-02-28

Через рік після підписання «Мінська-2» на фронті лунають постріли і досі гинуть люди. На думку експертів, зберігається загроза відновлення інтенсивних бойових дій.

Відведення українських танків з фронту в Луганській області, 5.10.2015 р. Фото автора статті
Відведення українських танків з фронту в Луганській області, 5.10.2015 р. Фото автора статті

Оце 12 лютого минув рік з моменту підписання порозумінь, які мають на меті сприяти деескалації конфлікту на сході країни, так званого «Мінська-2». Перший пункт документа закликав до негайного припинення вогню, починаючи від 15 лютого. Бойовики і російські військові, які їх підтримували, мали два дні на завоювання Дебальцевого.
Наприкінці січня 2015 р. сепаратисти намагалися взяти українські підрозділи у так званий дебальцевський котел. Оскільки до 15 лютого Дебальцеве не взяли, то, хоч і підписано договір, все одно тривали бої з застосуванням усіх видів зброї.
Битва за Дебальцеве була останньою донині широкомасштабною військовою операцією. Пізніше тривали бої за Широкине поблизу Маріуполя. Після кількох місяців боїв цей приморський курорт перетворився на руїни.
Незважаючи на підписання мінських домовленостей, протягом наступних місяців бої тривали на всій лінії фронту, переважно позиційні. Черговий перелом мав місце 1 вересня, коли увійшло в життя чергове порозуміння щодо припинення вогню. На фронті стало тихіше, навіть були дні цілковитої тиші. Кількість жертв з української сторони, порівнюючи з попередніми місяцями, зменшилася.
Обмеження пострілів у вересні торік уможливило перехід до реалізації чергового пункту мінських домовленостей – відведення важкого озброєння калібром більше як 100 мм. Спочатку вивели танки, пізніше артилерію.
Утім, відведення танків та іншої важкої зброї – до певної міри ілюзія. Достатньо години, щоб танки повернути на фронт.
Варто відмітити, що після відведення важкого озброєння, ситуація дещо заспокоїлася, але це не означає, що вдалося ввести режим цілковитої тиші. Проте структура обстрілів змінилася. Наприклад, у січні 2015 р. недалеко донецького аеропорту українські позиції постійно перебували під невпинним обстрілом з важкої артилерії, включно з «градами», а від минулої осені обстріл ведеться головним чином з важкої та ручної автоматичної зброї, ґранатометів, спорадично з мінометів, у тому числі з забороненого калібру 120 мм.
Від нового року спостерігається загострення ситуації, особливо на так званому донецькому напрямку. Йдеться про відрізок фронту від Донецька на північ до району Горлівки. Кількість обстрілів, зафіксованих штабом АТО, доходить до кількох десятків щоденно. Для прикладу, відповідно до статистики штабу АТО, 10 лютого бойовики 50 разів відкривали вогонь по позиціях українських військових, 9 лютого – 45 разів, 8 лютого – 45 разів, 7 лютого – 61 раз, 6 лютого – 47 разів. Бойовики застосовують міномети 82 мм та 120 мм, танки, ґранатомети, зенітні установки та бойові машини піхоти.
Бойовики так само звинувачують українську армію в обстрілах. У самому Донецьку від грудня відлуння вечірніх обстрілів долітає до центру міста. Буває, що й удень чути поодинокі звуки артилерійських вистрілів.

Станом на 11 лютого найбільш гаряче було вздовж лінії розмежування в Донецькій області. Насамперед, недалеко самого Донецька – у районі Мар’їнки і Пісків. А й поблизу Горлівки і Світлодарська. На півдні, неподалік Маріуполя, традиційним місцем, де тривають обстріли, є околиці Широкиного. Однак найінтенсивніші обстріли мають місце на північний схід від Маріуполя, в околицях Старогнатівки.
В Луганській області тепер більш спокійно, гарячою точкою залишаються околиці Троїцького.
Особливо небезпечним місцем є території між Горлівкою та Артемівськом. На трасі, яка поєднує два міста, працює один з переходів на лінії розмежування. Цей перехід дуже перевантажений, бо з нього користаються й мешканці тих районів Луганської області, які перебувають під контролем сепаратистів. Українські позиції в сусідній місцевості Зайцеве часто бувають атаковані. Це створює небезпеку для цивільного населення, яке неподалік переходить лінію розмежування.
В лютому Росія сконцентрувала поблизу кордону з Україною майже 70 тисяч солдатів. Останній раз подібна кількість російського континґенту скупчувалася під час боїв за Дебальцеве минулого року. Росіяни почали також будову двох великих військових баз недалеко від кордону. А нещодавно російські війська вздовж українського кордону були підняті на знак бойової тривоги. Це показує, що Росія зовсім не відмовилася від військового сценарію щодо України. На думку українських експертів, попри деескалацію бойових дій, ще й досі зберігається загроза їх відновлення.
З огляду на погіршення економічної ситуації, для Росії важливо, щоб улітку були скасовані санкції ЄС. У грудні торік їх продовжили до кінця червня 2016 р. Під час зустрічі Петра Порошенка та Ангели Меркель 1 лютого в Берліні німецька канцлер повідомила, що не бачить підстав для скасування санкцій щодо Росії.
Дехто з українських експертів не виключає, що у випадку неможливості змусити Київ на поступки стосовно Донецька, Кремль може знову сягнути по військові засоби і провести своєрідну операцію «примушення до миру».
У цій ситуації важко бути оптимістом, адже через рік після підписання мінських домовленостей жоден із 13 пунктів не був повною мірою реалізований, включно з першим, який вимагав припинення вогню. Обидві сторони звинувачують одна одну у використанні забороненої зброї. Організація з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ) не має повного доступу до територій, контрольованих бойовиками. Натомість у грудні минулого року вдалося відкрити постійні пункти спостережень ОБСЄ в Дебальцевому і Горлівці. Варто нагадати, що не відбулося повного обміну полоненими. У полоні сепаратистів досі перебувають 136 українських військових і цивільних осіб. ■

Поділитися:

Категорії : Україна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*