(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-09-03
{mosimage}
Вже 3 вересня дізнаємося, чи стане дійсністю записане в 14-му пункті порядку денного засідання Ради міста Перемишля прийняття постанови у справі обміну нерухомостями, що знаходяться на вулиці Ґродській, 4 і Костюшка, 5, і чи справа повернення Народного дому врешті рушить уперед. Згідно з проектом постанови, авторами якого є депутати Громадянської платформи, ґміна Перемишль за будинок НД (Костюшка, 5) отримає з засобів Фонду державного майна нерухомість на вул. Ґродській.
Звичайно, ще нема чим радіти, бо історія показує, що крутих поворотів у справі було багато і чомусь наслідки цього завжди були невтішні для української громади. Та й не тільки вона мабуть розчаровувалася, а й міністр Томаш Семоняк, який наприкінці минулого року висловлював переконання, що “за найпесимістичнішим варіантом, передання НД відбудеться у квітні 2009 р”. Календар показав, що донині не те що найпесимістичніший, а жоден варіант у плані повернення не здійснився. Тепер перемиські самоврядники отримали шанс усе поміняти.
Проект постанови отримав 17 серпня позитивну оцінку на відповідність чинному польському законодавству. Постанова входить у життя з днем прийняття, а за її виконання відповідає президент міста. У поясненні до постанови відзначається, що в будинку НД знаходиться кілька приміщень, які є предметом оренди, серед яких два житлові. Автори пишуть також, що технічний стан нерухомості є поганий, тому необхідно провести ремонт: “Пропонований обмін нерухомостями дозволить остаточно вирішити справу передання нерухомості на вул. Тадеуша Костюшка, 5 у власність Об`єднанню українців у Польщі”, – читаємо в постанові.
Серед оцінок з кількома формальними доповненнями є також пропозиція, щоб у пояснення до документа внести інформацію про ставлення місцевої влади Львова і Перемишля до національних меншин у контексті передання ОУП Народного дому та нерухомості у Львові на потреби Будинку польської культури. Цей дещо дивний запис, у розумінні його автора, мабуть, має свідчити про особливу турботу і показати, що “ми тут набагато кращі і відкриті, ніж вони там”. Що справа виглядає не зовсім так, можна було багато разів переконатися, читаючи в “НС” перемиські повідомлення про судові позови, обвал даху в НД чи брак доброї волі тощо.
Найсвіжішою в цьому плані є справа, яку ми описували в “НС” №31, про звернення перемиських депутатів до своїх львівських колеґ, де польська сторона декларує, що віддасть українцям Народний дім тоді, коли буде виділена у Львові нерухомість з призначенням її на діяльність польських організацій. Редакція попросила тоді оцінити таку пропозицію Гельсінський фонд прав людини, омбудсмена Яна Кохановського та уповноважену польського уряду у справах рівного статусу Ельжбету Радзишевську. Пригадаймо, що першим і майже зразу відповів Фонд, називаючи справу прямо заложництвом, і відзначав, що польська влада повинна приймати свої рішення, спираючись на польське законодавство, незалежно від поведінки влади в інших країнах. На жаль, це єдина оцінка, яку ми отримали, але й цього достатньо, щоб побачити, що зичливості в Перемишлі не було багато і місто поки що радше не має чим пишатися.
Збирання зовнішніх коментарів про перемиську пропозицію для львівської влади показало також, що про інформаційну оперативність державних установ у Польщі важко висловитися позитивно. На початку серпня ми отримали листа від представника омбудсмена, де написано, що справа повернення НД є предметом попереднього розслідування після скарги ОУП, а про становище в цій справі нас повідомлять після її завершення. Це гарно, що омбудсмен відповів на наше звернення, однак у його чотирьох реченнях ніяк не можна знайти відповідь на чітко поставлене нами запитання про оцінку пропозиції перемиських депутатів.
Двічі з цією ж справою ми зверталися й до уповноваженої Е. Радзишевської і так само двічі не було жодної реакції. Усе-таки ми віримо, що “рівний статус” у демократичній країні розтягується на всіх її громадян, тому терпляче чекатимемо далі. З іншого боку, тут чітко видно, що осмислити творчість перемиських самоврядників не так уже й просто, це вимагає багатьох зусиль і часу не те що від звичайного громадянина, а й від сильної державної структури. Водночас сподіваємося, що 3 вересня в Перемишлі процес прийняття постанови пройде плавно, і нікому вже не треба буде морочити голову запитаннями про те, чи всі ми рівні, чи все таки хтось тут “рівніший”.
“Наше слово” №36, 6 вересня 2009 року {moscomment}
