Анна Вінницька ■ 30-ЛІТТЯ ОУП ■ №11, 2020-03-15

Розмова з Романом Біласом — головою Кошалінського відділу Об’єднання українців у Польщі (ОУП)

Цього року організація відзначає своє 30-ліття. Нинішній голова Петро Тима вже повідомив, що не балотуватиметься на наступну каденцію. Беручи до уваги його великий досвід та відсутність нових людей, які хотіли би долучатися до керівних структур ОУП, у тому числі на місцях, його відхід може призвести до складної ситуації всередині організації. Які виклики сьогодні стоять перед нею?

Як на мене, за останні 30 років ОУП дуже змінилося. Зрозуміло, що, коли Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ) переформатувалося в ОУП, в країні була зовсім інша не лише політична й економічна ситуація, а й соціальна чи навіть соціологічна. Зміни також відбулися в комунікації між поколіннями — сьогодні, на жаль, уже відходять від нас люди, яких насильно виселили під час акції «Вісла». Нині організація спирається на українців, які пам’ятають про свою ідентичність, однак це вже третє-четверте покоління виселенців з рідних земель, тобто ті, хто не пережили ті події особисто.

Нині ми мусимо змінити концепцію роботи ОУП. Насамперед — модель фінансування самої організації, оскільки наразі Об’єднання отримує кошти перш за все від Міністерства внутрішніх справ та адміністрації (МВСіА). Потрібно також зосередитися на проектах, які будуть нас об’єднувати — тобто адресованих до дітей та молоді, щоби виховати чергові покоління українців. З іншого боку, мусимо також бути відкритими до мігрантів з України, які пов’язують своє життя з Польщею. Тому на з’їзді ОУП ми пропонуватимемо змінити статут організації, аби її членами могли стати також громадяни України чи інших країн.

Петро Тима вже не перший рік наголошує, що Об’єднання повинно відходити від великомасштабних заходів концертного плану задля активнішої роботи з дітьми та молоддю. Окрім цього, треба більше уваги приділяти просвітницьким акціям. На жаль, українська громада полюбила насамперед концертні заходи.

Тому, на мою думку, перш за все має змінитися наш менталітет та розуміння того, чим повинно бути ОУП. Коли ми це усвідомимо, працюватиметься краще.

Тоді чим має бути Об’єднання?

Насамперед, як каже сама назва, — організацією, яка об’єднує всіх українців через різні проекти, а не лише масштабні культурні заходи. Зрозуміло, що вони також важливі, однак не найважливіші. Тому ми і справді повинні перш за все приділяти увагу дітям та молоді, щоби за кілька чи кільканадцять років в Об’єднанні було кому працювати. З перспективи існування УСКТ та 30-ліття ОУП я вважаю успіхом створення чотирьох українських ліцеїв (у Білому Борі, Ґурові-Ілавецькому, Перемишлі та Ліґниці), початкових шкіл у Бартошицях, Білому Борі та Мокрому, збереження пунктів навчання української мови. Однак сьогодні ми мусимо більше працювати над тим, аби батьки відправляли дітей до цих ліцеїв. Бо ці заклади були створені з думкою про молодь з української меншини, а нині більшість учнів там —  із України. Треба замислитися, яким чином можна змінити цю тенденцію, що треба запропонувати школам, аби туди вступали нащадки переселенців з акції «Вісла».

Також потрібна більша популяризація українських шкіл (початкових та ліцеїв) серед пунктів навчання української мови. Тому цього року на Дні відкритих дверей у Білому Борі, які проходитимуть 7 березня (розмова відбулася перед 7 березня, – ред), поїдуть також учні з пункту навчання української мови у Кошаліні. Йдеться про те, аби діти та батьки могли побачити, в яких умовах відбувається навчання у шевченківських школах, що ці заклади можуть їм запропонувати, а також познайомились між собою.

Другий проект, орієнтований на дітей — це літні табори для учнів усіх пунктів навчання Кошалінського відділу. Організовуватимуть їх у співпраці з шевченківськими школами у Білому Борі. Ми хочемо, аби діти мали нагоду познайомитися між собою і побачити, що їх об’єднує спільна історія, традиція та мова. Сподіваюся, що після цього збільшиться кількість учнів і у шевченківській Початковій школі, і в ліцеї. Такі проекти слід організувати при українських школах у Бартошицях, Ґурові-Ілавецькому, Ліґниці та Перемишлі. Усе це — для того, аби за кілька років вони не стояли порожні.

Великим викликом для організації є українці з України, яких тільки в Західнопоморському воєводстві нараховується понад 30 тисяч, а у нашому регіоні — понад 10 тисяч. У великих містах їх вдається долучити до лав Об’єднання, але у менших — не дуже. Окрім цього, саме навколо новоприбулих створюються нові українські організації, зокрема у Кошаліні.

Кошалінський відділ ОУП розробив цього року проект, на базі якого протягом року при організації працюватиме Центр міграції — там приїжджим допомагатимуть знаходити роботу та орендувати помешкання, а найголовніше —безкоштовно навчатимуть польської мови (курси стартують у березні). Ми подали до міської адміністрації заяву про допомогу у фінансуванні Центру на 100 тисяч злотих, однак отримали, на жаль, всього 20 тисяч, тому його робота буде обмеженою. Там чергуватимуть також волонтери. Хотілося би, аби офіс працював по вісім годин кожного дня — щоби кожен охочий міг прийти й отримати допомогу.

Я не приховую того, що нам знадобилося багато часу, аби переконати міську владу в доцільності цього проекту. Однак фінансування, яке нам виділили, дуже невелике, тож ми звертатимемося також до маршалківського управління та європейських фондів. Як на мене, такий центр — вкрай необхідний, адже він дасть новоприбулим українцям можливість адаптуватися у польському середовищі й не почуватися тут зайвими, маргіналізованими.  Сьогодні мігрантів об’єднують насамперед робота та заробіток, а ми хочемо, щоб вони почувалися у Кошаліні як у себе вдома. Для цього треба створити такі умови, аби вони захотіли тут оселитися. Як на мене, це дуже добре, що з’являються нові українські організації, бо чим більше організацій — тим більша активність самих українців. Важливо однак, аби всі вони працювали на користь громади.

Сьогодні в роботі Об’єднання великим викликом є невідповідне фінансування окремих проектів і те, що більшість із них залежить від фондів Міністерства внутрішніх справ.

Ми в Кошаліні вже 12 років тому усвідомили, що державне фінансування буде або зменшуватися, або залишатиметься на одному рівні. Тому вже у 2008 році, коли я став головою відділу, ми вирішили шукати кошти на наші проекти у місцевому самоврядуванні. Як наслідок — сьогодні при маршалківському управлінні діє спеціальна програма, в рамках якої на національні меншини призначено 250 тисяч злотих. Цими коштами користуються переважно саме Кошалінський та Щецінський відділи ОУП, у тому числі — окремі гуртки. Окрім цього, дедалі більше грошей ми отримуємо від міської адміністрації, ще є фінансування від спонсорів.

Тож я буду переконувати всіх діячів Об’єднання, аби вони не спиралися виключно на МВСіА, а шукали також зовнішнє фінансування. Зараз існує багато європейських фондів — наприклад, норвезькі — до яких можна звертатися з проханням про виділення коштів на наші проекти. Тому добре, що з’являються нові організації, оскільки кожна з них може подавати заяви про фінансування, у той час як одна організація, як правило, може робити це з обмеженою кількістю проектів. Важливо тільки, аби ми всі працювали для добра українців, підтримуючи нашу культуру та ідентичність.

Сьогодні наша організація має ставати якомога професійнішою, а не спиратися на волонтерську роботу. На мою думку, беручи до уваги кількість проектів, які ми організуємо, то в кожному відділі повинні працювати 1-2 штатні працівники. Зараз ОУП нараховує 10 відділів, тож, якщо організація хоче розвиватися, ми повинні робити ставку на постійних співробітників. У рамках Об’єднання нам треба створити команду людей, яка буде займатися написанням клопотань і заяв до різних установ (органів місцевого самоврядування, спонсорів та європейських структур) про фінансування культурних заходів, а також закупівлі необхідного обладнання.

Ти не перший рік виношуєш ідею створення у Кошаліні Центру національних і етнічних меншин. На жаль, її досі не вдалося реалізувати саме через відсутність коштів.

Справді, ми кілька років просуваємо ідею, аби створити в Кошаліні Центр національних і етнічних меншин. Як і Центр міграції, він мав би працювати при Об’єднанні українців у Польщі. Розмови затягуються насамперед через нинішню скрутну фінансову ситуацію органів місцевого самоврядування і міського, і воєводського рівнів. Я вважаю, що центри міграції, які фінансуватимуть Міністерство внутрішніх справ, місцева влада та європейські структури, треба створити при всіх 10 відділах ОУП та великих гуртках у регіонах, де проживає наше населення . Натомість на воєводському рівні варто було би створити Центри національних та етнічних меншин, які дбатимуть про збереження культурних надбань і надаватимуть громадам можливість всебічного розвитку. Бо самим меншинам не під силу фінансувати власну діяльність, і влада нарешті повинна це зрозуміти. Саме цього ми добиваємося у Західнопоморському воєводстві, й активістам в інших регіонах також радимо це робити. 

Якщо у випадку Західнопоморського воєводства можна говорити про  сприятливу для українців політичну ситуацію, то на загальнопольському рівні буває по-різному. Яким чином можна добитися створення таких центрів в окремих воєводствах, якщо навіть у Кошаліні цього не вдається зробити?

Я б не піднімав тут тему політики, не хочу обговорювати нинішню політичну ситуацію. Іншим членам ОУП я також рекомендував би не коментувати це питання. Ми повинні робити насамперед те, для чого нас обрали, тобто працювати на користь нашої громади. Зайнявшись роботою, ми знайдемо вихід із кризової ситуації. Ми маємо незаперечні аргументи — українці з України, які тут працюють, розвивають польську економіку. Заробітчани платять податки, а ці надходження є серйозним аргументом у перемовинах із владою. Крім цього, понад 500 тисяч українців платять страхові внески до Управління соціального страхування (пол. Zakład Ubezpieczeń Społecznych), що, у свою чергу, підтримує соціальний фонд, з якого виплачують пенсії. А від 1 квітня 2020 року для українців відкриються кордони в шенгенській зоні і вони зможуть працювати, наприклад, у Німеччині, де зарплати набагато вищі — розумні політики усвідомлюють цю небезпеку. Тому повторюся — ми маємо аргументи, які треба вміло використовувати у перемовинах. Якби не українці, польська економіка не розвивалася б.

На твою думку, українцям не варто долучатися до політичної дискусії, однак якщо це певною мірою можливо на Помор’ї, то на Сході, де нищать українські місця пам’яті, — вже ні. Хтось мусить захищати права українців, і робить це саме Об’єднання, а така діяльність неможлива без виходу на політичний рівень.

Тут мають активніше працювати посольство та консульства України, а також Міністерство закордонних справ. Як на мене, саме ці установи повинні взяти на себе обов’язок вирішення чи то політичних, чи історичних питань в контексті української громади. Натомість зараз усіма болючими темами, які стосуються нинішньої ситуації — і мігрантів, й історії — займається ОУП. Так не повинно бути.

Окрім цього, в історичних питаннях більшу активність могло би виявити Історичне товариство. Хай це роблять професіонали, а ОУП має займатися проектами, що об’єднують українців. Кожен розуміє, що зараз у державі панує інше розуміння історії, тому й акцент на політиці в організації негативно впливатиме на ставлення до нас з боку влади. Натомість ми повинні насамперед працювати відповідно до статуту Об’єднання та виконувати свою місію.

Поділитися: