Постреволюційна патріотична русифікація

Валерій МайданюкУКРАЇНА№36, 2016-09-04

Всупереч очікуванням українців після Революції гідності – русифікація України не тільки не зменшилася, а навіть збільшилась.

Здобувши перемогу на Майдані, україномовна частина громадян, яка була рушієм революції, схоже, виборола більше мовних преференцій для російськомовних, аніж відстояла власні культурні інтереси. Динамічні події, котрі слідували після революції, не лише визначили неактуальним належне закріплення статусу української мови, зокрема збільшення кількості українськомовних шкіл чи частки
в медіа, але й детермінували українізацію як провокативну, шкідливу й таку, що «не на часі».
Під час диверсійної спецоперації «Русская весна» в південно-східних областях основним засобом інформаційної війни Кремля стало звинувачення українців у «дискримінації російської мови». Налякані розвалом держави нова українська влада та національна інтеліґенція взялися запевняти громадськість у повазі до прав російськомовних. Популярний музичний гурт «Океан Ельзи» в ті буремні часи навіть спеціально звертався до кримчан російською, щоб запевнити їх у своїй лояльності. Скасування скандального мовного закону «Колісніченка-Ківалова» було використане Кремлем як «остаточний поштовх для сплеску сепаратизму в Криму» і стало приводом для звинувачень українців у дестабілізації ситуації. Захист української мови в Україні російські провокатори подавали як наступ «українських фашистів». Говорити про права української мови на традиційно козацьких землях теперішньої Запорізької, Дніпровської, Херсонської областей стало означати підігрування плану Кремля: мовляв, росіяни тільки й чекають, щоб показати на весь світ дискримінацію російськомовних. А коли запалало на Донбасі, про належний статус української мови перестали й згадувати, бо «не час дратувати російськомовних».
Однак невдовзі стало очевидно, що спроби Москви розхитати ситуацію в російськомовних областях України провалилися і взяти під контроль території вдалося тільки прямим введенням військ РФ у Криму та на Донбасі. У всіх інших областях групи російських провокаторів були нейтралізовані, російськомовні українці не підтримали ні їхніх ідей федералізації, ні приєднання до РФ.
Роки імперської мовної політики не зробили з південно-східних українців росіян. З початком війни на Донбасі російськомовні патріоти сформували добровольчі батальйони «Донбас», «Дніпро» та багато інших, також першими вступили в бої з окупантами. Гідну відсіч росіянам дала й українська армія, більшість офіцерського складу якої русифікована і традиційно «совєтизована». Відеоматеріали із зони АТО засвідчують: більшість тих, хто сьогодні воює з росіянами і сепаратистами на Донбасі, є російськомовними, а накази командирів ЗСУ – видавані російською. Фільми, телепередачі, книжки і статті російськомовної української інтеліґенції та російськомовний сеґмент соціальних мереж виявилися потужною інформаційною зброєю проти російської пропаґанди і рупором українського патріотизму. Російськомовний український патріотизм став настільки поширеним і позитивним явищем, що мало хто звертає увагу на те, що російськомовний інформаційний продукт в українському інформаційному просторі сягнув темпів сталінської та брежнєвської русифікації.
Якщо за президентства Януковича міністри для вигляду намагалися розмовляти українською, хоча й інколи на прикладі Миколи Азарова це виглядало кумедно, то багато «постмайданівських» посадовців і не пробують розмовляти українською. Міністр МВС Арсен Аваков навіть розпорядився перекладати його виступи українським текстовим рядком після того, як львів’янин Святослав Літинський подав судовий позов за відмову міністра розмовляти державною мовою. Дійшло до того, що на одній з нарад керманич Нацполіції Хатія Деканоїдзе зажадала, щоб службовець, який доповідав українською мовою, перейшов на російську, бо грузинка, мовляв, не розуміє. Глава Адміністрації президента Борис Ложкін також спілкується лише російською, як і популярний нардеп Антон Геращенко. Навіть міністр культури Євген Нищук під час робочих поїздок на Донбас переходить на російську.
На популярних ток-шоу найбільший сеґмент ефіру зазвичай займають російськомовні Савік Шустер, Мустафа Найєм, Сергій Поярков, Дмитро Тимчук, Семен Семенченко, Андрій Піонтковський, Генадій Балашов, Матвій Ганапольський. Зросла й кількість телепередач, які мають велику популярність, але вони ведені лише російською, зокрема: «Гражданская оборона», «Украинские сенсации», «Антизомби». Показово, що впливовий сайт «Українська правда» більшість своїх статей тепер публікує російською. Навіть нові українські телесеріали «Гвардія», «Володимирська, 15», «Нюхач-2», «Прокурори», «Никонов и Ко», «Патруль „44”», присвячені діяльності українських правоохоронців, майже повністю російськомовні і виглядають як типовий продукт російського кіно. Надзвичайно популярний український комедійний телесеріал «Слуга народу» про вчителя, який став президентом України, також на 100% російськомовний. Російська мова в інформаційному просторі постреволюційної України почала непомітно переважати частку української. Проте в умовах, коли російськомовні українці і в окопах на фронті, і на інформаційному фронті доводять свою любов до України, суперечки про мову видаються провокативними. Ситуація виглядає парадоксальною: частка вживання російської мови в Україні, яка воює з російською аґресією, зростає, але говорити про це некоректно і «не на часі». У випадку продовження таких тенденцій у незалежній Україні, без будь-яких колонізаторів, русифікація досягне апогею, і при цьому не буде кого звинувачувати, крім власної не конкурентоздатності. Що ж робити українцям у такій ситуації?
Очевидно, в українців є два шляхи розвитку мовної політики: або поступово, без дискримінації російської, на громадянському рівні популяризувати використання української мови, завдяки чому російськомовні українські патріоти, можливо, у другому поколінні стануть україномовними; або розвивати стратегію білінгвістичної нації за принципом: «дві мови – один народ», наслідуючи приклад Швейцарії, Канади, Бельгії чи Фінляндії. Однак світова практика демонструє дедалі менше прикладів успішності другого варіанту, особливо в умовах російської аґресії. ■

Поділитися:

Категорії : Україна

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*